Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 86 статей
Запропонувати свій переклад для «причинить»
Шукати «причинить» на інших ресурсах:

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

Причини́ть, см. Причиня́ть.
Причиня́ть, причини́ть что – заподі́ювати, заподі́яти, ді́яти, уді́яти що, чини́ти, учиня́ти, учини́ти що, спричиня́ти и -чи́нювати, спричини́ти що, спричиня́тися и -чи́нюватися, спричини́тися до чо́го; (доставлять, приносить) завдава́ти, завда́ти кому́ чого́ и що. [Що я заподі́яв оци́м лю́дям, – твої́м лю́дям, – за що мене́ су́дять? (Шевч.). Кра́ще кри́вду вже терпі́ти, ніж сами́м її́ чини́ти (Грінч.). Завдала́ ти мені́ вели́кої турбо́ти. Любо́в ті ра́ни завдава́ла (Куліш). Ма́ти найбі́льше лю́бить ту дити́ну, що бі́льше слабува́ла, бі́льше ноче́й безсо́нних їй спричини́ла (М. Левиц.)].
• -ни́ть вред кому – уді́яти, заподі́яти, учини́ти шко́ду кому́, пошко́дити кому́. [І лю́дська злість та непра́вда не вді́є мені́ нія́кої шко́ди (Неч.-Лев.). Замі́сть щоб зроби́ти вели́ку кори́сть, «Кра́шанка» вчини́ла ті́льки шко́ду (Грінч.)].
• -ни́ть зло, несчастье – учини́ти зло, неща́стя, заподі́яти, вді́яти зло, ли́хо и зле, лихе́ кому́, завда́ти (нако́їти) ли́ха (безголо́в’я) кому́. [Ніко́ли зла я не вчини́в-би їй (Грінч.). Скі́льки вам зла я вчини́ла (Грінч.). Ні, ні, Госпо́дь не заподі́є зло́го! (Куліш). А що він кому́ лихо́го заподі́яв (Кониськ.) Вам лихо вдіяти? (Самійл.). Я не зна́ю, хто їй ли́хо заподі́яв (Шевч.). Не зо́лотом те ли́хо оплати́ти, що завдали́ ви нам (Грінч.). Му́зо боги́не! Співа́й нам про гнів Пеліє́нка Ахи́лла, згу́бний кото́рий сто сот безголо́в’я Ахе́йцям нако́їв (Ніщинськ.). Ду́же бага́то Ахе́йцям ли́ха нако́їв (Самійл.)].
• -нить кому много хлопот, беспокойства – завда́ти, заподі́яти, нароби́ти кому́ бага́то кло́поту, турбо́т. [Ма́ло тобі́ того́ кло́поту і со́рому, що до́сі нам заподі́яла ? (Кониськ.)].
• -ня́ть затруднения – чини́ти тру́днощі кому́, ста́вити тру́днощі кому́ и перед ким, завдава́ти кому́ тру́днощів.
• -ня́ть, -ни́ть печаль, скорбь, горе, огорчения, неприятности, страдания кому – завдава́ти, завда́ти жалю́, журби́, ту́ги, скорбо́ти, го́ря, при́кростей, стражда́ння кому́, завго́рювати, завго́рити кому́; срв. Огорче́ние, Огорча́ть. [Цим ми йому́ не завго́римо і його́ не на́вчимо, але́ неха́й зна́є, що вовк ло́вить, але й во́вка ло́влять (Неч.-Лев.)].
• -нять муку, муки – завдава́ти му́ку, му́ки кому́. [Хіба́ то я завда́в їм му́ку? (Л. Укр.). Найгі́рші особи́сті му́ки, які́ завдає́ розлу́ка з усі́м, що се́рцю лю́бе (Єфр.)].
• Это -ня́ло боль, страдания кому – це болі́ло кого́. [Знева́га до найкра́щого її́ почуття́ болі́ла Раї́су (Коцюб.)].
• -ни́ть обиду кому – заподі́яти, вчини́ти кри́вду кому́, скри́вдити кого́.
• -ни́ть убыток, ущерб, урон кому – нароби́ти втра́ти (зби́тків кому́, призве́сти до втра́ти кого́.
• Война -ня́ет большие бедствия – війна́ призво́дить до вели́кого ли́ха, війна́ ді́є, спричи́нює бага́то ли́ха.
• Это может -ни́ть взрыв – це мо́же спричини́ти ви́бух, призве́сти до ви́буху.
• Причинё́нный – заподі́яний, уді́яний, учи́нений, спричи́нений, за́вданий кому́.
-ться –
1) заподі́юватися, бу́ти заподі́яним, ді́ятися, бу́ти вді́яним, чини́тися, бу́ти учи́неним, завдава́тися, бу́ти за́вданим кому́, чому́;
2) (безл.: приключиться) заподі́ятися, ста́тися, зроби́тися, учини́тися.
• Что тебе -лось? – що тобі́ ста́лося? що тобі́ зроби́лося?
Боль –
1) (физическая боль) біль (р. бо́лю) (м. р.), бо́лість (р. -лісти). [Се був біль, тягу́чий, фізи́чний біль. Рябко́ одска́кує й вищи́ть од бо́лісти];
2) (болезнь) біль (м. р.) (р. бо́лю), бо́лі (мн.). [Зубни́й біль. Вона́ ви́дужала з породо́вих бо́лів];
3) (душевное страданье, скорбь) біль (м. р.) (р. бо́лю), бо́лість (р. -ти), бо́лещі, болі́ння, жаль (м. р.). [Мину́в час, зати́х біль. Свої́ бо́лі – пусте́, світове́ го́ре вели́ке. Наві́що ра́дощі й болі́ння? В ме́не се́рце задрижа́ло з бо́лещів].
• С бо́лью – бо́лізно. [Ти́хо і бо́лізно вимовля́є пое́т (Л. Укр.)].
• От бо́ли – з бо́лю.
• Крик бо́ли – бо́ліз[с]ний гук, крик. [Зно́ву луна́є бо́лізний гук].
• Полный бо́ли – бо́ліз[с]ний, бо́лю́чий. [Бо́лізний сто́гін].
• Причинять, и причинить боль кому – болі́ти (сов. заболі́ти) кого́, бо́лю завдава́ти, (сов. завда́ти) кому́, вража́ти, (сов. врази́ти) кого́. [Знева́га до найкра́щого її́ почуття́ болі́ла Раї́су (Коц.). І сміх той – його́ заболі́в (Л. Укр.). Врази́в моє́ се́рце. Їй хоті́лося врази́ти по́глядом дочку́, але́ не вдало́ся].
Водобоя́знь – сказ, скажені́вка, скажени́ця.
• В. причинить кому – скази́ти кого́.
• Заболеть -нью – скази́тися.
• Яд -ни – скажени́на.
Вред – шко́да; (повреждение) ва́да; (от тяжёлой работы) надса́да. [Ми так переса́димо це деревце́, що нія́кої ва́ди йому́ не бу́де].
• Вред причинять, причинить, приносить, принесть, наносить, нанесть – шко́ду чини́ти, шко́ду вчини́ти, шко́дити, пошко́дити, нашко́дити, ва́дити, зава́дити, шкодли́вим бу́ти.
• Во вред пойти – ви́йти на шко́ду.
• Вред терпеть, претерпевать – ма́ти шко́ду.
• Во вред – на шко́ду, на втра́ту.
• Клониться ко вреду́, служить во вред – іти́ на шко́ду.
• Причинить вред своему, здоровью тяжёлой работой – надсади́тися.
• С причинением вреда́ – шкі́дно. [Шкі́дно уда́рив вола́].
Го́ре –
1) (сущ.) го́ре, (ум. го́ренько, го́речко), ли́хо, біда́. См. ещё Печа́ль, Тоска́, Бе́дствие, Несча́стье.
• Го́ре не свой брат – журба́ не ма́тінка.
• Предаваться го́рю – в ту́гу вдава́тися.
• Жгучее го́ре – пеку́ча журба́, живи́й жаль, пеку́чий жаль.
• Го́ре охватывает – жаль (журба́) бере́, обніма́є, обгорта́є.
• С го́ря – з жалю́, з журби́, з го́ря.
• Причинять (причинить) го́ре кому-л. – завдава́ти, роби́ти, чини́ти (сов. завда́ти, нароби́ти, начини́ти) кому́ жалю́, ту́ги, (диал.) загорчи́ти, завго́рити кому́.
• Не оберёшься го́ря (хлопот) – не збу́дешся ха́лепи.
• Жить с го́рем пополам – жи́ти ли́ха прикупи́вши.
• Го́ре горькое – ли́хо тяжке́, го́ре-скру́та, горюва́ння-бідува́ння.
• Себе на го́ре – на ли́хо собі́, собі́ на безголо́в’я, собі́ на го́ре.
• И го́ря мало ему о том, и го́рюшка мало – ба́йду́же (байду́жки, байду́жечки) йому́ про те, за те, а він на те ба́йду́же, йому́ дарма́, мале́ йому́ го́ре, йому́ ні га́дки, він ні га́дки про те, за те, і га́дки не ма́є, ду́мки-га́доньки не ма́є, був-би й го́ре (ли́хо) покоти́в.
• Мыкать го́ре, терпеть го́ре – го́ре терпі́ти, поневіря́тися, горюва́ння прийма́ти, бідува́ти.
• Изведать, претерпеть го́ре – набра́тися го́ря, ли́ха, перегорюва́ти.
• Испытать много го́ря – зазна́ти бага́то ли́ха, ви́пити ківш ли́ха, ви́пити по́вну, чима́лу, скоштува́ти гірко́ї, спи́ти гірко́ї. [Ната́ля ви́п’є чима́лу та ще й по́вну від тако́ї свекру́хи (Мирн.)].
• Помочь, пособить го́рю – запобі́гти ли́хові, зара́дити ли́хові.
• Постигло го́ре кого-л. – упа́ло го́ре на ко́го, спобі́гло го́ре кого́, спітка́ло ли́хо кого́.
• Приключилось го́ре – сколоти́лося ли́хо, скла́лося ли́хо, спобі́гло ли́хо.
• Стряхнуть с себя го́ре – уда́рити ли́хом об зе́млю, покоти́ти го́ре. [Вда́рмо-ж об зе́млю ли́хом-журбо́ю, щоб ста́ло всім веселі́ше].
• С го́рем пополам раздобыть (заработать) что-л. – розго́рити що, розгорюва́ти що, розгорюва́тися на що, загорюва́ти що. [Розгорюва́всь на де́сять рублі́в (Мирн.). Загорю́й сна́жно, та їж сма́чно].
• С го́рем добытый (тяжело заработанный) – загорьо́ваний.
• Не знающий го́ря – безнапа́сний, безжу́рний.
• Не зная го́ря – безнапа́сно, безжу́рно.
• Го́ре-профессор, го́ре-ученый и т. д. – біда́, а не профе́сор, біда́, а не вче́ний, ке́пський з ньо́го профе́сор, уче́ний і т. ин.
• Го́ре-музыкант – циги́кач.
• Го́ре-мастер – попсу́й-ма́йстер.
• Го́ре-богатырь – ґа́нджа-андибе́р (в думе, с турецк.);
2) го́ре, межд. – ой, ле́ле! ле́лечко!
• О, го́рюшко – ой, ли́шко, ли́шенько, ли́шечко, го́ренько, го́речко, недо́ленька тяжка́, ли́шко тяжке́, па́дку мій, сму́тку мій, ой, мій упа́доньку!
Доставля́ть, доста́вить –
1) приво́зити, приве́зти́, дово́зити, дове́зти́, приставля́ти, приста́вити, пристанови́ти; спрова́джувати (прова́дити), спрова́дити (гал.). [Законтрактува́вся дово́зити будіве́льне де́рево до військо́во́го депо́ (Франко). Вони́ дро́ва продаю́ть де́шево, та не приставля́ють. Ми вас у го́род пристано́вимо поці́нно. Аж з Ре́йну і з Уго́рщини бочка́ми прова́дили ре́йнське і вся́кі на́литки (Стор.)];
2) (поставлять) постача́ти, поста́чити, достача́ти, доста́чити, вистача́ти, ви́стачити, достарча́ти, доста́рчити; (угощение) поставля́тися, поста́витися.
• -ть вдоволь – настача́ти, -ся, наста́чити, -ся. [Галичина́ постача́ла культу́рних робітникі́в на всю Украї́ну (Н.-Лев.). На всіх і стра́ви не наста́чиш. За се їм харч злиде́нну вистача́ють (Куліш). Хоч заста́вся, а поста́вся! (Ном.). Пря́дива на верівки́ не наста́чилися];
3) (причинить) завдава́ти, завда́ти, спричиня́ти, спричини́ти чого́ кому́. [Вели́кого кло́поту завда́в мені́ син. Слаба́ дити́на бага́то ноче́й безсо́нних їй спричи́нила (М. Левиц.)].
• Доста́вить неприятность, огорчение – завда́ти при́крости, завда́ти жалю́.
• Доставля́ть утешение, радость кому – ті́шити, поті́шити кого́, завда́ти вті́хи кому́. [Поті́шила ти мене́, до́нечко, ону́ком].
Забо́та – кло́піт (-поту), (реже ж. р.) клопота́ (-ти́), (ум.) клопото́чка; (старание) дбання́, клопота́ння, (попечение) пі[е]клува́ння про ко́го, про що, за ко́го, за що, (беспокойство) турбо́та, турбува́ння, (диал.) ту́рба (Шевч.), (печалование) побива́ння, журба́ про (за) ко́го, про (за) що и за ким, за чим. [День і ніч клопочу́ся про своє́ ті́ло, а про ду́шу кло́піт хіба́ раз на ти́ждень бува́є, як у неді́лю до це́ркви пі́деш (Грінч.). Тро́є діте́й поки́нула, а четве́рте в сповито́чку та на мою́ клопото́чку (Чуб.). Дбання́ про добро́бут діте́й (Наш). Сім’я́ вели́ка, клопота́ння бага́то: за всіх ду́мати тре́ба. Зсуши́ло мене́ турбува́ння про ді́ти. Душа́ моя́ втоми́лась побива́нням (Куліш). Ой, є в ме́не, ма́ти, три журби́ у ха́ті: одна́ журба́ – дити́на мала́я (Пісня)].
• Причинять, причинить -ты кому – клопота́ти, заклопота́ти кого́ (чию́сь го́лову).
• Он причиняет мне много -бо́т – він завдає́ мені́ бага́то кло́поту; мені́ ду́же кло́пітно з ним.
• Иметь много -бо́т – ма́ти кло́поту (турбо́т) бага́то.
• Взять на себя -ту о чём – взя́ти (перейня́ти) на се́бе кло́піт про що.
• Поручаю вам -ты по воспитанию моего сына – доруча́ю вам піклува́тися про вихова́ння мого́ си́на.
• Не имеющий -бо́т – безклопі́тни́й; безтурбо́тний. [То чолові́к безклопітни́й; йому́ нема́ про ко́го дба́ти].
• Отсутствие -бо́т – безклопі́ття. – [Несподі́вана ро́зкіш, безклопі́ття і спо́кій заколиха́ли її́, як малу́ дити́ну (Н.-Лев.)].
• Не знать -бо́т – не ма́ти кло́поту, і га́дки не ма́ти. [Як була́ я молодо́ю – і га́дки не ма́ла: по садо́чку походжа́ла, квітча́лась, пиша́лась (Шевч.)].
• Окружать, окружить -тами кого – піклува́тися, попіклува́тися, дба́ти, подба́ти про ко́го, за ко́го; повива́ти, пови́ти піклува́нням кого́ (Грінч.).
• Окружённый -тами – пови́тий піклува́нням.
• Оставленный без -бо́т – зане́дбаний, необми́слений, неприко́ханий, непорято́ваний. [Став ти́хий та плохи́й, як сирі́тська дити́на непорято́вана (М. Вовч.)].
• Это уж моя -та – це вже мій кло́піт, в тім уже́ моя́ голова́ (Франко).
• Не твоя -та – не твій кло́піт, не твоя́ голова́ в тім (Франко).
Неприя́тность –
1) неприє́мність, при́крість (-ости). [Доно́си були́ причи́ною вели́ких неприє́мностей для йо́го (Доман.). Со́ром перед тіє́ю півсо́тнею культу́рних люде́й, що через його́ відсу́тність зазна́ли таки́х неприє́мностей (Ле). Йому́ тра́пилася при́крість (Грінч.). Тоді́-б я була́ не дочека́лася нія́ких при́кростей од вас (Крим.)].
• Причинять, причинить -ность – роби́ти (чини́ти), зроби́ти (вчини́ти) неприє́мність (при́крість), (образно) підве́зти́ во́за (візка́) кому́. [Не роби́ при́крости (Волинь). Заборо́на ба́витися з селя́нськими дівча́тами дратува́ла Яри́нку, роби́ла їй на́віть при́крість (Коцюб.). Я зна́ю, хто підві́з візка́! (Мирний)].
• Нажить -ность (беду) – набра́тися при́крости (при́кростей, неприє́мности, неприє́мностей, ли́ха), (испытать) зазна́ти при́крости; срв. Нажива́ть 1 (-жи́ть беду);
2) неприє́мність, нелю́бість, неми́лість, при́крість, доса́дність (-ости).
• -ность положения усилилась – неприє́мність стано́вища погі́ршала (збі́льшилася), стано́вище сприкрі́шало.
• -ность его обращения известна – неприє́мність (непри́язність) його́ пово́дження відо́ма.
Неудо́бство – невиго́да, незру́чність, (редко) недого́да, недогі́дність (-ности); (недостаток) хи́ба, ва́да; см. ещё Неудо́бность. [Ара́би кори́стуються чужо́ю моне́тою і не добача́ють собі́ в тім нія́кої невиго́ди (Крим.). Гото́вий поділя́ти з своє́ю доброді́йкою всі невиго́ди вигна́ння (Ор. Левиц.). Вла́сними бока́ми зазна́ти всіх невиго́д містечко́вого балагу́ли (М. Левиц.). Жи́ти в таки́х невиго́дах так до́вго – без те́плої стра́ви, у безнаста́нній журбі́ (Маковей). Мі́сто найшви́дше денаціоналізу́ється; коли́ ця незру́чність є в нас, то… (Грінч.). Недого́да (недогі́дність) централіза́ції – в то́му, що… (Н.-Лев.)].
• Не испытывать ни малейшего -ства – не зазнава́ти (не відчува́ти) (ані) найме́ншої невиго́ди (незру́чности).
• Причинять, причинить -ство кому – завдава́ти, завда́ти невиго́ди (незру́чности) кому́, нароби́ти невиго́ди кому́.
• Представлять (иметь) свои -ства – ма́ти свою́ невиго́ду (незру́чність), ма́ти свої́ невиго́ди (незру́чності).
• Это представляет большие -ства – це чи́нить вели́кі невиго́ди, в цьо́му є вели́ка невиго́да (незру́чність).
Оби́да – обра́за, у[в]ра́за и ура́з (м. р.), кри́вда, (ум. кри́вдонька, -дочка, кри́вдиця, ура́зка), покри́вда, на́па́сть (-сти), оби́жа (-жі), оскорбно́та. [Со́кіл не дасть гнізда́ в оби́жу (Рудан.). На нас оскорбно́та – ми роби́ли, а нам не запла́чено (Вол. г.)].
• Жестокая, кровная -да – тяжка́ обра́за, кри́вда.
• Кровавая -да – крива́ва обра́за, ура́за́.
• В -ду давать – в обра́зу (кри́вду) пуска́ти.
• Не дать себя в -ду – не да́ти се́бе скри́вдити.
• Нанести, причинить -ду кому – скри́вдити, покри́вдити кого́, кри́вду заподі́яти (вчини́ти) кому́.
• Творить -ды – напа́стувати на ко́го.
• Считать за -ду – вважа́ти за обра́зу, кри́вду.
• Выносить -ды – кри́вду терпі́ти.
• Не в -ду вам будь сказано – не обража́ючи вас скажу́.
По́рча –
1) псува́ння, попсу[о́]ва́ння, поте́ря, шко́да; (приведение в негодность) ні́вечення (-ня), зні́вечення, поні́вечення; (небрежн. обращ.) не́хтування, зне́хтування, поне́хтування; (нецелесообразное израсходование) переві́д (-во́ду), зба́ва.
• Произошла -ча – ста́лася поте́ря, шко́да.
• Причинить -чу – вчини́ти шко́ду, попсува́ти, и т. д.;
2) (в состоянии душевного здоровья) причи́на; (сглаз) уро́ки (-ків). см. По́ртить.
Притворя́ть, притвори́ть (дверь, окно) – причиня́ти, причини́ти, (реже) примика́ти, примкну́ти, (неплотно) прихиля́ти, прихили́ти що (две́рі, вікно́), (о мн.) попричиня́ти, поприхиля́ти (две́рі, ві́кна). [Бала́буха причини́в две́рі (Неч.-Лев.). Скрипля́ть мої́ ворі́течка, ніхто́ не причи́нить (Пісня). Оста́нній прихили́в за собо́ю две́рі (Черк.). Две́рі всі попричиня́ла (М. Вовч.)].
• Притво́ренный – причи́нений, при́мкнений и при́мкнутий, прихи́лений.
• -ться – причиня́тися, причини́тися, (о мн.) попричиня́тися, бу́ти причи́неним, примика́тися, примкну́тися, бу́ти при́мкненим (при́мкнутим), прихиля́тися, прихили́тися, бу́ти прихи́леним.

- Російсько-український народний сучасний словник 2009– Вгору

Расход – розхі́д; (расхождение) розхо́дження, (несов.) витрача́ння, затрача́ння; (сов.) ви́трачення, затра́чення; (затрата) ви́трата, затра́та, тра́та, (потребление) спожива́ння; (издержки) ви́трати, (диал.) о́плать, (денег) вида́ток, (сбыт) збут, (спрос) по́пит:
• ввести в расход (расходы) кого – призвести до витрат кого; (причинить убыток) завдати збитків кому;
• вносить, внести в расход (бухг.) – записувати, записати на видаток;
• возвратные расходы – видатки до повернення;
• возвращаемые расходы – зворотимі видатки, витрати;
• в расход – на видаток;
• все люди в расходе (разг.) – всі люди порозходилися;
• деньги на расходы – гроші на витрати;
• для расходов – на ви́тра́ти;
• домашние, дорожные, карманные, мелкие расходы – домашні, дорожні, кишенькові, дрібні витрати;
• записать в расход – завидаткувати; записати на видаток; списати на видатки;
• наименование расходов – назва видатків;
• накладные расходы – накладні видатки;
• напрасный расход денег – даремна (марна) затрата грошей, даремне (марне) витрачання грошей, даремна (марна) трата грошей;
• приход и расход – прибуток і видаток;
• пустить в расход – (уничтожать) ставити, поставити до стіни кого; розстрілювати, розстріляти кого;
• расход воды – витрата (витрачання, споживання) води;
• расход пара машиной – витрата (витрачання) пари машиною;
• расход сил и средств – витрачання сил і коштів;
• расход топлива – витрата палива, витрата палива, витрачання палива;
• списывать, списать в расход что (бухг.) – списувати, списати на видаток що;
• сто тысяч на мелкие расходы – на здоров’я, сто літ свиней пасти (Пр.); на здоров’я, шпичка в ніс, пара коліс та шматок осі, щоб крутило в носі (Пр.);
• текущие расходы – біжучі видатки;
• удельный расход топлива – питомі витрати палива;
• успешный расход книжек – успішне розходження книжок; книжки розходяться (розійшлися) успішно;
• хозяйственные расходы – господарські видатки. Обговорення статті
Убыток – збиток, шкода; (потеря) втрата:
• быть (находиться) в убытке, терпеть убытки – мати збитки (втрати), зазнавати збитків (втрат); утратити на чому;
• быть не в убытке – не мати збитків (втрат), не втратити на чому;
• вводить, ввести в убыток, в убытки кого – доводити, довести до втрати, до втрат кого; доводити, довести до збитків кого; збитки робити кому;
• возмещать убытки – відшкодовувати збитки (втрати); вертати, покривати втрати;
• нанесённые убытки – завдані збитки, завдана шкода;
• причинять, причинить, наносить, нанести убытки кому – завдавати, завдати втрат (збитків) кому; утрати (збитки, шкоду) робити кому; утрат (збитків, шкоди) наробити кому; призводити, призвести до збитків (втрат) кого, спричинювати, спричинити збитки кому;
• он не в убытке от чего – він нічого не втрачає від цього;
• терпеть, потерпеть, нести, понести убыток на чём – зазнавати, зазнати втрати (утрачати, утратити) на чому; мати втрату; набратися втрат; (иногда) прокидати, прокинути на чому.
[На тому заробиш, на тому прокинеш (Сл. Гр.). Загуде, заклекоче вода, ламаючи містки, зносячи хисткі перепони, несучи за собою людям шкоди та втрати (Панас Мирний). Ганебний прибуток гірший за збиток (Публій Сір). Боятися збитку — не мати прибутку]. Обговорення статті

- Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) Вгору

ПРИЧИНИ́ТЬ, причинить вред зашко́дити;
причинить го́ре завда́ти ли́ха;
причинить зло негара́зд вчини́ти;
причинить мно́го го́ря образ. наниза́ти до́вгу ни́зку ли́ха;
причинить непоправи́мый вред підрі́зати під ко́рінь;
причинить неприя́тность насоли́ти;
причинить оби́ду заподі́яти кри́вду;
причинить страда́ния врази́ти се́рце;
причинить уро́н чьему чему (своїм побутом) переси́діти кому що [причини́л ли я ущерб ва́шему дива́ну? чи ж я пересидів ва́шу кана́пу?];
причинить уще́рб чему образ. пощерби́ти що;
не причини́ть вреда́ па́льцем не зачепи́ти;
причини́ло неприя́тность ви́лізло бо́ком;
причини́вший ОКРЕМА УВАГА;
причинивший боль /причинивший неприя́тность/ кому дошку́льни́й для кого.
СТАРА́ТЬСЯ ще доклада́ти зуси́ль, фольк. бра́тися [стара́ется изо всех сил з усі́х бере́ться сил];
стара́ться что сделать би́тися над чим [стара́ться разгада́ть би́тися над ро́згадкою];
стара́ться изо всех сил зі шку́ри пну́тися, зі шку́ри лі́зти, розсіда́тися, розпада́тися;
стара́ться идти́ в но́гу со вре́менем стара́тися не відстава́ти від сві́ту;
стара́ться поддержа́ть (надії тощо) підігріва́ти, грі́ти;
стара́ться обрести́ (стара́ться приобрести́, стара́ться обзавести́сь чем) дба́ти на що;
стара́ться причини́ть зло /стара́ться причини́ть вред/ тка́ти ли́хо;
стара́ться раздобы́ть что [н. де́ньги] живомовн. стара́тися чого [н. гро́шей];
рад стара́ться укр. до то́го то́ргу й пі́шки;
стара́ющийся що /мн. хто/ стара́ється тощо, ра́ди́й стара́тися, прикм. стара́нний, ре́вний, дбайли́вий, запопа́дливий, упа́дливий, /перед ким/ вислу́жливий;
стара́ющийся отблагодари́ть віддя́чливий;
ПЕРЕСТАРА́ТЬСЯ образ. перегну́ти па́лицю, перетягну́ти струну́, переда́ти куті́ ме́ду.

- Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) Вгору

Причинять, причинить – учиня́ти, -ня́ю, -ня́єш, учини́ти, -ню́, -ниш, уді́яти, заподі́яти, -ді́ю, -ді́єш.

- Російсько-український фразеологічний словник 1927р. (В. Підмогильний, Є. Плужник) Вгору

Беда – лихо; біда; недоля; лиха година; пригода; причина. На беду – на лихо. Беда да и только – лихо та й годі. Не беда – дарма; байдуже. Придет беда – до лиха прийдеться. Попасть в беду – доскочити лиха, біди; ускочити в халепу, в лихо. Наскочить на беду – нахопитися на лихо. Избавить, -ся, спасти, -сь, -ся от беды – вирятувати, -ся; вимотати, -ся, вигорнутися з біди. Набраться беды – зазнати лиха. Переживать (испытывать) беду – біду бідувати; біду приймати. Пережить беду – перебідувати. Причинить беду кому – напастувати кого. Взвести беду на кого – накинути, прикинути пеню кому. Наделать себе беды – напитати собі лиха, біди. Разразилась беда – окошилося лихо. Навлечь беду – накликати лихо. Натворить (наделать) бед – наробити шкоди, клопоту. В том-то и беда – то-то бо й лихо. Помочь беде – зарадити лихові. Помочь кому в беде – порятувати, підрятувати кого. Предотвратить беду – запобігти лихові. Как на беду – як на лихо; як на те. Будет вам беда – набіжите лиха. Беда стряслась – лихо спіткало, скоїлося; спіткала напасть, лиха година. Мне грозит беда – на мене біда кладеться. Нажить беду – набігти лиха.
Ущерб – шкода; утрата. В ущерб – на шкоду. Причинить ущерб – робити, чинити шкоду; шкодити; ушкоджувати.

- Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) Вгору

Причинить
• Причинить зло, несчастье, вред кому – заподіяти (зробити, учинити) зло, нещастя (лихо), шкоду кому; заподіяти зле, лихе кому; завдати (наробити, накоїти) лиха, шкоди кому; нашкодити кому.
• Причинять, причинить печаль, скорбь, горе, неприятности кому – завдавати, завдати жалю (журби, туги), скорботи, горя, прикрощів (неприємностей) кому; робити, зробити прикрість кому; (іноді) завгорювати, завгорити кому.
Беда
• Беда беду родит – біда лихо породила (родить), а біду — чорт (чортова мати). Пр. Одна біда не ходить, а з дітками. Пр.
• Беда, да и только – лихо (біда) та й годі. [Мачуха слухала, слухала, потім: «Лихо та й годі!.. Це вже робить не схотів, годить не схотів…» Тесленко.]
• Беда как… – страх як… [Страх як набрид він мені отим залещанням. З нар. уст.]
• Беда, коль пироги начнёт печи сапожник, а сапоги тачать пирожник – коли не пиріг, то й не пирожися, коли не швець (не тямиш), то й не берися. Пр. Як не коваль, то й рук не погань. Пр. Швець знай своє шевство, а в кравецтво не лізь (мішайсь). Пр. Чого не знаєш, за те й не берись. Пр.
• Беда на беде, бедою погоняет – біда бідою їде й бідою поганяє. Пр.
• Беда научит калачи есть – навчить лихо з маком коржі їсти. Пр. Навчить біда попити, як нема чого вхопити. Пр.
• Беда одна не ходит – біда ніколи сама не ходить. Пр. Як одна біда йде, то й другую за собою веде. Пр. Біда біду тягне. Пр. Одна біда тягне за собою другу. Пр. Біда та й за біду зачепилася. Пр. Біда за біду чіпляється. Пр. До лиха та ще лихо. Пр. Біда сама не ходить, але десять за собою водить. Пр. Одна біда не докучить, бо як одна заворушить, то за нею сотня рушить. Пр. Біда ніколи одинцем не ходить: завжди в парі. Пр.
• Беда одолела кого – лихо посіло (присіло) кого; біда посіла (присіла) кого; лихо збороло (притисло, заїло) кого; біда (лиха година) зборола кого; біда притисла (заїла) кого; лихо (біда) підвернуло[а] під себе кого; лихо (біда) намогло[а]ся на кого. [Присіла йому вся біда: вже ні окріп, ні вода. Пр. Мати ж така слаба… Заїло лихо. Тесленко.]
• Беда постигла кого – лихо (біда) спіткало[а] кого; лихо (біда) склало[а]ся кому; лихо спостигло (зуспіло, приспіло) кого; біда спостигла (зуспіла, приспіла) кого; прилучило[а]ся лихо (біда) з ким; лихо повелося в кого; лихо посипалося на кого; біда вчепилась в кого; біда прискіпалась до кого; лихо кому на безголі[о]в’я. [Коли б ще й йому тут не склалось лиха… П. Куліш. Підросли діти, збулася цього клопоту, так друге лихо приспіло. Вовчок. Ходить отуди чужими селами та може прискіпалася до нього яка біда. Мартович.]
• Беда приходит пудами, а уходит золотниками – біда та горе увійдуть пудами, а виходять золотниками. Пр. Упросились злидні на три дні, та чорт їх довіку не викишкає. Пр. До біди доріг багато, а од біди і стежки нема. Пр. Трудно вийти з біди, як каменю з води. Пр. Не так хутко загоїться, як біда скоїться. Пр. Не так скоро лихо вилізе, як улізе. Пр. Біда здибає легко, та трудно її збутись. Пр. Лихо швидко приходить, а поволі відходить. Пр. Кого вчепиться біда зранку, то держиться й до останку. Пр.
• Беда скоро ходит – від біди й конем не втечеш. Пр. Крутнувсь та й лиха здобувсь. Пр. На кожному кроці чоловіка біда пасе. Пр. Ти від горя за річку, а воно вже на тім боці тебе виглядає. Пр. Ти від горя, а воно тобі назустріч. Пр.
• Беды – злигодні; лиха година.
• Беды не избежать (не миновать) – [Від] лиха (біди) не втекти; лиха (біди) не минути (не обминути, не обійти, не об’їхати); лихо не минеться; (образн.) Біда знайде, хоч і в піч замажся (хоч і сонце зайде). Пр. І на меду знайдеш біду. Пр. Від напасті не пропасти, а від біди не втекти. Пр. [В такі часи в дорогу дику Не рвись — не обминеш біди… Дорошенко. Ти плач, хоч і цілий океан-море наплач, а лиха ні обійдеш, ні об’їдеш. Свидницький.]
• Беды человека научат мудрости – кожна пригода до мудрості дорога. Пр. Біда вчить розуму. Пр. Від біди розумніють, від багатства дуріють. Пр. Кому біда докучить, то й ся розуму научить. Пр. Хто біду має, той багато знає; хто гаразд має, той мало знає. Пр. Не зазнавши біди — не буде добра. Пр.
• Будет тебе (ему, нам…) беда – буде тобі (йому, нам…) лихо (біда); буде лихий світ (лиха година) тобі (йому, нам…); набіжиш (набіжите…) лиха. [Схаменіться! Будьте люди, Бо лихо вам буде! Шевченко.]
• Взвести беду на кого – накинути (прикинути) пеню кому; зводити, звести напасть на кого. [Гляди ж, шануйся! Не зводь напасті на себе. Вовчок.]
• В том-то и беда – то-то бо й лихо (тим-то й лихо); отож-то й горе; (іноді) тим-то й ба; (образн.) не по чім б’є, як не по голові. [Ото-то й горе, що риба в морі. Пр.]
• Грех да беда далеко не живут – де люди, там і лихо. Пр. Нема слободи без біди. Пр. Всюди біда, лише там добре, де нас нема. Пр. На всяку деревину птиця сідає, всяка людина своє лихо має. Пр. І на меду знайдеш біду. Пр.
• Грозит беда кому – грозить (загрожує) біда кому; біда кладеться на кого; на біду кладеться кому. [Як кому на біду кладеться, то як масло в діжку. Пр.]
• Жди беды (берегись)! – начувайся! [Поскаржуся я матері твоїй, Метелиці гірській, то начувайся! Українка.]
• Желаю тебе (ему, вам…) всех бед – бодай тебе (його, вас.) лиха година (недоля) побила; бий тебе (його, вас) лиха година; безголі[о]в’я на тебе (на нього, на вас…). [Бодай же вас, цокотухи, Та злидні побили. Шевченко.]
• Жить пополам с бедой – жити од біди пхаючи; жити лиха прикупивши. [Живе баба за діверем, лиха прикупивши. Пр.]
• Забыть о беде – (образн.) Ударити (кинути, бити) лихом об землю. [Вдармо ж об землю лихом-журбою, Щоб стало всім веселіше. Н. п.]
• Из беды не выберешься – лиха (халепи) не спекаєшся; з біди не вилізеш (не виборсаєшся); біди не позбудешся. [У таку біду вскочив, що й не виборсаєшся. З нар. уст.]
• Как на беду – мов (як) на лихо (на біду); як на те; як на пеню. [А тут, як на лихо, й заробити ніде. Коцюбинський.]
• Лиха беда начало – почин трудний. Пр. За початком діло становиться. Пр. Добрий початок — половина діла. Пр. Почин дорожчий за гроші. Пр.
• Лучше хлеб с водой, чем пирог с бедой – лучче їсти хліб з водою, ніж буханець з бідою. Пр. Краще хліб з водою, як буханець з бідою. Пр. Лучче маленька рибка, як великий тарган. Пр. Як з лихим квасом, то ліпше з водою, аби не з бідою. Пр. Лучче погано їхати, ніж хороше йти. Пр.
• На беду, на свою беду – на лихо (на біду); на лихо собі (мені); на безголі[о]в’я [собі]. [І треба ж, на біду, позаторішню весну його лихий поніс чогось на Десну. Гребінка.]
• Набраться беды – набратися лиха (біди); зазнати (дізнатися) лиха (біди); (образн.) випити [добру] повну. [Іще ти вип’єш добру повну, По всіх усюдах будеш ти… Котляревський.]
• Навлечь, накликать беду на кого – накликати (напитати, стягти) лихо (біду) на кого (на чию голову). [Ну, напитав собі біду! Н.-Левицький.]
• Наделать, натворить беды – накоїти (наробити, натворити) лиха (клопоту, біди). [Накоїть оця гроза лиха — ох, накоїть! Кротевич.]
• Нажить беду – набігти (доходитися) лиха (біди). [Не ходи, мій синочку, доходишся лиха. Сл. Гр.]
• Наскочить на беду – нахопитися (наскочити) на лихо (на біду); (образн.) попастися біді в зуби. [Попався в зуби був біді. Котляревський.]
• Не беда! – дарма!; байдуже! [Дарма, що повість без сюжету, — Зате принаймні не без рим. Рильський.]
• Не смейся чужой беде — своя нагряде – чужому лихові не смійся: не знаєш, що тебе жде. Пр. Не смійся, барило, сам кухвою станеш. Пр. Смішки з попової кішки, а як своя здохне, то й плакатимеш. Пр. Не смійся з людей нині, бо завтра люди з тебе сміятимуться. Пр. Що мені сьогодні, то тобі завтра. Пр. Не бажай другому лиха, коли й тебе скубе біда стиха. Пр.
• Никто беды не перебудет: одна сбудет — десять будет – біда біду перебуде — одна згине, десять буде. Пр. Згине пуга — буде друга. Пр.
• Ох, беда, беда! – лихо (лишенько) тяжке!; ой (ох) лихо, лихо!; ой леле [леле]! [Ой, лихо, лихо! — каже стара, зітхнувши. Мордовець. Ой, леле, леле! Битиме дідусь! Сл. Гр.]
• Переживать, испытывать беду – біду бідувати; біду (лихо) приймати; біди (лиха) зазнавати; терпіти (зносити) лихо (біду). [Уже ж мені та докучило сю біду бідувати. Чубинський. Мій краю! За тебе прийнять не лякаюсь Найгіршого лиха… Кримський.]
• Пережить беду – перебути лихо (біду); лихо (біду) перетерпіти; перебідувати; (образн.) переплакати лихо (біду). [Порятуй, порадь, земляче, як це лихо перебуть! Глібов.]
• Помочь беде – зарадити (запомогти) лихові (біді). [Розривайся й начетверо, то не зарадиш біді. Козланюк.]
• Помочь кому в беде (поддержать кого) – зарятувати (порятувати, підрятувати) кого.
• Попадать, попасть в беду – упасти (попастися) в біду; доскочити лиха (біди); ускочити в халепу (в лихо, в біду, в напасть); влізти в біду; (образн.) засвататися з бідою. [Впав у біду, як курка (як муха) в борщ. Пр. Заплаче, — каже Гаврісаниха, — як засватається з бідою! Кобилянська.]
• Пошло на беду – на лихо (на біду) пішлося; (іноді) пішло на випадок. [Як пішлося ж у дівоньці на біду… Манжура.]
• Предотвращать, предотвратить беду – запобігати, запобігти лихові.
• Прибавка к беде – прибідок. [Як є біда, то є й прибідок. Пр.]
• Придёт беда – біда (лихо) прийде; до лиха (до біди) прийдеться.
• Причинять, причинить беду кому – чинити, вчинити (робити, зробити, діяти, вдіяти) лихо кому; завдавати, завдати лиха кому; стягати, стягти лихо на кого; впроваджувати, впровадити в біду кого; заганяти, загнати в біду кого. [Гадалось, багато мені лиха вдієш, аж це: прийшла коза до воза. Мартович. За що мене Бог карає… чи в біду кого впровадив? Сл. Гр. Прикро йому, прикро дуже, що загнав нас у таку біду. Мартович.]
• Просто беда – чисте лихо, чиста біда. [Чиста біда матері: зашмарується увесь, не доперешся. Головко.]
• Разразилась беда над кем – впало (спало) лихо на кого (на голову чию); впала (спала) біда на кого; окошилося лихо на кому. [Не знаєш, звідки на тебе лихо впаде. Пр. Усе лихо од прощеної душі окошилось тільки на свійських качках. Стороженко.]
• Семь бед — один ответ – більш як півкопи лиха не буде. Пр. Чи раз батька вдарив, чи сім раз — однаково [одвічати]. Пр. Сім бід — один одвіт. Пр. Чи раз, чи два — одна біда. Пр. Раз на світ народила мати, раз і помирати. Пр.
• Спасти, спастись, избавить, избавиться от беды – вирятувати, вирятуватися з лиха (з біди, з напасті); вимотати, вимотатися з лиха (з біди, з напасті); вигорнути, вигорнутися з лиха (з біди, з напасті); визволити, визволитися з лиха (з біди, з напасті); вийти з лиха (з біди, з напасті); вилізти (виборсатися) з лиха (з біди, з напасті); збутися, позбутися (відскіпатися) лиха (біди, напасті); (лок.) викараскатися з лиха (з біди, з напасті); скараскатися лиха (біди, напасті); (образн.) втопити лихо. [Не загайся на підмозі, вирятуй з напасті. П. Куліш. Трудно вийти з біди, як каменю з води. Пр. Біда здибає легко, та трудно її збутись. Пр. Лихо, сказано, як до кого причепиться, — не одскіпаєшся! Мирний.]
• Стряслась беда над (с) кем – впало (спало) лихо на кого; впала (спала) біда на кого; окошилося лихо на кому; лихо спіткало кого; лихо скоїлося з ким; спіткала (спобігла) напасть (лиха година) кого; лихо (біда) заскочило[а] кого. [Біда заскочила їх, як дощова хмара. Коцюбинський.]
• Что за беда! – велике (невелике) лихо!; тільки б і шкоди!; [то] що з того!; дарма!
• Чужую беду и не посоля уплету, а свою беду и посахарив не проглочу – чужа біда за сахар, а своя за хрін. Пр. Чуже лихо за ласощі, а своє за хрін. Пр. Чужу біду з хлібом з’їм, а своєї й з калачем не ковтну. Пр.
• Чужую беду руками (на бобах) разведу, а к своей и ума не приложу – чужу біду на воді (руками) розведу, а своєї і кінця не знайду. Пр. Добре чуже лихо міряти — зміряй своє! Пр. Чуже на ніжки ставить, а своє з ніг валить. Пр.
Беспокойство
• Избавиться от беспокойства – збутися (позбутися) турбот (клопоту).
• Извини(те) (прости(те)) за беспокойство – вибач(те), вибачай(те) (пробач(те)), що турбую (потурбував) тебе (вас), що завдаю (завдав) тобі (вам) клопоту, що завдаю (завдав) тобі (вам) турбот; вибач(те), вибачай(те) (пробач(те)) за клопіт (за турботи, за турбування). [О, змилуйся, мій пане, Пробач мені за клопіт цей дурний! Кочерга.]
• Причинять, причинить беспокойство кому – завдавати, завдати (заподіювати, заподіяти (тільки докон.) наробити) клопоту (турбот, (давн.) турбації) кому; клопотати, заклопочувати, заклопотати кого; непокоїти, занепокоїти (турбувати, потурбувати) кого; клопотати, заклопотати голову кому (чию). [Ніяково мені було завдавати йому клопоту, пробував відмагатися, але — де там… Гончар. Щоб він твою бідну голівоньку Та вже більш не клопотав. Н. п.]
Боль
• Боль (резь) в животе – біль у животі; (давн.) завійниця (завійна); різачка. [Троянські плакси тут ридали, Як на завійницю кричали. Котляревський.]
• Головная боль – головний біль; біль голови.
• Крик боли – болісний крик; крик болю.
• Острая боль – пекучий (прикрий, гострий, дошкульний) біль; болісний біль. [Гострий біль, мов кліщі, стиснув йому голову. Коцюба.]
• Острая боль в пальцах от мороза – зашпори. [А тут зашпори в руки заходять. Харчук.]
• От боли – з болю (від болю, од болю). [Глянула ти, — я отерпнув од болю: В серці — стріла. Кримський.]
• Полный боли – болючий (болісний). [Болісний стогін мимоволі розтулив її вуста. Смолич.]
• Причинять, причинить боль кому – болю завдавати, завдати кому; заподіювати, заподіяти біль кому; вражати, вразити кого; боліти, заболіти кого (кому) що; (тільки перен.) жалю завдавати кому. [І він робить це навмисне, щоб завдати мені болю. Багмут. Його болять нещастя України. Франко. Все виклав, що мені боліло. Гончар.]
• С болью в сердце, в душе – болісно; з болем у серці, в душі; з болем серця (душі); з тяжким серцем. [Тихо і болісно вимовляє поет. Українка.]
• Сердечная боль (горе) – сердечний біль; біль серця; (розм.) болячка на серці. [Сердечний біль повстав з нудьги за сім’єю. Кримський. Може, в його є яка болячка на серці. Барвінок.]
• Это ему не причиняет боли – його (йому) це не [дуже] болить.
Вред
• Действовать во вред – робити (чинити) на шкоду; шкодити. [Так це, голубко, ти тут вічно чиниш шкоду? Годованець. Шкодити нам, і саме в такий для нас час… Ходченко.]
• [Пойти] во вред кому – [Піти, вийти] на шкоду кому.
• Причинять, причинить, приносить, принести вред – шкоду чинити, вчинити (робити, зробити); (тільки докон.) заподіяти шкоди; шкодити, пошкодити (зашкодити, нашкодити); вадити, завадити; (тавтологічне) шкоду шкодити. [Коваль шкоду зробив, а кравця повісили. Пр.]
• Служить, послужить во вред – іти, піти на шкоду; шкодити, зашкодити (пошкодити).
• С причинением вреда – заподіявши шкоди; шкідно. [А Шкідно ударив вола. Сл. Гр.]
Горе
• Вот горе! – от лихо (горе)!; от лиха година!
• Гложущее горе – їдуче (гризуще) горе; пекучий біль на серці.
• Горе горькое – лихо тяжке; горе-скрута; горювання-бідування; гіркий світ.
• Горе да и только – лихо (горе) та й годі.
• Горе да море — не выпьешь до дна; горе — что море: и берегов не видно – горе — як море: ні перепливти, ні випити (ні випливти). Пр. Горе — [як] море: усього не вип’єш. Пр. Горе не кинеш у море. Пр. Горе — [як] море: пий його — не вип’єш. Пр.
• Горе-мастер – гіркий (лихий) майстер; горе-майстер; (розм.) попсуй-майстер.
• Горе-музыкант – горе-музика; (розм.) цигикач (зниж. цигикало).
• Горе не красит – лихо (біда) нікого не красить. Пр. Біда не дуда: як стане дуть, то аж сльози йдуть. Пр.
• Горе не свой брат – журба не матінка.
• Горе от ума – лихо з розуму; горе (лихо) з великого розуму.
• Горе охватывает – жаль (туга, журба) бере (обіймає, огортає, понімає).
• Горе только одного рака красит – горе тільки рака красить. Пр. Біда красить, як кип’яток рака. Пр.
• Горе-учёный, горе-профессор… – гіркий (лихий) вчений, професор…; горе-вчений, горе-професор…; біда, а не вчений, біда, а не професор…
• Горю предаваться – вдаватися (вкидатися) в горе (в тугу).
• Горя много, да смерть одна – смерть одна, а хвороб багато. Пр. Від горя хворість, — від хворості смерть. Пр.
• Ему и горя (и горюшка) мало (разг.) – йому й байдуже(чки); йому ані гадки; йому й за вухом не свербить; а він на те й байдуже; йому дарма; мале йому горе; він ні гадки про те, на те; він і гадки (думки-гадоньки) не має; був би й горе (лихо) покотив; він не сушить собі голови [тим].
• Ещё ты перетерпишь много горя – зазнаєш ще ти багато лиха (горя); (образн.) іще ти вип’єш добру повну.
• Жгучее горе – пекуча журба; живий (пекучий) жаль.
• Жить с горем пополам – жити лиха (горя) прикупивши; жити, від біди тікаючи.
• Изведать, претерпеть много горя – зазнати багато горя (лиха); набратися лиха (горя); випити ківш лиха; випити [добру] повну; випити чималу; скуштувати (спити) гіркої.
• Мыкать горе (разг.) – [Біду] бідувати; біду тягти (терти); поневірятися; горювати; горювання приймати; горе терпіти.
• На горе, на своё горе – на лихо (на безголо(і)в’я); собі на безголо(і)в’я (на лихо, на шкоду); на свою голову.
• Натерпишься горя — узнаешь, как жить – біда навчить! Пр. У біді чоловік умудряється. Пр. Біда ум родить. Пр. Горе гострить розум. Пр. Навчить горе глядіть у море! Пр. Біда навчить коржі з маслом їсти. Пр. Навчить лихо з маком коржі їсти. Пр. Горе навчить угору дивитись. Пр. Кому біда докучить, той ся розуму научить. Пр. Біда вимучить — біда й виучить. Пр.
• Не видав горя, не узнаешь и радости – не знавши біди, не знатимеш добра. Пр. Хто горя не бачив, той і щастя не зазнає. Пр. Хто горя не видав, той і щастя не зазнав. Пр. Не зазнавши горя, не знатимеш і радості. Пр.
• Не годы старят, а горе; горе не молодит – старять людину не літа, а біда. Пр. Коли біда діє, голова біліє. Пр. День меркне від ночі, а чоловік — від горя. Пр. Горе натерло, нахилило. Пр.
• Не знающий горя – безнапасний (безжурний).
• Не зная горя – не знавши лиха (горя); лиха не знаючи; безнапасно (безжурно).
• Не оберёшься горя, хлопот – лиха не обженешся (не скараскаєшся); не збудешся лиха, халепи, клопоту.
• От горя бежал, да в беду попал – з дощу та під ринву. Пр. Утікав перед вовком, а впав на ведмедя. Пр. Від вовка втікав, а на ведмедя впав. Пр. Поправився з печі на лоб. Пр. Тікав від диму, та впав у вогонь. Пр.
• Помочь, пособить горю – зарадити лихові; запомогти.
• После грозы вёдро, после горя радость – терпи горе — добро буде. Пр. Терпи, козаче, горе, то питимеш мед. Пр. Добро минеться — лихо буде, лихо минеться — добро буде. Пр.
• Постигло горе кого – лихо (горе) впало на кого; спобігло горе кого; спіткало лихо кого.
• Предотвращать, предотвратить горе – запобігати, запобігти лихові.
• Приобрести, добыть, раздобыть с горем пополам что – розгорювати, розгорити що; розгорюватися на що; загорювати що.
• Причинять, причинить горе кому – завдавати, завдати горя кому; (діал.) завгорювати, завгорити кому.
• Своё горе — велик желвак, чужая болячка — почесушка – чуже лихо за ласощі, а своє за хрін. Пр.
• С горем добытый – загорьований.
• С горем пополам сделать что – з тяжкою бідою зробити що.
• Слезами горю не поможешь – сльозами (журбою) горя не здолаєш. Пр. Плачем лиха не виплачеш. Пр. Плачем ділу не пособиш. Пр. Журба сорочки не дасть. Пр. Журбою поля не перейдеш. Пр. Не потурай журбі: вона тебе ножем під серце, а ти їй під ніс перцю. Пр. Не журись, а за діло берись. Пр.
• Случилось, приключилось горе – спобігло (спіткало) лихо кого; скоїлося (сподіялося) лихо з ким; склалося лихо кому; (розм.) сколотилося лихо в кого; (зрідка) прилучилося (іноді приключилося) лихо (горе) кому.
• Стряхнуть с себя горе – покотили горе[м); (образн.) ударити (кинути) лихом об землю.
• Только бы и горя – якби (коли б) тільки й лиха; (фольк.) тільки б (і) тужаночки.
• Ты от горя, а горе за тобой – ти від горя, а воно тобі назустріч. Пр. Як піде горе зрання, то аж до смеркання. Пр. Горе, та ще й за горе зачепилось. Пр. Біда, ще й за горе зачепилась. Пр. По горе не треба йти за море — його й дома вистачає. Пр. Не шукай горя — воно само тебе знайде. Пр. Ти хочеш на гору, а лихо за ногу. Пр.
• Убитый горем – пригнічений горем.
• Узнать много горя – випити повну (немалу); випити повну (немалу) чарку горя (лиха).
• Хлебнуть горя (разг.) – набратися (зазнати, скуштувати) лиха (біди, горя).
• Чужое горе не болит – добре чуже лихо міряти — зміряй своє! Пр. Чужу біду руками розведу, а до своєї ума не докладу. Пр. Чужу біду з хлібом із’їм, а своєї і з калачем не ковтну. Пр. Чужу біду на воді розведу, а своїй і кінця не знайду! Пр.
Досада
• Досада берёт, разбирает кого – досада бере, забирає кого; досадно (прикро) стає кому.
• Какая, экая досада! (разг.) – яка шкода!; яка прикрість!
• Подавлять, подавить досаду – гамувати, погамувати, вгамувати; здавлювати, здавити своє серце.
• Причинять, причинить досаду кому – завдавати, завдати прикрості (прикрощів) кому; чинити, учинити прикрість кому.
• С досады, с досадой – з досади; спересердя; з серця; з досадою (досадливо); з серцем; з прикрістю (прикро). [От іще я буду з десятилітніми бавитись! — одповіла Надя з прикрістю, одначе мусила йти бавити малу гостю. Українка.]
Забота
• Без забот – без турбот (без клопоту, без журби); безтурботно (безжурно).
• Взять на себя заботу о чём – узяти (перейняти) на себе клопіт (клопотання) про що; дбати (клопотатися) за (про) що; клопотатися (піклуватися, іноді дбати) чим.
• Ему и заботы мало (разг.) – а йому й байдуже, а він (а)ні гадки; а він і гадки не має; а йому і не свербить, і не болить.
• Забота о детях – піклування (турбота) про дітей.
• Не было заботы (фам.) – не було клопоту [так чорт надав]! [Не мала баба клопоту, так купила порося. Пр.]
• Не знать забот – не мати клопоту; і гадки не мати.
• Не твоя забота – не твій клопіт; не твоя голова в тім.
• Он причиняет мне много забот – він завдає мені багато клопоту; мені дуже клопітно з ним.
• Отсутствие забот – безклопіття. [Несподівана розкіш, безклопіття і спокій заколихали її, як малу дитину. Н.-Левицький.]
• Поручаю вам заботы по воспитанию моего сына – доручаю вам піклуватися про виховання (вихованням) мого сина.
• Причинять, причинить заботы кому – завдавати, завдати клопоту (турбот) кому; клопотати, заклопотати кого; клопотати, заклопотати (наклопотати) голову чию, кому; клопотати клопотами кого. [Не гудіте, голуби, Не клопочіть голови, Бо я вдова молода, Наклопочу я й сама. Н. п.]
• Это уж моя забота – це вже мій клопіт; у тім уже моя голова.
Зло
• Делать, сделать зло кому – лихо коїти, скоїти (чинити, учинити, робити, зробити) кому; (образн. тільки недокон.) лихо кувати кому.
• Зло берёт, взяло, разбирает кого (разг.) – зло бере, узяло кого; злість (лють) бере, узяла, розбирає кого; (іноді лок.) зазлісно стає, стало (робиться, зробилося) кому.
• Избежать зла – утекти (уникнути) лиха (біди); оминути лихо (біду).
• Из двух зол выбирать меньшее – котре лихо менше, те й вибирають; як не одне лихо [насідає] — вибирають менше.
• Как на зло – як на те; як на ту пеню (як на ту причину).
• Корень зла – корінь зла (лиха).
• Кто не испытал зла, не умеет ценить добра – хто не зазнав зла, не вміє шанувати добра. Пр.
• На зло – на зло (на злість); на прикрість (на капость); на пеню; (іноді) на збитки. [І на злість ворогам засіяла вона… Самійленко.]
• Постигло зло кого – спіткало (спобігло, зуспіло) лихо кого; побила лиха година кого; спала (упало) лихо на кого.
• Причинять, причинить зло кому – заподіювати, заподіяти (чинити, учиняти) зло (лихо, зле, лихе) кому; завдавати, завдати (коїти, накоїти) лиха (безголов’я) кому.
• Со зла – зо зла; спересердя; з серця.
• Сорвать зло на ком – зігнати серце (оскому) на кому. [Хотілось би зігнати оскому На коронованих главах… Шевченко.]
• Уйти от зла – утекти (відійти) від лиха (від біди, від злої спокуси, від лихої спокуси).
• Употреблять во зло что – уживати на зле (на зло, на лихо) чого (що); зловживати чим (що). [Він зловживав їх боязкість і полохливість для своїх жартів. Н.-Левицький.]
Неприятность
• Причинять, причинить неприятность кому – робити, зробити (чинити, учинити) прикрість (неприємність) кому; завдавати, завдати прикрості (неприємності) кому; (розм. образн.) підвезти воза (візка) кому.
Обида
• Всякому своя обида горька – кожному кривда не мила. Пр. Шкода нікому не мила. Пр. Не чини кривди й комашині. Пр.
• В тесноте, да не в обиде – тісно, та зате тепло. Пр. Де є приязнь, там не тісно. Пр. Де добрі люди, там хата не тісна. Пр. Хоч не пишно, та затишно. Пр. Якось умістимось. Як буде згода, то буде й догода. Пр.
• Кровная обида – смертельна (тяжка) образа (кривда).
• Лучше в обиде быть, нежели в обидчиках – краще (ліпше) кривду терпіти, ніж кривду чинити. Пр.
• Наносить, нанести (причинять, причинить) обиду кому-либо – кривдити, скривдити (покривдити) кого; кривду заподіювати, заподіяти (чинити, вчинити) кому; завдавати, завдати прикрості кому.
• Не в обиду будь сказано (разг.) – не ображаючи сказати (скажу); не хотівши (не хотячи) образити, скажу; пробач, пробачте (хай пробачить, пробачать) на слові; не ображайся,
• Не дать себя в обиду – не майте (не беріть) це за образу; не сприйміть це як образу.
• Обиды выносить от кого-либо – кривду терпіти чию.
• Обиду, обиды наносить кому-либо – кривду (кривди) чинити кому; кривди кому завдавати.
• Почувствовал обиду кто-либо – відчув (почув, почутив) образу (кривду, прикрість) хто; (образн.) як (мов, наче…) муху ковтнув хто. [Отаман вивіз забродчикам могорич. Могорич був скупенький. Забродчики неначе ковтнули муху і почали підіймати отамана на сміх. Н.-Левицький.]
Огорчение
• Причинять огорчение, причинить огорчение кому-либо – завдавати, завдати прикростей (прикрощів) кому; завдавати, завдати жалю (болю, смутку) кому; чинити (робити) прикрощі кому; смутити (засмучувати) кого.
Убыток
• Быть в убытке, не в убытке – утратити, не втратити на чому.
• Вводить, ввести в убыток, в убытки кого – доводити, довести до втрати, до втрат кого; доводити, довести до збитків кого; утратити, збитки робити кому.
• Причинять, причинить, наносить, нанести убытки кому – завдавати, завдати втрат (збитків) кому; утрати (збитки, шкоду) робити кому; утрат (збитків, шкоди) наробити кому.
• Терпеть, потерпеть, нести, понести убыток на чём – зазнавати, зазнати втрати (утрачати, утратити) на чому; (іноді) прокидати, прокинути на чому. [На тому заробиш, на тому прокинеш. Сл. Гр.]
Урон
• Нести, понести… урон – зазнавати, зазнати втрати (шкоди).
• Причинять, причинить, наносить, нанести урон кому, чему – завдавати, завдати втрати (шкоди) кому, чому; робити, зробити втрату (шкоду) кому, чому; учиняти, учинити шкоду кому, чому.

- Російсько-український словник з інженерних технологій 2013р. (Марія Ганіткевич, Богдан Кінаш) Вгору

причиня́ть, причини́ть заподі́ювати, заподі́яти; спричиня́ти, спричини́ти; завдава́ти, завда́ти; чини́ти, учини́ти
п. вред завдава́ти шко́ди, шко́дити
п. затрудне́ния чини́ти тру́днощі; утру́днювати

- Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) Вгору

Вчиня́ти, вчини́ти –
1) делать, сделать, совершать, совершить, поступать, поступить, причинять, причинить;
2) поступать, поступить, сделать;
3) заквашивать, заквасить;
4) (суд, расправу) учинять, учинить;
вчиня́тися, вчини́тися –
1) совершаться, совершиться, происходить, произойти.
• Вчини́лася бі́йка – произошла драка.
2) делаться, сделаться;
3) заквашиваться, закваситься.
Вшко́дити, -джу – повредить, причинить повреждение.
Завго́рювати, завго́рити (кому́) –
1) причинять, причинить горе, неприятность кому;
2) запрещать, запретить.
Завдава́ти, завда́ти –
1) що – давать, дать.
• Завдава́ти мішка́, мішо́к – поддавать мешок.
2) що – задавать, задать (урок);
3) у що – отдавать, отдать, закабаливать, закабалить;
4) куди́, в що – ссылать, сослать, упрятывать, упрятать;
5) чого́ – причинять, причинить.
• Завдава́ти жа́лю́ – причинять скорбь, печаль, горе.
• Завдава́ти жа́ху, стра́ху – нагонять, нагнать страх, устрашать.
• Завдава́ти му́ки – причинять страдания.
• Завдава́ти парла́, прочуха́на, прочуха́нки, хло́сту, чо́су – задать трепку, отколотить.
• Завдава́ти со́рому – пристыдить. Завдава́ти ту́ги – причинять тоску, горе.
• Завдава́ти брехню́, непра́вду – обвинять во лжи.
• Завдава́ти ду́мки – заставить думать, беспокоиться.
• Завдава́ти ду́рня – ставить в глупое положение, выставлять дураком.
Заклопота́ти – причинить много забот, хлопот;
заклопота́тися – быть в хлопотах, заботах.
Заподі́яти, -ді́ю (кому чого, що) –
1) сделать, причинить;
2) поделать колдовством.
Ку́чма, -ми –
1) мохнатая шапка;
2) всклокоченная голова.
• Ку́чму да́ти кому́ – а) причинить кому хлопоты; в) насмеяться над кем.
• Ко́му кла́сти – надевать шапку.
Набавля́ти, -ля́ю, -єш, наба́вити, -влю, -виш –
1) прибавлять, накинуть, прибавить;
2) навлекать, причинить;
наба́витися – вдоволь повеселиться, потешиться.
Накруша́ти, накруши́ти – причинить, причинить ущерб, убыток.
Наробля́ти, нароби́ти –
1) делать, наделать, причинить.
• Нароби́ти кло́поту – натворить бед, забот.
2) нарабатывать, наработать.
Переле́жувати, переле́жати –
1) перележивать, перележать;
2) пролеживать, пролежать, отлежать;
3) причинять, причинить вред, порчу лежаньем.
• Неха́й поле́жить, ха́ти не переле́жить – пусть полежит, вреда избе не причинит.
Підсіда́ти, підсі́сти, -ся́ду, -деш (кого) – поддевать, поддеть, причинить вред;
підсіда́тися, підсі́стися – (о молоке) образовывать, образовать на поверхности сливки.
Поне́хтувати –
1) пренебречь;
2) испортить, попортить, причинить вред.
Пороби́ти, -блю́, -биш –
1) сделать (во множ.);
2) причинить болезнь.
Просто́я́ти, -то́ю́, -їш –
1) простоять;
2) що – причинить вред, порчу стоянием.
Скри́вдити, -джу (кого) – обидеть, причинить несправедливость кому.
Укри́вдити, -джу, -диш – причинить обиду.

- Російсько-український словник ділової мови 1930р. (М. Дорошенко, М. Станиславський, В. Страшкевич) Вгору

Причинять, -нить – заподі́ювати, заподі́яти, учиняти, учинити, робити, зробити, завдава́ти, завда́ти; п. неприятности – чинити прикрості; п. ущерб в здоровье – шко́дити, пошко́дити чиє́му здоро́в’ю, здоро́в’я позба́вити кого́сь.
Несправедливость –
1) несправедливість (-вости), непра́вда;
2) (обида) – кривда; причинить -сть (кому) – заподі́яти кривду кому́, скривдити кого.
Урон – шко́да, утра́та; у. потерпеть – утра́тити, зазна́ти втра́ти; у. причинить – заподі́яти, зробити шко́ду.

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Бу́ба, -би, ж. Дѣтск.
1) Зерно гороху, бобовъ (размякшее). О. 1861. VIII. 8.
2) Ягода. О. 1862. IX. 118.
3) = Бублик. О. 1861. VIII. 8. Бийте кота в зуби, щоб не просив буби. Мил. 44.
4) Рана, нарывъ, слѣды удара. Вх. Зн. 4. Не йди туди, бубу зробиш. Шейк. Чи собою в пень, чи собою в дуба, а все собі буба. Ном. № 8023. Бу́бу зроби́ти. Ударить, причинить боль. Фр. Пр. 12. 7.
Гаря́чий, -а, -е.
1) Жаркій, горячій. Гарячий борщ. Гарячий комин. Рудч. Ск. II. 166. Умила личенько гарячою сльозою. Мет. 48. Гаря́чого са́ла за шку́ру зали́ти. Задать кому, причинить мученія.
2) Пылкій, вспыльчивый, горячій. Гарячий чоловік.
3) Разгорѣвшійся, вспотѣвшій. Воли пристали, — може ти їх водою напоїв гарячих? Рудч. Ск. II. 135.
4) Гаря́чий час. Горячее время, недосугъ.
5) На гаря́чому вчи́нку. На мѣстѣ преступленія, по горячимъ слѣдамъ. Злапати на гарячому вчинку. Ном. № 7439.
І. Жаль, -лю, м.
1) Скорбь, горе, горесть. Ой настала жаль туга да по всій Україні. К. ЧР. 20. Такий уже сум мене візьме, такий жаль обійме, що й світ мені не милий. МВ. І. 8. Ой тепер наше Запорожжя у великому жалю. Нп. Піду до річеньки, з жалю утоплюся. Мет. 17. Жа́лю́ завдава́ти, завда́ти, нароби́ти, начини́ти, жаль чини́ти, роби́ти. Причинять, причинить скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаваєш. Мет. 15. Як я тебе в військо дам, собі жалю я завдам. Макс. (1849), 96. Ой Галю, Галю, не роби жалю! Мет. 84. Молодії да козаченьки да жалю начинили. Лукаш. 68.
2) Жалость, состраданіе, сожалѣніе. І до мого горя ти жалю не маєш. Котл. Н. Полт. Ти не маєш жалю до рідної своєї дитини. Шевч. 293. Панська ляхівська сокира без жалю облупила, обголила милі гори нашої України. Левиц. І. 203. Жаль бере́, взяв, обня́в. Охватила скорбь, жалость, сожалѣніе. Бере живий жаль, як згадаєш старовину. Ном. № 680. Взяв її жаль, як почула вона, що Ганна плаче. Левиц. І. Візьме матір жаль, вона й пошле останні гроші (синові). Левиц. І. 68. Жалю́ по кісілю́! Пустяки! не стоитъ жалѣть. Ном. Ум. Жальо́к. Ой ішов я лісом темненьким, надибав мене жальок тяженький. Гол. І. 295.
Завго́рювати, -рюю, -єш, сов. в. завго́рити, -рю, -риш, гл.
1) Причинять, причинить горе, непріятность. Та хоч бий себе, хоч ріж, — сим нікому не завгориш. Харьк.
3) Переносн. запрещать, запретить. Нехай брешуть: людім не завгориш. Харьк.
Завдава́ти, -даю́, -єш, сов. в. завда́ти, -да́м, -даси́, гл.
1) Давать, дать. Як Бог дасть, то й тут завдасть. Ном. № 13.
2) Задавать, задать (урокъ). О. 1862. І. 54.
3) Отдавать, отдать, закабаливать, закабалить. Мій батенько мене прокляв і зміяці завдав аж на три годи на послуги. Рудч. Ск. II. 106. З дочкою ліг спати, завдав сина у лакеї. Шевч. 349. Ждала мати, ждала мати (дочки), та вже й зажурилася. Доню моя, доню, доню-одинице, та й безталаннице! чи тебе завдано, а чи запродане? Чуб. V. 744.
4) Засылать, заслать, ссылать, сослать, упрятывать, упрятать. А на дворі коня взято, за Дунай завдато. Мет. 213. На вічну каторгу завдав. Макс. 1849, 91. Семена Палія на Сібір завдав. Макс. 1849, 88. Далеко десь були вони завдаті. МВ. II. 34.
5) Причинять, причинить кому что-либо, какой-нибудь вредъ, сдѣлать что-либо непріятное, — въ слѣдующихъ выраженіяхъ: — жа́лю. Причинять скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаєш. Мет. 15. Як я тебе в військо дам, собі жалю завдам. Макс. 1849, № 22. — жа́ху, страх, стра́ху. Наводить страхъ, устрашать. Щоб більше жаху їй завдать, і щоб усяк боявся так робити, — у річці вражу щуку утопити. Гліб. А буде нашу тисячу гнати й рубати, буде нам, великим панам, великий страх завдавати. Макс. 1849, 89. — му́ки. Причинять страданія. Не завдавай мені молодому смертельної муки. Мет. 210. — парла́, прочуха́на, прочуха́нки, хло́сту, чо́су. Задать трепку, отколотить. Ном. № 3860 — 3862. Завдавши носу татарві, січовики одпровадили загін проти черкесів. Стор. М. Пр. 27. — сорома́. Пристыдить. Світилка-шпилька при стіні, в неї сорочка не її, в неї сорочка кумина, — завдайте, буяре, сорома! Грин. III. 486. — ту́ги. Причинять тоску, горе. Ой не завдавай, чорнявая, мому серцю туги. Чуб. V. 55.
6) — брехню́, непра́вду. Обвинять во лжи. Що обізвусь, то завдають неправду. К. Іов. 74.
7) — ду́мки. Заставить думать, безпокоиться. Я боржій пішла додому, бо грім і блискавка, і дощ завдали домашнім про мене думки. Г. Барв. 221.
8) — ду́рня. Ставить въ глупое положеніе, выставлять дуракомъ. Вони добре бачили, якого дурня завдав усім Колумб. Ком. І. 55.
За́вертка, -ки, ж.
1) Пукъ стеблей стоящаго на корню хлѣба, свернутый узломъ. По народному повѣрью, завертка дѣлается съ злымъ умысломъ и имѣетъ силу причинить болѣзнь сорвавшему ее или съѣвшему хлѣбъ изъ зеренъ тѣхъ колосьевъ, которые были въ за́вертці. К. С. 1889. XII. 597. См. Завивка, завитка, завиття, закрутень, закрутка.
2) Родъ деревяннаго запора у дверей: проходящій сквозь дверной косякъ стержень, на внутреннемъ концѣ котораго деревянная пластинка, прикрѣпленная къ стержню посрединѣ и при горизонтальномъ положеніи захватывающая своею половиною внутрь отворяющуюся дверь; вращая стержень, а съ нимъ и пластинку, можно отпирать и запирать дверь. Чуб. VII. 383. Христя кинулась до надвірніх дверей... зачинила й закрутила заверткою. Мир. ХРВ. 216.
Заклопота́ти, -чу́, -чеш, гл. Причинить много заботъ, хлопотъ. Бо свекруха й лепетуха, сварливая голова, вона ж мене заклопоче, — я ж дівчина молода. Чуб. V. 535.
Заподі́яти, -ді́ю, -єш, гл.
1) Сдѣлать, причинить. Ні, ні, Господь не заподіє злого! К. Іов. 75. Вівця! Що вона кому заподіє? Мир. ХРВ. 41. — смерть собі́. Наложить на себя руки. Сам собі смерть заподію. Кв. Драм. 190. Смерть би собі заподіяв, як би гріха за те не було. Г. Барв. 209.
2) Подѣлать (колдовствомъ). Це їй так було заподіяно.
Ку́чма, -ми, ж.
1) Шапка мѣховая мохнатая. Kolb. І. 43. Гол. Од. 19, 69. Вас. 156. Благословіть, отче! — каже Василь, знявши кучму. Федьк. Він і по одежі щось не просте: татарська кучма насунулась йому на очі. Стор.
2) Всклокоченная голова. Ку́чму да́ти. Причинить хлопоты, насмѣяться. Хто в Бога вірує, ратуйте!.. А хто ж таку нам кучму дав? Котл. Ен. Ум. Ку́чомка. Чуб. VII. 414.
Лихи́й, -а́, -е́.
1) Злой. Помер наш пан, почав молодий господарувати. І старий був недобрий, а сей такий лихий, що нехай Господь боронить! МВ. І. 114. Лихий доброго попсує. Ном. № 5983. Нещаслива година, як лиха родина. Ном. № 9335. Лиха доля і під землею надибає. Ном. № 1728. Бу́ти лихо́ї во́лі, лихи́м ду́хом ди́хати (на ко́го). Быть злымъ (на кого). І пан був лихої волі на його, і всі попи околичні хропли, сопли. Св. Л. 287. На дитину лихим духом дише. Грин. III. 304. Бу́де лихи́й світ (кому́). Будетъ бѣда. Не сміла сказати... бо буде їй лихий світ. Св. Л. 184.
2) Дурной, худой. Не можеш збути, як лихого шеляга. Ном. № 2867. По ярмарку лихий торг. Посл. Бу́ти лихи́м на що. Быть плохимъ въ чемъ-либо. Лихий на шерсть. Вас. 209. Лихи́й на о́чі. Съ дурнымъ глазомъ. Мнж. 155.
3) Ветхій. Лихий сірячок.
4) Чортъ. Нехай його лихий візьме. Шевч. 79. Лихий їх зна, що там робили. Котл. Ен. Иногда: лихи́й-необа́чний. От, нахилився, а він, лихий-необачний (то б то чорт), взяв мене за бороду та й не пуска. Рудч. Ск. I. 117. К лихі́й ма́тері! Къ чорту!
5) Лихе́. Зло. Що годиться по суботах: добре робити, чи лихе робити? Єв. Л. VI. 9. Романе! лихим живеши, литвином ореши. Ном. № 662.
6) Лиха́ годи́на. Несчастіе, бѣда, дурныя обстоятельства, бѣдствованіе. При добрій годині й чужі побратими; при лихій годині нема і родини. Ном. № 2310. Щоб тебе́ не мину́ла лиха́ годи́на! (Проклятіе). Ном. № 3746. Буде тепер мені лиха година від моєї пані. Г. Барв. 314.
7) Лиха́ напа́сть. Внезапное несчастье; болѣзнь. Нехай мене Бог боронить від лихої напасти, від панської карности, від людської ненависти. Ном. 152.
8) Лихі́ о́чі. Дурной глазъ, который, согласно народному повѣрью, есть у нѣкоторыхъ людей, могущихъ однимъ взглядомъ причинить какое-нибудь несчастіе, болѣзнь й даже смерть. Цур та пек, лихим очам! Ном. № 8359.
9) Лихи́й час. а) Неблагопріятное, несчастное время. б) Плохое расположеніе духа. В добрий час поговорити, а в лихий помовчати. Ном. № 8362. Ум. Лихе́нький, лихе́сенький. Єсть у мене коник вороненький, — перескоче ті чари лихенькі. Чуб. V. 1197. К Великодню сорочка хоч лихенька, аби біленька, а к Різдву хоч сирова, аби нова. Ном. № 428. Ой хоть він (чоловік) був лихесенький, та на ввесь світ славнесенький. Гол. І. 89.
Набавля́ти, -ля́ю, -єш, сов. в. наба́вити, -влю, -виш, гл.
1) Прибавлять, прибавить, добавлять, добавить. Їднак я горілки набавлю, як вип’ю, зараз поставлю. Чуб. V. 1088.
2) Наводить, навести, навлекать, навлечь, причинять, причинить. Сусіди, що нас набавили нужди і біди. Гол. І. 127. Набавити лиха, страху, хороби..
Навро́чувати, -чую, -єш, сов. в. навро́чити, -чу, -чиш, гл. Причинять, причинить несчастіе, порчу, болѣзнь посредствомъ словеснаго пожеланія, завистливой или неумѣстной похвалы. Головонька моя бідна, — хтось жінку наврочив. Чи не той то її врік, що допіро з хати втік? Либонь то ті наврочили, що мак потолочили. Грин. III. 360. А вже нашу худобоньку наврочили люде. Чуб. V. 1131.
Надса́джувати, -джую, -єш, сов. в. надсади́ти, -джу́, -диш, гл.
1) Надорвать, причинить вредъ здоровью тяжелой работой и пр.
2) — бе́бехи, печінки́. Колотить, поколотить, отбивать, отбить бока, внутренности. Ном. № 8176. Насилу десять чоловік його подужали, — деяким таки добре надсадив бебехи. Стор. МПр. 84. Гей, хто зо мною вийде битись?.. Я бебехів вам надсажу. Котл. Ен. II. 15.
Наклопота́ти, -почу́, -чеш, гл. — го́лову кому́. Причинить заботы, хлопоты, надоѣсть приставаньями по всякимъ поводамъ. Не гудіте, голуби, не клопочіть голови, бо я вдова молода, наклопочу я й сама. Мет. 274. Ще ти голови моєї не наклопотала! Мир. Пов. II. 47.
Накруша́ти, -ша́ю, -єш, сов. в. накру́тити, -шу, -шиш, гл. Причинять, причинить ущербъ, убытокъ. Купіть, каже, крашаночку! — А шо тобі за неї? — Та мене не обіжайте і себе не накрушайте. Мнж. 52.
Нашко́дити, -джу, -диш, гл.
1) Навредить, причинить вредъ. Ти гірше тілько тим нашкодиш: усіх лящів позводиш. Гліб. 79.
2) Напроказничать, напакостить.
Оскорбля́ти, -ля́ю, -єш, сов. в. оскорби́ти, -блю́, -би́ш, гл. Обижать, обидѣть, причинить несправедливость. Вх. Зн. 45. Семен був парубок годний... було й малу дитину не оскорбить. Федьк.
Підсвіти́ти, -свічу́, -тиш, гл. О мѣсяцѣ: причинить своимъ свѣтомъ болѣзнь — лунатизмъ. Вікно против місяця зачиняй, а то як підсвіте, то будеш сонний ходити. ХС. II. 85.
Підсіда́ти, -да́ю, -єш, сов. в. підсі́сти, -ся́ду, -деш, гл. Поддѣвать, поддѣть, причинить вредъ. Підсів мене сей рік. Мир. Пов. II. 54.
Поді́яти, -ді́ю, -єш, гл.
1) Сдѣлать. Заморські лікарі нічого не подіють. Чуб. II. 389.
2) Сдѣлать, причинить колдовствомъ. Се щось йому подіяно: не їсть, не п’є.
Понаробля́ти, -ля́ю, -єш, гл. Надѣлать; сдѣлать; причинить. Драг. 288, 421. У вершині Дністра вода прибував, вона тобі жалю понаробляє, вона твої дітки позатопляє. Чуб. V. 876.
Поне́хтувати, -тую, -єш, гл.
1) Пренебречь.
2) Испортить, попортить; причинить вредъ. Як нап’ється, то сорочки рве, горшки б’є, сказано, що на очі натрапиться, усе понехтує. Черниг. г. От падлючні діти — понехтували хлоп’я: як побили. Зміев. у.
Пороби́ти, -блю́, -биш, гл.
1) Сдѣлать (во множествѣ). Понакладали гори скель, ніби так сам Господь їх поробив. Стор. МПр. О6. Поробили собі маленькі списи. ЗОЮР. І. 285.
2) Причинить болѣзнь злой волей или какимъ-либо чародѣйскимъ дѣйствіемъ. Мил. 34.
Причиня́ти, -ня́ю, -єш, сов. в. причини́ти, -ню́, -ниш, гл.
1) Притворять, притворить. Скриплять мої ворітечка, ніхто не причинить. Мет. 62.
2) Прибавлять, прибавить. Грин. III. 524. Я нічого не причиняю, кажу то, що він казав. Каменец. у. Причинив собі роботи. Чуб. V. 215. Причини вам, Боже, віку. Фр. Пр. 85.
Просто́яти, -то́ю, -їш, гл.
1) Простоять. Довгенько таки простояли наші сіроми коло перевозу. Стор. МПр. 125. Я ж з твоїм сином не одну нічку простояла. Лис. III. № 10.
2) Причинить вредъ или порчу стояніемъ. Мій тобі коничок стайні не простоїть, моя тобі зброя кілочка не вломить. Чуб. V. 63.
Скри́вдити, -джу, -диш, гл. Обидѣть, причинить несправедливость. Ном., стр. 180. Скривдили ляхи український люд. Стор. М. Пр. 130.
Ушко́дити, -джу, -диш, гл. Повредить, причинить поврежденіе. Той там кобилу припустив до нових стіжків.... або друге вшкодив. Сим. 228.

- Словник української мови 1927-1928рр. (Б. Грінченко, вид. 3-тє, за ред. С. Єфремова, А. Ніковського) Вгору

Наробля́ти, сов. в. нароби́ти, гл. *3) Причинить. Наробив йому клопоту. Крим. Щоб іще пожежі не наробити. Крим. *4) Жа́лю нароби́ти. Наделать беды, причинить горе. Вона ж мені жалю наробила, із вечора дитину зродила, а співночі в криниці втопила. Нп.

- Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору

Причиня́ть, причини́ть = учиня́ти (С. Ш ), учини́ти (С. Л. Ш.), удїяти (С. Ш.), вдїяти, заподїяти (С. Л.). — Він сам собі смерть заподїяв. — П. убы́токъ, по́рчу = шко́дити, нашко́дити (С. Л.), ушко́дити (С. Ш.).
Вредъ = шко́да, ва́да. — Чия шкода, того й гріх. н. пр. — Мудрий Лях по шкоді. н. пр. — Вредъ причини́ть, нанести́ = нашко́дити, шко́ду зробити, вчини́ти. — Батько нашкодив, а діти в одвіті. н. пр. — Коваль шкоду зробив, а шевця повісили. н. пр. — А хто би кому шкоду учинив, тот маєть шкоду заплатити. Ст. Л. — Во вре́дь, ко вреду́ = на шко́ду. — На шкоду людськую збудившая ся проява. Л. В. — Аби не присягали фалшиве на шкоду ближняго. Б. Н.
Уще́рбъ = 1. уще́рб, шко́да, уще́рбок, утра́та. — Въ уще́рбъ = на шко́ду. — Причини́ть уще́рбъ = зроби́ти шко́ду. 2. уще́рб (місяця).

Запропонуйте свій переклад