Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 78 статей
Запропонувати свій переклад для «строїти»
Шукати «строїти» на інших ресурсах:

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

Гото́вить – готува́ти (я готу́ю), гото́вити, заготовля́ти, виготовля́ти; ла́годити, ладнува́ти, ладна́ти, лаштува́ти; рихтува́ти, риштува́ти, споряджа́ти, стро́їти (снаряжать); ї́сти вари́ти, кухова́рити, кухто́ритися (стряпать); способи́ти кого́ до чо́го (гото́вить, приспособлять кого к чему-л). [Готува́ти, ла́годити, ладна́ти, лаштува́ти – во́за, обі́д, вече́рю, весі́лля. Риштува́ти, рихтува́ти – вози́ в доро́гу, гарма́ти до бо́ю. Стро́їти коня́ у доро́гу. На нас уже́ ла́годив ли́хо (Потеб.). Мене́ рихтува́ли в москалі́, а я уті́к. Способи́ли свої́х юнакі́в до козакува́ння (Кул.)].
Дура́к –
1) ду́рень (р. -ня), дурни́й (р. -но́го) [З ду́рнем зчепи́тися – ду́рнем зроби́тися = с дурако́м свяжись – сам дурако́м будешь], (вежливо) недо́ум, (дурачёк) ду́рник, дурня́к, (олух) ду́рбас, ду́рас, йо́лоп, кеп, (глупыш) бла́зень (р. -зня), (болван) те́лепень (р. -пня), дурма́н, тума́н; ув.-презр. – дури́ло (м. р.), дурни́ло, дурба́ (м. р.) дурби́ло (ж. р.); соб. дурачьё́ – ду́рні (р. -нів), дурно́та, дурне́ча (р. -чі) (ж. р.) дурня́ччя (ср.). [От сліпа́ дурно́та. Сиди́ть там самі́сінька дурне́ча].
• Набитый, отпетый дура́к, кругом -ра́к – ду́рень заплі́шений, ду́рень дуре́нний, вели́кий ду́рень, дурни́й як пень, як коло́да, як сту́па.
• Непроходимый дура́к – несосвіте́нний ду́рень.
• Я тебе не дура́к – я тобі́ не ду́рень, (гал.) я не твій ду́рень.
• Не дура́к – не ду́рень [Ви́пити й сам він був не ду́рень (Кул.)], не гвіздко́м у ті́м’я би́тий (Кониськ.).
• Называть, -звать кого -ко́м – ду́рня загина́ти (сов. загна́ти) кому́, дурня́ти кого́, ви́дурняти, ду́ркати. [Він тебе́ ви́дурняє та й по всьо́му].
• Считать -ко́м – вважа́ти за ду́рня, (зап.) дурни́м кла́сти.
• Оставить в дурака́х – поши́ти в ду́рні, завда́ти ду́рня кому́.
• Остаться в -ка́х – поши́тися в ду́рні, ду́рнем убра́тися, набра́ти в халя́ви, вско́чити;
2) (шут) ду́рник, сміха́ч, смішня́к, сміхови́нець (р. -нця), бла́зень (р. -зня), блазню́к, штука́р (р. -ря́). [Строка́та ша́пка бла́зня (Л. Укр.)].
• Дурака́ валять – ду́рня (ду́рника) стро́їти, ду́рня кле́їти, дурникува́ти, штука́рити, шту́ки викида́ти, сміхови́ни запуска́ти;
3) дура(ч)ки́ (род карт. игры) – ду́рень (р. -рня), (зап.) кеп.
• Играть в -ки́ – гуля́ти (гра́ти) в ду́рня, в ке́па.
• Игра в -ки́ – гра в ду́рня, в ке́па.
Дура́читься –
1) (шалить) дурі́ти [Наймички́ дурі́ли з наймита́ми (Неч.-Лев.)], дурнува́ти [Лю́ди до бо́жого до́му йдуть, а ми дурну́ємо та пусту́ємо], блазнува́ти, шту́ки виробля́ти, дуропля́си виправля́ти, пустува́ти, жирува́ти, гарува́ти;
2) (прикидываться дураком) ду́рня стро́їти, ду́рня кле́їти, в ду́рні ши́тися.
Ерунди́ть – (делать что-л. нестоящее внимания) роби́ти (чини́ти, стро́їти) ка́-зна-що, виробля́ти дурни́ці; (говорить вздор) верзти́, плести́, тереве́ні пра́вити.
Заба́вничать – жа́ртами ті́шити, штука́рити, фи́ґлі-ми́ґлі стро́їти.
Зачуди́ть – задива́чити; зачудоді́яти, задурі́ти, поча́ти шту́ки виробля́ти (витіва́ти, стро́їти).
Ко́рчить, ско́рчить –
1) (что) ко́рчити, ско́рчити, (загибать, фамил.) коцю́бити, скоцю́бити, кандзю́бити, скандзю́бити, (о мн.) поко́рчити, покоцю́бити, покандзю́бити що. [Хло́пці сиді́ли, посто́лики ко́рчили (Грінч. III)];
2) (безлично: сводить судорогой) ко́рчити, ско́рчити, судо́мити, зсудо́мити, су́дити, зсу́дити, розсу́дити, коцю́рбити, скоцю́рбити, кандзю́бити, скандзю́бити, коно́зи́ти, сконо́зи́ти, (о мн.) поко́рчити, посудо́мити, покоцю́рбити, покандзю́бити, поконо́зити кого́. [Ві́дьму щоб ко́рчило і ломи́ло (Чуб. I). Щоб тобі́ но́ги посудо́мило (Прилуцьк. п.). А бода́й тебе́ розсу́дило (Звин.). Су́дорга су́дить ру́ку (Борзенщ.)].
• -чит его (в припадке) – його́ б’є, ко́рчить (в на́паді хворо́би);
3) (кого что из себя) удава́ти, уда́ти, ко́рчити, ско́рчити, стро́їти, лама́ти з се́бе кого́, що. [Удає́ з се́бе па́на (Сл. Ум.)].
• -чить дитя – вдава́ти дити́ну, дити́нитися.
• -чить старика – вдава́ти старо́го, старува́ти.
• -чить рожи – викривля́тися, криви́тися, ви́кривитися, мі́ни виробля́ти.
• -чить казанскую сироту – прибідня́тися ста́рця співа́ти; бі́днитися – мов з тата́рської нево́лі втік.
• Ско́рченный – ско́рчений, скоцю́блений, скандзю́блений.
Куроле́сить – колобро́дити, колобро́їти; бро́їти, шурубу́рити, пустува́ти, штука́рити, плата́ти шту́ки, фиглюва́ти, фи́глі стро́їти. [Ене́й тут до́бре колобро́див (Котл.). Та годі́ вам шурубу́рити, да́йте вже спо́кій лю́дям (Звин.). В гуля́щий са́ме час злий дух і бро́їть (Грінч.)].
Напуска́ть, напусти́ть –
1) кого, чего – напуска́ти, напусти́ти, (о мног.) понапуска́ти кого́, чого́; срв. Напуска́ть 8. [Висила́є крепакі́в лови́ти живи́х зайці́в і напуска́ти в садо́к (Мирн.). Хто це напусти́в соба́к у ха́ту? (Сл. Гр.). І щук звелі́в у став понапуска́ти (Глібів)].
• Он -ти́л жильцов, да и сам им не рад – він понапуска́в пожильці́в, та й сам їм не ра́ди́й.
• Не -ка́йте дыму в комнаты – не напуска́йте ди́му до поко́їв;
2) что (вниз) на что – напуска́ти, напусти́ти, насо́вувати и насува́ти, насу́нути, (о мног.) понапуска́ти, понасо́вувати, понасува́ти що на що. [Насу́нула ху́стку на са́мі о́чі (Лубенщ.). Понапуска́ла начо́си аж на бро́ви (Київщ.)];
3) кого, что на кого, на что – напуска́ти, пуска́ти, напусти́ти, (о мног.) понапуска́ти кого́, що на ко́го, на що, (натравливать) нацько́вувати, нацькува́ти, (о мног.) понацько́вувати кого́ на ко́го, кого́ ким. [Нацькува́ла-б мене́ всіма́ соба́ками на селі́ (Н.-Лев.)].
• -ка́ть собак на зверя, охотн. – спуска́ти соба́к (хорті́в) на зві́ра.
• -ска́ть ястреба на утку – пуска́ти я́струба на ка́чку.
• Неприятель -ти́л на нас свою конницу – во́рог пусти́в (ки́нув) на нас свою́ кінно́ту.
• -ти́ли голодного на кашу – пусти́ли голо́дного до ка́ші;
4) чего во что и что – напуска́ти, напусти́ти, налива́ти, нали́ти и (зап.) налля́ти, (нацеживать) наці́джувати, націди́ти, нато́чувати, наточи́ти, (о мног.) понапуска́ти, поналива́ти, понаці́джувати, понато́чувати чого́ в що и що; срв. Налива́ть 1. [Напусти́в повні́сіньку ку́хню води́ (Київ)];
5) что на кого – завдава́ти, завда́ти кому́ чого́, наганя́ти, нагна́ти кому́, на ко́го чого́, (о мног.) позавдава́ти, понаганя́ти; срв. Причиня́ть.
• -ть страх на кого – завдава́ти, завда́ти кому́ стра́ху́ (ля́ку), наганя́ти, нагна́ти стра́ху́ (ля́ку) на ко́го, наганя́ти, нагна́ти ду́ху (хо́лоду) кому́; срв. Напу́гивать.
• -ть болезнь, сон – наганя́ти, нагна́ти, насила́ти, насла́ти х(в)оро́бу, сон на ко́го. [Напуска́є туману́ на ва́рту, насила́є сон тверди́й на не́ї (Л. Укр.)].
• -ть порчу – на́пуст напуска́ти, напусти́ти на ко́го, насла́ння́ насила́ти, насла́ти на ко́го, зуро́чувати, зуро́чити кого́; срв. По́ртить 4;
6) на себя что (притворяться) – удава́ти, уда́ти з се́бе кого́, яко́го, стро́їти з се́бе кого́, (фамил.) пришива́ти, приши́ти собі́ що.
• -ть на себя дурь, болезнь – удава́ти, уда́ти з се́бе ду́рня (ду́рника, дурно́го), х(в)о́рого, стро́їти з се́бе ду́рня (ду́рника, дурно́го), х(в)о́рого, (фам.) пришива́ти, приши́ти собі́ х(в)оробу;
7) (у портных) -ть против мерки – пуска́ти, пусти́ти бі́льше (ши́рше, до́вше) про́ти мі́р(к)и, припуска́ти, припусти́ти про́ти мі́р(к)и.
• -ть складку – заклада́ти (роби́ти), закла́сти (зроби́ти) зго́ртку;
8) (только сов.). –
а) (во множ.) понапуска́ти, напусти́ти, (о блохах) понапру́джувати, напру́дити.
• Собака -ка́ла блох – соба́ка напусти́в (напру́див) бліх.
• Собаки -ка́ли блох – соба́ки понапуска́ли (понапру́джували) бліх;
б) напуска́ти кого́, чого́; напуска́ти, наки́дати чого́ и чим в ко́го, в що и т. п.; срв. Пуска́ть.
Напу́щенный –
1) напу́щений, понапу́сканий;
2) напу́щений, насу́нений и насу́нутий, понапу́сканий, понасо́вуваний;
3) напу́щений, пу́щений, нацько́ваний, понацько́вуваний; спу́щений;
4) напу́щений, нали́тий, на́лля́тий, наці́джений, нато́чений, понали́ваний и т. п.;
5) за́вданий, на́гнаний, напу́щений;
6) уда́ний и уда́ваний;
7) пу́щений закла́дений.
-ться –
1) (стр. з.) напуска́тися, пуска́тися, бу́ти (на)пу́сканим, (на)пу́щеним, понапу́сканим и т. п. Собаки -ются по сигналу – соба́к спуска́ють на га́сло.
• Вашими соседями скотина -ется в наши луга – ва́ші сусі́ди пуска́ють худо́бу на на́ші лу́ки;
2) (набрасываться на кого, на что) накида́тися, ки́датися, наки́нутися на ко́го, на що, (нападать) напада́тися, напа́стися, насіда́тися, насі́стися, (привязываться) наскі́пуватися и наскіпа́тися, наскі́патися, присі́куватися, присі́катися, (перен.) накрива́ти, накри́ти мо́крим рядно́м кого́, (на еду, питьё с жадностью) допада́тися, допа́стися до чо́го, (о мног.) понакида́тися, понапада́тися, понасіда́тися; понаскі́пуватися, поприсі́куватися. [Наки́нувся на ме́не ваш соба́ка, тро́хи не порва́в (Лубенщ.). Напа́лась на ме́не, що я беру́ся до ви́щої нау́ки (Н.-Лев.). Чого́ ти насіда́єшся на ме́не? (Сл. Гр.). Наскі́пався мов на ба́тька (Номис). Присі́кався до чолові́ка, – як не б’є (Рудч.). Ті́льки я на две́рі, а ба́тько та і накри́в мене́ мо́крим рядно́м (Богодух.). Допа́вся як му́ха до ме́ду (Номис)];
3) (вволю, сов.) напуска́тися; наки́датися; наруша́тися и т. п.; срв. Пуска́ть, -ся.
Наряжа́ть, наряди́ть –
1) (сряжать, снаряжать кого) зряджа́ти и зря́джувати, зряди́ти, (з)наряджа́ти, (з)наряди́ти, виряджа́ти, ви́рядити, споряджа́ти, споряди́ти, (отряжать) відряджа́ти, відряди́ти кого́; (налаживать что) нала́годжувати, нала́годити, налашто́вувати, налаштува́ти, нарих[ш]то́вувати, нарих[ш]тува́ти що.
• -ди́ть ткацкий станок – нала́годити (налаштува́ти) тка́цький верста́т;
2) (назначать) уряджа́ти, уряди́ти, признача́ти и призна́чувати, призначи́ти що, (в дело, на роботу) наряджа́ти, наряди́ти, зряджа́ти, зряди́ти, кого́, ви[від]ряджа́ти, ви́рядити, відряди́ти кого́, що, ста́вити, поста́вити, станови́ти, постанови́ти кого́ на що, до чо́го и що (з)роби́ти, (делать распоряжение) зага́дувати, загада́ти кому́ що (з)роби́ти и що, нака́зувати, наказа́ти кому́ що и що (з)роби́ти, (назначать кого кем) настановля́ти, настанови́ти, ста́вити, поста́вити, (о мног.) понастановля́ти кого́ ким и на ко́го, за ко́го. [За́раз наряди́ли верхово́го та й посла́ли у ту слободу́ (Рудч.)].
• -ди́ть подводу – наказа́ти (загада́ти) ви́рядити підво́ду.
• -ди́ть караул, людей в караул – поста́вити, постанови́ти (призначи́ти; зап. ви́точити) ва́рту (сторо́жу), люде́й на ва́рту.
• -ди́ть следствие – уряди́ти (призначи́ти) слі́дство.
• -ди́ть людей на работу – загада́ти (наказа́ти), щоб лю́ди ви́йшли на робо́ту, поста́вити (зряди́ти, ви́рядити) люде́й на робо́ту. [На ту робо́ту зряди́ли два́дцять чолові́ка (Сл. Ум.)].
• -ди́ть войска в экпедицию – ви́рядити ві́йсько в експеди́цію.
• -ди́ть кого в выборные – настанови́ти (поста́вити) кого́ ви́борни́м, на (за) ви́борно́го;
3) (нарядно одевать) (га́рно, пи́шно) убира́ти, убра́ти, прибира́ти, прибра́ти, виряджа́ти, ви́рядити, зряджа́ти, зряди́ти, (зап.) вистро́ювати и (редко) стро́їти, ви́строїти, (прихорашивать) причепу́рювати, чепури́ти, причепури́ти, вичепу́рювати, ви́чепурити, прикуко́блювати, прикуко́бити, (о мног.) повбира́ти, поприбира́ти, повиряджа́ти и повиря́джувати, позряджа́ти и позря́джувати, повистро́ювати, попричепу́рювати, повичепу́рювати кого́. [В я́сну оде́жу убра́ти (Л. Укр.). У мунди́р уберу́ть (Рудан.). Прибери́ пень, бу́де хороше́нь (или то й пень покра́щає) (Приказки). Ми звінча́ємося й принесе́мо (ма́тері) і хусто́к і золоти́х очі́пків; а що тебе́ вже ви́ряджу, так… (Квітка). Зряди́в його́ пан ласка́вий, як рі́дного бра́та (Куліш). Ви́строїла дочку́, як на баль (Волинь). Одягли́ (його́), причепури́ли (Рудч.). Спе́ршу він був чепури́в її́, купу́ючи їй то те, то се з оде́жі (Грінч.). Ми таки́ його́ прикуко́били, прибра́ли (Борзенщ.)];
4) (отделывать начисто) опоряджа́ти, опоряди́ти, (украшать) оздобля́ти, оздо́бити що (напр. ха́ту).
Наряжё́нный –
1) зря́джений, (з)наря́джений, ви́ряджений, споря́джений, відря́джений; нала́годжений, налашто́ваний, нарих[ш]то́ваний;
2) уря́джений, призна́чений, наря́джений, зря́джений, ви́ряджений, відря́джений, поста́влений, постано́влений, зага́даний, нака́заний; настано́влений, поста́влений;
3) (га́рно, пи́шно) убра́ний, при́браний, ви́ряджений, зря́джений, ви́строєний, причепу́рений, ви́чепурений, прикуко́блений, пов[попри]би́раний, повиря́джаний и повиря́джуваний, повистро́юваний и т. п. [Сиди́ть на різьбле́ному стільці́, пи́шно вбра́на (Л. Укр.). Дівча́та га́рні, усі́ при́брані (Квітка). Парубо́чки повря́джані (Чуб. III)];
4) опоря́джений, оздо́блений.
Настра́ивать, настро́ить –
1) (строение), см. Надстра́ивать;
2) (строений) набудо́вувати, набудува́ти, наста́вити, (каменных, кирпичных) намуро́вувати, намурува́ти, (во множестве, о мног. или во мн. местах) понабудо́вувати, понамуро́вувати чого́. [Будува́в, будува́в, – ото́ й набудува́в (Брацл.). Понабудо́вував комі́р по́вен двір (Сл. Ум.). Понабудо́вували і понамуро́вували собі́ пани́ за́мочків (Куліш)];
3) (проказ) наро́блювати, нароби́ти, нако́ювати, нако́їти (фі́ґлів, вредных: зби́тків, шко́ди; пакостей: ка́постів), набро́ювати, набро́їти; срв. Напрока́зить;
4) (музык. инструмент) настро́ювати, стро́їти, настро́їти (в лад, до ла́ду), нала́джувати, ла́дити, нала́дити, нала́годжувати, нала́годити, наладно́вувати, наладнува́ти, вила́годжувати, ви́лагодити, направля́ти, напра́вити, (о мног.) понастро́ювати и т. п. що. [Як ду́дку настро́їш, так вона́ гра́є (Чуб. I). Настро́їв лі́ру (Рудан.). Ой ти, Дави́де, свої́ гу́сла стрій! (Колядка). Ти теж (зозу́ле) стро́їла стру́ни моє́ї душі́ (Коцюб.). Нала́годжує свою́ скри́пку (Васильч.). Ви́лагодить скри́пку (Федьк.). Взяла́ гіта́ру, напра́вила її́, натя́гуючи стру́ни (Н.-Лев.)].
• -ть радио-антенну – настро́ювати, настро́їти ра́діо-анте́ну;
5) (перен.) –
а) кого, что как, на какой лад – настро́ювати, настро́їти, нала́джувати, нала́дити, направля́ти, напра́вити кого́, що як, на яки́й лад (тон). [Се вже при́ятелі Виго́вського про́стих козакі́в так нала́дили (Куліш)].
• -ить кого на враждебный лад – настро́їти кого́ воро́же;
б) кого на что – (подговаривать) намовля́ти, намо́вити кого́ на що и (чаще) що (з)роби́ти, підмовля́ти, підмо́вити, підбива́ти, підби́ти кого́ на що, до чо́го, що (з)роби́ти, (направлять) направля́ти, напра́вити кого́ на що, (насоветывать) нара́ювати, нара́яти, (преимущ. на что-л. плохое) настру́нчувати, настру́нчити, настре́нчувати, настре́нчити кого́ на що, що (з)роби́ти, (подстрекать) під’ю́джувати, під’ю́дити, підтрою́джувати, підтрою́дити, (наущать) науща́ти, наусти́ти кого́ що (з)роби́ти, призво́дити, призве́сти́ кого́ на що и що (з)роби́ти, (науськивать) нацько́вувати, нацькува́ти, підцько́вувати, підцькува́ти кого́ що (з)роби́ти. [То він намо́вив (підмо́вив, напра́вив) її́ на це (Київщ.). Нара́яли люд на святе́ ді́ло (Стор.). То вони́ настру́нчують та підшпиго́вують, то бо їх ко́ристь (Мирний). Все Васю́ту настре́нчує, щоб із те́бе на ву́лиці знуща́вся (Грінч.). Не хто й наусти́в Ва́рку, як не Дми́трик (Кониськ.). То його́ пани́ч підтрою́див (Харківщ.)].
• -ить кого на тяжбу с кем – намо́вити (нара́яти, настру́[е́]нчити, підби́ти) кого́ – позива́тися з ким;
в) кого против кого, чего – настро́ювати, настро́їти, ста́вити, поста́вити кого́ про́ти ко́го, про́ти чого́, (исподтишка) настру́[е́]нчувати, настру́[е́]нчити кого́ про́ти ко́го, (возбуждать) підбу́рювати, підбу́рити кого́ про́ти ко́го, про́ти чо́го. [Не настру́нчуй дру́гих про́ти йо́го (Мирний). Настре́нчила всіх діте́й про́ти ме́не (Грінч.)].
Настро́енный –
1) см. Надстро́енный;
2) набудо́ваний, наста́влений, намуро́ваний, понабудо́вуваний, понамуро́вуваний;
3) наро́блений, нако́єний, набро́єний;
4) настро́єний, нала́джений, нала́годжений, наладно́ваний, ви́лагоджений, напра́влений, понастро́юваний и т. п. [Стру́ни тугі́, нала́джені (Коцюб.)];
5) –
а) настро́єний, нала́джений, напра́влений. [Було́ тут бага́то мо́лоди, настро́єної романти́чно (В. Петров). Поети́чно напра́влена душа́ (Н.-Лев.)];
б) намо́влений, підмо́влений, підби́тий, напра́влений, нара́яний, настру́нчений, настре́нчений, під’ю́джений, підтрою́джений, нау́щений, нацько́ваний, підцько́ваний;
в) настро́єний, настру́[е́]нчений, підбу́рений.
-ться –
1) см. Надстра́иваться;
2) набудо́вуватися, набудува́тися, понабудо́вуватися; бу́ти набудо́вуваним, набудо́ваним, повабудо́вуваним и т. п.;
3) (перен.) настро́юватися, настро́їтися, настру́[е́]нчуватися, настру́[е́]нчитися; бу́ти настро́юваним, настро́єним, настру́[е́]нчуваним, настру́[е́]нченим и т. п.; (собираться) нала́годжуватися, нала́годитися, налашто́вуватися, налаштува́тися, збира́тися, зібра́тися, (забрать себе в голову) навра́титися, наповра́титися. [Знахо́дити шлях до и́ншого се́рця, що й само́ настро́юється в унісо́н до співця́ свого́ інти́много сві́та (Рада). Значні́ гру́пи украї́нського пролетарія́ту, селя́нства та ві́йська настро́єні по-більшови́цькому (Н. Рада). Коли́ думки́ настру́нчилися так, то їх не ле́гко зби́ти з тіє́ї сте́жки (Мирний). Уя́ва у Васи́лька настре́нчувалася вже заздалегі́дь (Корол.). Вже він навра́тився прода́ти свою́ тели́чку, – нічи́м його́ не перекона́єш (Звин.). Коли́ наповра́тилися вкра́сти, то вкраду́ть (Звин.)].
• Вы сегодня хорошо -ны – ви сього́дні в га́рному (до́брому) на́строї (в до́брому гу́морі), ви сього́дні га́рно настро́єні. [О! ви настро́єні сього́дні га́рно (Куліш)].
• Всё общество явно было -но против этой авантюры – усе́ суспі́льство (громадя́нство) я́вно ((в)очеви́дячки) було́ настро́єне (стоя́ло) про́ти ціє́ї аванту́[ю́]ри;
4) (вдоволь, сов.) –
а) (строя здания) набудува́тися, наста́витися, понабудува́ти (досхочу́), (каменные, кирпичные) намурува́тися, попомурува́ти (досхочу́), (о мног.) понабудо́вуватися, понамуро́вуватися;
б) (настраивая музык. инстр.) настро́їтися, нала́дитися, нала́годитися, наладнува́тися, нанаправля́тися, попостро́їти (досхочу́) и т. п., (о мног.) понастро́юватися и т. п.;
в) (строя в ряды) нашикува́тися и т. п. Срв. Стро́ить.
Одева́ть, оде́ть –
1) (з)одяга́ти, (з)одягти́, вдяга́ти, вдягти́, убира́ти, убра́ти, прибира́ти, прибра́ти, стро́їти, пристро́їти, ви́проїти, (о многих) по(з)одяга́ти, повдяга́ти, повбира́ти, поприбира́ти, попристро́ювати.
• Я её кормлю, я её одева́ю – я її́ году́ю, я її́ зодяга́ю.
• Оде́ть-обуть кого – (з)одягти́-(з)обу́ти кого́, споряди́ти, поспоряджа́ти [-ря́джувати] кого́. [Ді́ток так га́рно поспоря́джував: і свиточки́ в ко́жного, і кожушо́к, і чобітки́ (Київщ.)].
• Мать оде́ла и умыла меня – ма́ти вдягли́ (одягли́) та вми́ли мене́.
• Он оде́л пальто и вышел на улицу – він вдяг пальто́ й ви́йшов на ву́лицю.
• Оде́ть (на себя) что, см. Оде́ться во что. Вы слишком легко оде́ты – ви зана́дто ле́гко вдя́гнені.
• Невесту одева́ют к венцу – молоду́ вбира́ють (прибира́ють) до вінця́ (до шлю́бу).
• Оде́ну тебя в шёлк и золото – уберу́ тебе́ в шовк і в зо́лото, води́тиму тебе́ в шовка́х та в зо́лоті.
• Родители нас хорошо одева́ли – батьки́ нас га́рно води́ли.
• -ва́ть покойника – обряджа́ти покі́йника.
• Оде́ть землю в камень и железо – одягти́ (вдягти́) зе́млю в ка́мінь і залі́зо.
• Оде́ть дёрном – подернува́ти, вкри́ти де́рном.
• Оде́тый – (з)одя́гнений, вдя́гнений, вбра́ний, при́браний, пристро́єний, повдя́ганий, повби́раний, поприби́раний, попристро́юваний.
• Быть -тым к лицу – бу́ти при́браним (вбра́ним) до лиця́.
• Хорошо -тый – га́рно (хо́роше) вбра́ний (при́браний, вдя́гнений), одягни́й, оді́жний, стрі́йний.
• Бедно -тый – бі́дно вбра́ний (одя́гнений), неодягни́й, неоді́жний.
• -тый в чёрное – чо́рно одя́гнений.
Оригина́льничать, оригина́лить – дива́чити, чудасіюва́ти, чудасія́ (дивака́) строї́ти.
Отра́вливать и Отравля́ть, отрави́ть – тру[о]ї́ти, стру[о]ї́ти, отру́[о́]ювати, отру[о]ї́ти кого́, що, (многих) потру[о]ї́ти, поотру́[о́]ювати кого́, що, (делать ядовитым, заражать) затру́[о́]ювати, затру[о]ї́ти, позатру́[о́]ювати що, затрою́дити що.
• -ля́ть кому-л. жизнь, радость – тру[о]ї́ти, затру́[о́]ювати кому́ життя́, ра́дість.
• Отра́вленный – отру́[о́]єний и отру́тий, стру́[о́]єний, затру́[о́]єний и затру́тий и т. д. -ный воздух – затру́[о́]єне (отру́[о́]єне) пові́тря.
Пая́сничать – блазню[у]ва́ти, ду́рника стро́їти (кле́їти, удава́ти).
Подряжа́ться, подряди́ться – ряди́тися, поряди́тися, зго́джуватися, згоди́тися, підго́джуватися (підгоджа́тися), підгоди́тися, підряджа́тися, підряди́тися, єдна́тися, під’єдна́тися, поєдна́тися. [Поряди́вся парові́ пе́чі стро́їти (Квітка)].
• -ди́ться в извоз – ста́ти під ху́ру.
Подсме́иваться, подсмея́ться (подсме́ивать, подсмея́ть) над кем – смія́тися, насмія́тися з кого́, на сміх (на глум) бра́ти, взя́ти кого́, глузува́ти, поглузува́ти з ко́го, з чо́го, кепкува́ти, покепкува́ти з ко́го, з чо́го, смі́шки з ко́го стро́їти (роби́ти).
Прибла́жничать – ду́рника стро́їти, ду́рника (ю́роди) справля́ти, дурі́ти, пустува́ти.
Приготовля́ть, пригото́вить – готува́ти, приготува́ти, гото́вити, пригото́вити, виготовля́ти, ви́готовити, вигото́вувати, ви́готувати, зготовля́ти, згото́вити, зготува́ти, наготовля́ти, нагото́вити, наготува́ти (о мног. понаготовля́ти, понагото́влювати), ла́годити, нала́годжувати, нала́годити (о мног. понала́годжувати), прила́годжувати, прила́годити, зла́годжувати, зла́годити, ла́дити, нала́дити, ладнува́ти, наладнува́ти, ладна́ти, наладна́ти, ви́ладнати, зладна́ти, ладува́ти, обладува́ти, лаштува́ти, налаштува́ти (о мног. поналашто́вувати), рихтува́ти, нарихтува́ти, пририхто́вувати, пририхтува́ти, риштува́ти, нариштува́ти, споряджа́ти, споряди́ти, наряджа́ти, наряди́ти, стро́їти, настро́їти що до чо́го; см. Гото́вить. [Ви́готовив ріллю́ (Київськ. п.). Усе́, що тре́ба, на обі́д ви́готовлю (Кониськ.). Зготува́ти вече́рю (Коцюб.). Ладна́є до ча́ю (Мова). Нарих[ш]тува́ти вози́ в доро́гу, гарма́ти до бо́ю. Споряди́ти во́за, обі́д. Матро́си налаштува́ли чо́вен, щоб забра́ти з парохо́ду пошто́ву кореспонде́нцію (Крим.)].
• -вить уроки – пригото́вити ле́кції.
• -вля́ть кого к экзамену – готува́ти кого́ до і́спиту.
• -вить кого-н. к дурной вести – підготува́ти кого́ до лихо́ї зві́стки.
• -вить больного к смерти – обряди́ти хво́рого на смерть.
• -вить к печати – ви́готовити до дру́ку що.
• -вить (как приданое) – придба́ти що, чого́. [Кажи́ що-сь придба́ла, чого́ напря́ла? (Свид.)].
• Пригото́вленный – пригото́ваний и пригото́влений, нагото́влений, нагото́ваний, ви́готовлений, ви́готуваний, нала́годжений, налашто́ваний, споря́джений.
• -нный к печати – ви́готовлений до дру́ку.
Причу́дить – дива́чити; (чудить, проказить) химе́ри гну́ти, плести́, хи́мородь стро́їти. [Поча́в уже́ хи́мородь стро́їти (Харківщ.)].
Прока́зить и Прока́зничать – пустува́ти, дурі́ти, витворя́ти, витина́ти, штука́рити, бро́їти, чмутува́ти, фі́глі стро́їти; (пакостить) ка́верзува́ти, ка́постити, шко́дити, зби́тки роби́ти.

- Російсько-український народний сучасний словник 2009– Вгору

Выделываться, разг. – випиндючуватися, викаблучуватися, стро́їти з себе. [Хтось вважає, що це я викаблучуюся — бо навіть западенці у бізнес-колах во всю цвірінькають по-общепонятному, а цей східняк кирпу гне. А я не викаблучуюся. Я й справді відчуваю себе українцем (брати Капранови)] Обговорення статті
Паясничать, разг. – блазнюва́ти, ду́рника стро́їти (кле́їти, удава́ти), дурникувати, кривлятися.
[— Кинь дурня клеїти!! — визвірився раптом милий слідчий, перейшовши на «ти». — Про твою контрреволюційну роботу, от про що! (Він значуще підняв якусь течку, поважив її в руці, дивлячись примруженими очима на Андрія, і кинув на стіл). — Тут все зафіксовано. Але ти мусиш сам про все розказати. Чистосердечно й до кінця. Все! (І.Багряний). Тут сни долають товщу забуття і згадкою лютуються, як змії, тут, на кону минулого життя, блазнюють, корчаться, як лицедії вертепних інтермедій (В.Стус). І, удаючи з себе дурника, я закліпав очима й сказав: — Та грибів хотів підшукать… Хіба не можна? Не можна? (В.Нестайко). Часто думають, що та чи інша людина тільки удає з себе дурника або дурку (Альберт Туссейн). — Усіх жаліти — тюрми позакриваються, — кривлявся Едик (Ю.Винничук). — Розплющ очі, кохана вітчизно, і поглянь на сина твого Санча Пансу; він повертається до тебе, не вельми забагатівши, зате добряче збатожений. Розкрий обійми і прийми також сина свого Дон Кіхота; його здолала правиця іншого, але зате він подолав самого себе, адже це він мені казав, що більшої над сюю звитягу годі собі зичити. Вертаюсь я з грошенятами, бо хоть на мені побито весь батіг, зате я цупко сиджу в сідлі. — Годі блазнювати,— мовив Дон Кіхот,—і дай Боже нам щасливо в’їхати в село, а вже там знічев’я розкинемося мислію по древу та й придумаємо, як ліпше нам пастушити (А.Перепадя, перекл. М.Сервантеса). Нарешті Стредлейтер обрізав кляті свої нігті, устав в отих ідіотських трусах з ліжка й заходився строїти дурника. Підходить, нахиляється і ну товкти мене кулаком у плече — розважається, паскуда! (О.Логвиненко, перекл. Д.Д.Селінджера)]. Обговорення статті

- Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) Вгору

АМУ́РНИЧАТЬ ще фліртува́ти, крути́ти любо́в, пуска́тися в зальо́ти, фі́ґлі-ми́глі стро́їти;
амурни́чающий що флірту́є тощо, зви́клий фліртувати. тощо.
ВАЛЯ́ТЬ валять дурака́ ще виглу́плюватися, діял. виглу́пуватися;
валя́й домо́й (валя́йте домо́й) маха́й додо́му (маха́йте додо́му);
валя́ющий 1. що кача́є, ра́ди́й ви́качати, стил. перероб. кача́ючи, 2. що валя́є /б’є повсть/, за́йнятий валя́нням, шапова́л;
валяющий дурака́ ма́йстер стро́їти ду́рня, виглу́плюваний;
валя́емый 1. ва́ляний, ка́чаний, хи́таний, 2. ва́ляний;
ПРОВАЛЯ́ТЬ, провалять дурака ще повиглу́плюватися;
провалявший ОКРЕМА УВАГА;
провалявший дурака ОКРЕМА УВАГА
ГРИМА́СНИЧАТЬ ще криви́тися, стро́їти мі́ни;
гримасничающий що кривля́ється тощо, зви́клий /ста́вши/ строїти міни, кривля́ка, грима́сник, образ. з грима́сами.
ЕРУНДИ́ТЬ, (дією) дурі́ти, забут. дурни́ну стро́їти;
ерундя́щий, що верзе́ ка́зна-що тощо, гото́вий верзти́ ка́зна-що, дурноля́п, верзя́кало, (діями) зда́тний на все дурне́, колобро́да, прикм. химе́рний.
ИГРА́ТЬ (на сцені) ще вико́нувати, (на гармонію) зневажл. ри́пати, (на бубон) бубни́ти; похідн. забубни́ти;
играть большу́ю роль ПЕРЕН. бага́то ва́жити;
играть в бирю́льки гра́тися в ко́ники, ба́витися дурни́цею, ба́витися в дитя́чі за́бавки;
играть в откры́тую гра́ти з відкри́тим забра́лом;
играть коме́дию розі́грувати коники, лама́ти коники;
играть свое́й жи́знью /играть жи́знью и сме́ртью/ ва́жити голово́ю;
играть в футбо́л жарт. ду́мати нога́ми;
игра́ющий що /мн. хто/ гра́є тощо, за́йня́тий гро́ю, зви́клий гра́ти, покли́каний загра́ти, граве́ць, жін. гравчи́ня, зневажл. гравцю́, прикм. гра́льний, граве́цький, складн. картогра́й [играющий в ка́рты картогра́й], самогра́льний, самогра́вчий [самоигра́ющий самогра́льний, самогра́вчий, самогра́й];
играющий большу́ю игру́ граве́ць у вели́кій грі;
играющий в дурачка́ граве́ць у ду́рня;
играющий в ко́сти забут. кости́рник;
играющий в ко́шки-мы́шки граве́ць у кота́-ми́шки;
играющий в ку́клы що ще ба́виться ведме́диками;
играющий все́ми цвета́ми ра́дуги мінли́вий, перели́вчастий, весе́лчастий;
играющий гла́вную роль пе́рша скри́пка;
играющий глаза́ми моргу́н;
играющий жа́лкую роль нікче́ма, попи́хач, маріоне́тка;
играющий жи́знью = игнорирующий опасность;
играющий зарю́ сурма́ч;
играющий коме́дию комедія́нт, маста́к стро́їти коме́дії;
играющий на би́рже біржови́й ма́клер;
играющий на не́рвах вари́вода, коверзу́н, іржа́;
играющий на пиани́но піяні́ст;
играющий на́ руку кому потака́ч чий;
играющий на скри́пке скрипа́ль;
играющий пе́рвую скри́пку пе́рша скри́пка;
играющий по наслы́шке граве́ць на слух;
играющий роль викона́вець ро́лі, (факт) важли́вий;
играющий огнём ризика́нт, забут. знайди́біда;
играющий слова́ми каламбури́ст; мн. играющие хто гра́є [играющие на трубе́ хто гра́є на трубу́];
ВЗЫГРА́ТЬ (про кров) фраз. застугоні́ти;
СЫГРА́ТЬ, сыграть злу́ю шу́тку с кем встругну́ти шту́ку /підпусти́ти шпи́льку/ кому, підне́сти́ пе́рцю /відва́жити со́ли/ кому;
сыграть в я́щик фаміл. врі́зати ду́ба;
сыгравший ОКРЕМА УВАГА
КОКЕ́ТНИЧАТЬ ще дженджури́тися, стро́їти фі́ґлі-ми́глі /вихиля́си та викрута́си/;
кокетничающий що /мн. хто/ кокету́є тощо, зви́клий кокетува́ти, охо́чий до коке́тства, кокету́н, жін. коке́тка, кокету́ха, дженджеру́ха, прикм. коке́тливий, грайли́вий, дженджури́стий;
НАКОКЕ́ТНИЧАТЬСЯ накокетува́тися, нажениха́тися.
КО́РЧИТЬ но. ще переко́рчувати, ті́пати [её корчит її́ ті́пає];
корчить из себя́ вдава́ти /стро́їти, мо́рщити, роби́ти/ (і)з се́бе;
корчащий що /мн. хто/ ко́рчить тощо, зви́клий /ста́вши/ ко́рчити, ра́ди́й уда́ти, комедія́нт, удава́ка, книжн. удава́льник, (біль) судо́мний;
корчащий дурака́ ра́ди́й ко́рчити ду́рня;
корчащий из себя́ кого стил. перероб. удаючи́ з се́бе;
корчащий ро́жи що стро́їть мі́ни тощо, кривля́ка, грима́сник;
корчащий смире́нника святи́й та бо́жий;
корчащий шута́ ра́ди́й блазнюва́ти, бла́зень;
ПОКО́РЧИТЬ (ноги тощо) покрути́ти і похідн.;
ЛОМА́ТЬСЯ (перед ким) вила́муватися, жарт. викаблу́чуватися; но. лома́лось ло́млено;
лома́ющий що /мн. хто/ лама́є тощо, зви́клий лама́ти, зго́дний /покли́каний, зму́шений, гото́вий/ зломи́ти, лама́ч, лама́й, лама́йко, лама́йстер, прикм. тех. лама́льний, ломи́льний, трощи́льний, ломови́й, реконстр. ло́мчий, лома́цький, підсил. руйнівни́й, (біль) судо́мий, стил. перероб. лама́ючи, ломи́вши, складн. -ла́м, -ло́мний [ломающий лёд кригола́м;
ломающий шею карколо́мний];
ломающий вековы́е тради́ции губи́тель вікови́х тради́цій;
ломающий го́лову над чем стил. перероб. лама́ючи го́лову над;
ломающий дурака́ ра́ди́й ко́рчити ду́рня;
ломающий зу́бы над чем узя́шись опанува́ти що;
ломающий коме́дию комедія́нт, ра́ди́й стро́їти коме́дії;
ломающий лёд безразли́чия зда́тний розби́ти кри́гу байду́жости;
ломающий поря́док /ломающий ряды́/ пору́шник поря́дку /лав/;
ломающий ша́пку пе́ред кем 1. уклі́нний проха́ч, 2. забіга́йло, підшива́йло, запобі́гливий пе́ред;
ломающий язы́к калі́чник мо́ви;
ломающийся/лома́емый ла́маний, ло́млений, ла́млений, тро́щений, (голос) перери́вчастий;
ломающийся що ло́миться, ламу́чий, ламки́й, крихкий, ламли́вий, розло́мистий, (хто) кривля́ка, схи́льний мані́ритися, мані́рний, церемо́ний.
ОРИГИНА́ЛЬНИЧАТЬ образ. стро́їти химе́ри, ірон. викаблу́чуватися;
оригинальничающий що /мн. хто/ стро́їть химе́ри тощо, ста́вши викаблу́чуватися, зда́тний /метки́й/ на химе́ри, ориґіна́л, проя́ва, феноме́н, химе́ра, химе́рник, образ. бі́лий крук, прикм. ориґіна́льний, екстраваґа́нтний, ексцентри́чний, химе́рний, дивакува́тий, химе́ристий, образ. з химе́рами;
оригинальничавший ОКРЕМА УВАГА
ОСТРОСЛО́ВИТЬ ще скализу́бити, смі́шки стро́їти;
острословящий = острящий.
ПАЯ́СНИЧАТЬ ще фіґлярува́ти, скоморо́шити, ко́рчити /стро́їти, розі́грувати із себе/ бла́зня;
паясничающий що /мн. хто/ блазню́є тощо, зви́клий фіґлярувати, ра́ди́й розігра́ти із себе бла́зня, бла́зень, пая́ц, ко́мік, кло́ун, прикм. фіґля́ристий.
ПОДСМЕ́ИВАТЬСЯ ще кепкува́ти /підсмі́шкуватися, смі́шки стро́їти, кпи́ти, забут. підсмі́ювати/ з кого;
подсеивающийся що /мн. хто/ підсміву́є з кого тощо, ста́вши кепкувати, ра́ди́й закпи́ти з, метки́й на пі́дсмішки, глузі́й, смішко́, прикм. глузли́вий, посмі́шливий, складн. кепку́й- [кепку́й-з-рідного-та́та], пор. шутящий.
ПОДШУ́ЧИВАТЬ ще підсмі́юватися, підсміха́тися, смі́шки стро́їти;
подшучивающий що жарту́є з кого тощо, див. ще подсмеивающийся;
СТРА́ИВАТЬ /СТРОИ́ТЬ/ (про луну тощо) потро́ювати /потро́їти/;
страивающий що /мн. хто/ стро́ює, зви́клий потро́ювати, зму́шений /покли́каний/ потро́їти, потро́ювач, прикм. потро́ювальний, стро́ювальний, стил. перероб. ста́вши потро́ювати;
страивающийся/страиваемый потро́юваний /стро́юваний/;
СТРО́ИТЬ, стро́ить ряды́ потро́їти /стро́їти/ ла́ви.
УСТРА́ИВАТЬ (концерт) ще організо́вувати, уряджа́ти, (життя) нала́годжувати, (на ніч) приміща́ти, (кого) задовольня́ти, фраз. стро́їти, лаштува́ти, підхо́дити [Вас э́то устра́ивает? Вам це підхо́дить?];
устра́ивать база́р зчиня́ти га́лас /ша́рварок/;
устра́ивать головомо́йку наганя́ти хо́лоду кому;
устра́ивать заса́ду іти́ на за́сідки;
устра́ивать свои́ дела́ дава́ти собі́ ра́ду;
вполне́ устра́ивает кого якра́з кому;
УСТРА́ИВАТЬСЯ ще лаштува́тися [как легко́ всё устра́ивается як ле́гко все лашту́ється], оказ. закорі́нювати, (у кріслі) вигні́жджувати;
устра́ивающий що /мн. хто/ влашто́вує тощо, ра́ди́й влаштува́ти, зви́клий лаштува́ти, для влаштува́ння, за́йня́тий влаштува́нням, організа́тор, упоря́дник, прикм. організаці́йний, лаштува́льний, влашто́вувальний, впорядко́вувальний, нала́годжувальний, організо́вувальний, уря́джувальний, опоря́джувальний, обла́днувальний, ство́рювальний, примі́щувальний;
устра́ивающий кого якра́з для кого;
устра́ивающий вы́ставку організа́тор ви́ставки;
устра́ивающий на рабо́ту зда́тний влаштува́ти на пра́цю;
устра́ивающий свои́ дела́ зда́тний да́ти собі́ ра́ду;
вполне́ устра́ивающий (результат) ненайгі́рший;
устраивающийся/устраиваемый лашто́ваний, влашто́вуваний, впорядко́вуваний, нала́годжуваний, організо́вуваний, уря́джуваний /опоря́джуваний/, обла́днуваний, ство́рюваний, примі́щуваний, ро́блений, чи́нений;
УСТРО́ИТЬ (що) ще споряди́ти, (де) примісти́ти, /влаштувати/ безпідставно забуте упоряди́ти, (кого) притули́ти;
устро́ить свои́ дела́ да́ти собі́ ра́ду;
устро́ить сканда́л зби́ти колотне́чу;
УСТРО́ИТЬСЯ ще притули́тися, (де) примісти́ти, (надовго) нагрі́ти мі́сце;
устро́иться благополу́чно (прийти в норму) ви́гараздитися, (в теплому місці) вку́блитися;
устроивший, устроившийся ОКРЕМА УВАГА;
устроившийся влашто́ваний, впоря́джений, примі́щений і всі похідн. від устраиваемый;
отли́чно устроившийся фаміл. кум королю́, сват міні́стру.
ФЛИРТОВА́ТЬ укр. заво́дити /стро́їти/ фі́ґлі-ми́глі, пуска́тися в зальо́ти;
флирту́ющий що /мн. хто/ флірту́є тощо, зви́клий фліртува́ти, швидки́й на зальо́ти, зальо́тник, прикм. зальо́тницький; пор. УХАЖИВАТЬ за.
ШУТИ́ТЬ ще сміхотво́рити, смі́шки стро́їти;
неуда́чно шутить ки́сло шуткува́ти;
шу́тки шутить жа́рти стро́їти;
шутишь ли фраз. ти сміє́шся [шутишь ли, ско́лько де́нег ти сміє́шся, скі́льки гро́шей];
чем чёрт не шутит див. ЧЁРТ;
шу́тя́щий що /мн. хто/ жарту́є тощо, зви́клий жартува́ти, метки́й на жа́рти, ра́ди́й зажартува́ти, жарту́н, жартівни́к, сміху́н, сміхоту́н, смішко́, прикм. жартівли́вий, образ. з жа́ртами (на уста́х);
ПОШУТИ́ТЬ, пошутить над кем зажартува́ти з кого.

- Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) Вгору

Корчить –
1) (стягивать судорогами) судо́мити, -млю, -миш, ко́рчити, -чу, -чиш;
2) (представлять) ко́рчити, удава́ти, стро́їти (кого́ з се́бе).

- Російсько-український фразеологічний словник 1927р. (В. Підмогильний, Є. Плужник) Вгору

Дурак – дурень; дурник; дурило; дурний. Остаться в дураках – пошитися в дурні. Набитый дурак – дурний як драний чобіт. Дурака валять – дурника клеїти, строїти.

- Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) Вгору

Впадать
• Впадать (впасть) в бедность – Див. бедность.
• Впадать, впасть в детство (о старом) – упадати (падати), упасти в дитинство; дитинитися, здитинитися (дитиніти, здитиніти); на дитячий розум зійти (перейти); розум вистарити.
• Впадать, впасть в заблуждение – помилятися, помилитися. [Дивись, щоб не помиливсь, а після не журивсь. Номис.]
• Впадать, впасть в забытьё – упадати, упасти в забуття; забуватися, забутися. [Він упирався, віднікувався, але через якийсь час впав у тяжке забуття… Стельмах.]
• Впадать, впасть в крайность – перебирати, перебрати (іноді переступати, переступити) міру; переходити, перейти [через] міру (через край); упадати, упасти в крайність (в крайнощі); доходити, дійти до крайнощів. [Слухай, твоя няня всяку міру переступає своїми примхами та привередами. Старицький.]
• Впадать, впасть в летаргию – за(в)мирати, за(в)мерти (обмирати, обмерти); западати, запасти в летаргію. [Привели до неї одну нашу-таки бабу, стару-престарезну, що недавно обмирала і на тім світі була. ЗОЮР.]
• Впадать, впасть в отчаяние – упадати, упасти у відчай (в розпач, у розпуку); удаватися, удатися у відчай (у розпуку, у розпач); (зрідка, тільки недокон.) розпачувати. [Не раз впадав у зневіру, у відчай… Гончар. Ти кажеш, гріх клясти й розпачувати. Українка.]
• Впадать, впасть в противоречие – допускатися, допуститися (припускатися, припуститися) суперечності.
• Впадать, впасть в ребячество – упадати, упасти в хлоп’ячі пустощі (дурощі); пустувати; дуріти; витворяти (витинати); штукарити; фіглі строїти. [Не дурій: тобі не шістнадцятий. Барвінок. Таке було іноді витворює. Сл. Гр.]
• Впадать, впасть в тоску – удаватися, удатися (укидатися, укинутися) у тугу; тужити, затужити; світом нудити. [Не вдавайся в тугу, — каже Назар. Вовчок. Гнат нудив світом. Коцюбинський.]
• Впадать, впасть в уныние – удаватися, удатися (укидатися, укинутися) в смуток (в жур(б)у); сумувати, засумувати; засмучуватися; засмутитися; журитися; зажуритися. [Ти чого, сестрице, плачеш. Ти чого вдалася в смуток? Тимченко, перекл. «Калевали». Журилась мати, плакала дуже жінка, а нічого робити: провели свого Трохима аж у губернію. Квітка-Основ’яненко.]
• Впасть в бессознательное состояние (лишиться сознания) – знепритомніти; запасти у непритомність (у нетяму); утратити пам’ять (свідомість, притомність). [Більше лейтенант Фаберне не чув нічого. Він знепритомнів. Владко. Остап не спав, а лише часом, на кілька хвилин западав у нетяму. Коцюбинський. Здавалося, що він ось-ось втратить притомність. Дольд-Михайлик.]
• Впасть в немилость – підпасти під неласку; потрапити (попасти, упасти) у неласку (в немилість); відпасти ласки; зазнати неласки. [Що ж, як ти батькової ласки одпадеш, а той, може, одцурається. Вовчок.]
• Глаза у него впали – очі в нього (йому) запали, позападали. [І очі позападали, і бліда, моч памороззю припала!.. Старицький.]
Говорить
• В нём говорит собственник (разг.) – у ньому говорить (озивається) власник.
• Вообще говоря – кажучи (казавши) загалом; загалом беручи (бравши). [Українське письменство, кажучи загалом, в усій своїй сукупності стояло і встояло до цього часу на міцному грунті реалізму, народності і національності… Н.-Левицький.]
• Всё говорит и говорит – говорить (балакає) і (та й) говорить (балакає); одно говорить (балакає) [і говорить (і балакає)]; (образн.) скрекоче (скрегоче), мов (як…) сорока. [Як же мені розказувати, — сердито обізвався дід, — коли не даєте й рота роззявити: скрегочете, мов сорока на вербі!.. Стороженко.]
• Вяло говорить – мляво говорити; слебізувати. [Дивись, як слебізує, аж нудно слухати. Сл. Гр.]
• Говорит как по писаному – говорить, мов (як…) з книжки вичитує (читає, бере); каже, як з листа бере; говорить так, як з письма бере; говорить (каже) хоч на папері пиши (хоч у книзі друкуй); говорить (каже) як (мов…) по писаному. [Як розкаже було що з давнини, то наче з книжки читає, аж зітхнеш, слухаючи. Свидницький. І розказує було про козаків, про гетьманщину, про Запоріжжя, як по писаному… Свидницький.]
• Говорит, не отдавая себе отчёта, не сознавая что – блудить словами; не знає, не тямить, що каже (говорить, балакає). [Ой ти, дівчино, словами блудиш, Сама не знаєш, кого ти любиш. Н. п.]
• Говорит об одном, а намекает на другое – каже про одне, а натякає на інше; говорити (казати) на(з)догад буряків, щоб дали капусти.
• Говорить без обиняков, напрямик – говорити (казати) прямо (на(в)прямець, на(в)прямки); без підхідців казати (говорити). [То такий чоловік, що ти йому все напрямець кажи: гаразд буде. Сл. Гр. Вір не вір, а я скажу навпрямки, що один твій ласкавий погляд — і я пан над панами!.. Кропивницький.]
• Говорить бессвязно – Див. бессвязно.
• Говорить быстро, скороговоркой, как трещотка – говорити (балакати) швидко (шпарко, скоро); дріботіти (торохтіти); (образн.) як (мов…) горохом (як намистом) сипати. [Вбігаючи, вона шпарко говорить, жвава, весела, очі горять. Українка. Кресало є?.. Є!.. А губка є?.. Є!.. Ну, викрешемо… га!..— торохтів він, мов горохом сипав. Коцюбинський.]
• Говорить в защиту кого, чего – говорити (казати) в оборону (в обороні) кого, чого; говорити (казати, промовляти) за ким, за чим; говорити (казати) на захист кого, чого. [Вважаю за свій обов’язок не мовчати, а сказати кілька слів у його обороні. Франко.]
• Говорить вздор – гнути дурниці; плескати; турувати; галамагати; химери гонити (ганяти); плести (ліпити) харки-макогоники (харки-макогоненки). Див. іще вздор.
• Говорить в лицо – говорити у вічі (в [живі] очі); (лок.) прітьма говорити (казати). [Як маєш казати поза очі, прітьма кажи. Сл. Гр.]
• Говорить в насмешку – казати на глум (на сміх).
• Говорить в нос, гнусить – говорити (балакати…) крізь ніс (у ніс); у ніс мова; говорити гугняво; гугнявити (гугнити, гуняти); гундосити. [Мов собака мурличе, та ще й гугнявіє. Квітка-Основ’яненко. Щось гугнить, ніяк його не второпаєш, що він верзе. Стороженко.]
• Говорить вспыльчиво, запальчиво – говорити (балакати, мовляти, мовити…) запально (сприсливо, з оприском).
• Говорить в тон кому – говорити (казати, мовити) в тон (під лад, у лад) кому.
• Говорить в чей-либо адрес – Див. адрес.
• Говорить в чью пользу – говорити (казати) кому на користь; на чию руч казати (горнути). [Калитці щось треба сказати і на користь громаді. Гордієнко.]
• Говорить в шутку, шутя – на сміх (жартома, на жарт, у жарт, жартом) казати (говорити…); говорити (казати) жартуючи (іноді розм. шуткуючи). [І як таке можна, хай навіть жартома, сказати, коли вона так славно прибралася. Стельмах.]
• Говорить дело – говорити (казати, мовити) до діла (до пуття); говорити по суті. [Еге, молодиця до діла каже, — схвально кивнув головою найстаріший із повстанців. Панч. Може ж хоч ти, Йване, скажеш мені до пуття? — журно допитувався Оксентій. Смолич.]
• Говорить много, лишнее – (за)багато балакати (говорити); (глузл.) розпускати губи (губу, язика). [Там як розпусте губу, так і не вговтаєш її. Кропивницький.]
• Говорить намёками – казати (говорити) натяками (навтяки, навтямки, на (з)догад); закидати на (з)догад; закидати [слова]; (жарт. образн.) казати (говорити, закидати) на (з)догад буряків [щоб дали капусти] (навтяки буряки, щоб капусти дали). [Закинув Марусі на догад, що се він її любить. Квітка-Основ’яненко. Почне слова закидати, воду, як то кажуть, каламутити. Вовчок. Так бо почервонів, як я їй став закидати, що її полюбив. Квітка-Основ’яненко. Спершу дядько п’яний, — на догад буряків, — дайте капусти! — почне закидати. Мирний.]
• Говорить на многих языках – говорити багатьма мовами.
• Говорить на непонятном языке – говорити незрозумілою мовою; джеркотати (джеркотіти); ґерґотати (ґерґотіти). [Порозумітися з ними ніяк — джеркотять щось по-своєму… Головко. Німець кричав, плювався, з жінкою сварився, тільки не розбереш нічого, все по-своєму, мов гуси, ґерґотали. Тобілевич.]
• Говорить на чей счёт – казати (говорити) на чий карб; казати (говорити) про кого.
• Говорить обиняками – говорити (казати) манівцями (навмання, наздогад); (розм.) говорити (казати) позавгорідно. [Ви ніколи мені щиро не кажете, а завжди манівцями, позавгорідно. Сл. Гр.]
• Говорить открыто, откровенно – говорити (казати) відверто, щиро (по щирості). [По щирості кажу я те, що інша б утаїла… Тобілевич.]
• Говорить по душам – говорити щиро (по щирості); говорити відверто.
• Говорить понаслышке – говорити (казати) з чутки (з чуток); від людей казати; говорити (казати) з людського поговору; говорити (казати), як од людей чув, чула (як люди гомонять); казати казане. [Про те, що діялось на Україні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей… Шевченко. Я теж не своє кажу — тільки так люди гомонять. Лебединець, перекл. з Реймонта.]
• Говорить по поводу чего – говорити з приводу чого.
• Говорить по-русски, по-украински – говорити російською мовою (по-російськи, по-російському), українською мовою (по-українськи, по-українському).
• Говорить про себя, самому с собой – говорити (казати, мовити, балакати) [собі] думкою (подумки, на думці); говорити (казати…) [самому] до себе; говорити (розмовляти) з самим собою. [Баба сідала собі на лаву проти скринь і говорила сама до себе. Стефаник. Звичка була в старого з самим собою розмовляти… П. Куліш.]
• Говорить пространно, растянуто о чём – широко говорити (розводити) про що; розводитися про що. [То, бувало, стрибає, як заєць, а тепер, — як почне розводити, за годину не скінчить. Кочерга.]
• Говорить пустяки – говорити (правити, плести, провадити) дурниці; говорити (казати) пусте (пусто). [Ви не знаєте та й говорите пусте. Ану, запитайтеся мами, який я розумний! Стефаник.]
• Говорить резко, не стесняясь – говорити гостро (не перебираючи висловів); (образн.) говорити (казати) без обрізків.
• Говорить сквозь зубы – цідити [крізь зуби]; говорити (казати) крізь зуби. [Вона цідила слова, мов отруту. Коцюбинський. Васильєв одвернувся, сказав крізь зціплені зуби… Кундзіч.]
• Говорить с расстановкой – говорити спроквола (покволом, повагом, повільно); говорити (мовити) з перестанками (з перепинками). [Сусіди говорили повагом, не поспішаючи. Кучер. Видно, слово вирвалось зненацька, бо зразу засіклася, потім бачить, що мовчати вже не можна, доказала з перепинками. М. Куліш.]
• Говорить с частыми отступлениями от темы – говорити, часто відбігаючи від теми.
• Говорить так и этак (противоречиво) – двоїти, казати (говорити) так і сяк (так і он як, так і інак); язиком так і сяк; гнути сюди й туди. [Він раз каже так, а раз інак: він сам двоїть. Сл. Гр. Язиком сяк і так, а ділом ніяк. Пр.]
• Говорить чепуху – говорити дурницю (дурниці, нісенітницю, нісенітниці); [казна-що, чортзна-що, не знать що] бевкати; дурнину строїти; банелюки плести. [Чортзна-що ти бевкаєш! Сл. Гр.]
• Говорить чьему-либо сердцу – промовляти до чийого серця (до серця кому). [Домініка потішала розумними словами, що промовляла щиро до серця… Кобилянська.]
• Говоря по совести – кажучи (казавши) по совісті.
• Говоря словами (такого-то); так говорил кто – мовляли (кажучи) словами кого; [як] мовляв хто (той, он той); казав той, як той (як якийсь) казав; казав би хто(сь), ти б казав. [Еге! Уже, казав той, до того, мабуть, воно йдеться, — погоджувався, зітхаючи крізь сон, Тройгуб. Довженко. Чоловік, як якийсь казав, хоче зажити світа: на то Бог дав неділю. Цілий тиждень працюємо, як той казав, в поті чола… Мартович. Тато з мамою, — казав би хтось, — вилежувалися ціле життя в перинах… Козланюк.]
• Говоря словами чего-либо (пословицы) – мовлячи (кажучи) чим (приказкою); як у приказці кажуть (приказують). [От і правда, як приказують у приказці: мати порве пазуху, ховаючи для дітей, а діти порвуть пазуху, ховаючи від матері. Н.-Левицький.]
• Говорят же вам, что… – казано ж бо вам, що…
• Говорят, что… (разг.) – кажуть (говорять) [люди], що…; між людьми йде, що…; славлять, що… [Говорять, що небезпечно… Вовчок. Ще славлять, ніби двійником являлась ти, — Тебе і в Трої і в Єгипті бачили. Лукаш, перекл. з Гете.]
• [Давайте] не будем говорить – не говорім(о).
• Да говорите же! – та ну-бо кажіть!; кажіть-но!
• Едва может говорить – ледве голос подає; голосу (застар. гласу) не зведе (не відтягне); говорить, мов (як…) три дні [хліба] не їв. [Лежить, гласу не відтягне ніякого: ні, вже, кажу, не лийте води, не піднімається. Сл. Гр.]
• Иначе говоря – інакше (по-іншому, по-інакшому) кажучи; кажучи іншим ладом (іншими словами).
• Короче говоря – коротше кажучи; найшвидше сказати; коротке слово; словом.
• Лишиться способности говорить – стратити (втратити) мову. [Він немов мову втратив. Кобилянська.]
• Лучше не говорить! – бодай не казати! [Як? що? де він? — питаємо. Потап тільки головою схитнув, сів і каже: — Е, бодай не казать!.. Тесленко.]
• Мне так говорили – мені так казано; мені так говорили (казали).
• Мы говорим, вы говорите, они говорят на разных языках (перен.) – ми говоримо, ви говорите, вони говорять різними мовами (на різних мовах); ми не розумієм(о), ви не розумієте, вони не розуміють один (одне) одного (одна одну); ми не можемо, ви не можете, вони не можуть порозумітися. [Не хотіла б я тебе вразити, сестро, Та, бачу, прийдеться розмову залишити. Бо ми говоримо на різних мовах! Українка.]
• Начинать, начать говорить – починати, почати говорити; знімати, зняти мову (річ, голос, слово). [І Кутур’є, звернувшись до нас, Ізнову говорить почав… Тичина. Далі він знову несміло зняв річ… Українка.]
• Не говоря о чём – поминувши що; не кажучи про що.
• Не говоря худого слова (разг.) – лихого слова не (с)казавши (не кажучи).
• Не годится говорить так – не личить (не подоба) так казати.
• Не приходится об этом говорить (не подобает) – не доводиться (не випадає, не подоба) про це говорити.
• Не с тобой говорят – не до тебе мова (річ); (розм.) не до тебе п’ють. [Не до тебе, дяче, п’ють! Тобілевич.]
• Нечего (не стоит) и говорить – нічого (нема що, нема чого, годі, шкода, не варт) і казати (говорити, балакати); шкода й мови; (образн.) даремно й язика терти (бити об зуби). [Про це й балакати не варт — То був би надто смілий жарт. Лукаш, перекл. з Гете. Ет… Даремно й язика терти — воно ж не зрозуміє! М. Куліш.]
• Ни слова не говорит – (а)ні словом ((а)ні слівцем, жодним словом) не п(р)охопиться; ні слова не каже (не мовить); ні пари з уст (з губи); і (ані) пари з рота не пустить. [Жодним словом досі він не прохопився Галині про свою любов. Шиян. Сидить, як ідол, з очей іскри, у бровах сам чорт ховається, і ні пари з вуст. Дніпрова Чайка.]
• Ну вот он и говорит – отож він і каже.
• Одинаково говорить (то же самое) – казати в одно. [Його громада титарем настановила. Усі люди в одно казали: «Якби оце да він у воєнній службі був, його б офіцером настановили: жвавий, повновидий». Барвінок.]
• Он говорит небылицы – він говорить (плете, верзе…) небилиці (вигадки, байки); (образн.) у його на вербі груші (на осиці кислиці) ростуть. [Всі, котрі те чули, поглянули по собі з усміхом недовірливості, думаючи, що хлопчина зі страху говорить якісь небилиці. Франко.]
• Откровенно говоря – щиро (по щирості, відверто) кажучи ((с)казавши). [Одверто кажучи, мені було соромно признатися. Багмут.]
• Поговорить толком, детально – поговорити (побалакати) до пуття (до ладу), детально (докладно).
• По правде говоря – по правді сказати (сказать по правді); правду (по правді, направду) кажучи ((с)казавши, мовлячи, мовивши); сказати (мовити) правду.
Гороховый
• Играть роль шутов гороховых – грати роль блазнів; дурня клеїти (строїти).
• Чучело гороховое – опудало; одороб(а)ло; гороб’яче страшило.
• Шут гороховый (разг.) – блазень (штукар).
Дурак
• Валять, ломать дурака (разг.) – дурня (дурника) строїти (клеїти), дурникувати; штукарити; штуки викидати (витинати); сміховини запускати.
• Где умному горе, там дураку веселье – де розумному горе, там дурному (дурневі) сміх. Пр. Розумний плаче, а дурний сміється. Пр.
• Дурак в воду кинет камень, а десять умных не вытянут – як один дурень кине камінь (сокиру) у воду, то і сто мудрих не знайдуть. Пр. Один дурень у воду закине сокиру, а десять не витягнуть. Пр. Один дурень зіпсує (напсує), що й десять розумних не поправлять. Пр.
• Дурак дурака хвалит – дурень дурня хвалить. Пр. Дурень дурня вихваляє, а за що — і сам не знає. Пр.
• Дурак дураком; круглый, набитый, махровый, непроходимый, несусветный дурак – дурень дурнем; бовдур бовдуром; дурний як пень (як колода, як ступа, як драний чобіт); великий дурень; несосвітенний (непроторенний, заплішений) дурень; від світа дурень; кругом дурень; туман туманом; дурний, аж крутиться; дурний, хоч об дорогу вдар; пуста макітра; такого дурня пошукати.
• Дурак дураком останется – хто дурнем уродився, тому дурнем і вмерти. Пр. Як нема розуму відроду, то не буде і до гробу. Пр. Яким на світ показався, таким і під старість зостався. Пр. Не купити ума, як нема. Пр. Як мама не відлила, то й коваль не викує. Пр. Чого Івась не навчиться, того й Іван не буде знати. Пр. У кого в голові капустяна розсада, тому не дасть ума і посада. Пр.
• Дурак красному рад (устар.) – дурному (дурневі) і лубок цяцька. Пр. Радіє, як дурень (дурний) червоній шапці. Пр. Дурний і хату спалить — так вогневі рад. Пр.
• Дурак на дураке – самі дурні.
• Дурака и в алтаре бьют; дураку и в алтаре нет спуску – дурного (дурних, дурня, дурнів) і в церкві б’ють. Пр.
• Дурака озолоти, а он будет всё то же нести – дурний дурне й торочить. Пр. Дурному хоч кіл на голові теши, а він усе своє. Пр. Дурня хрести, а він каже «пусти». Пр.
• Дурака пошлёшь, за ним сам пойдёшь – пошлеш дурного, та й сам підеш по нього. Пр. Розумного пошли — одне слово скажи, дурного пошли — три скажи, та й сам за ним піди. Пр. Пошли дурня, то й сам дурнем станеш. Пр.
• Дурака учить — что мёртвого лечить – ні мерця розсмішити, ні дурня навчити. Пр. Дурного міху не надути, а дурня не навчити. Пр. Дурня навчати — мов вилами по воді писати. Пр.
• Дурака хоть в ступе толки, всё останется дураком – з дурнем і в ступі не вправишся. Пр. Дурневі (з дурнем) ніде не даси ради. Пр.
• Дуракам закон не писан – дурневі (дурням, дурному) закон не писаний. Пр. Дурневі ні гори, ні низу. Пр.
• Дуракам счастье – дурень щастя має. Пр. За дурня доля дбає. Пр. Пошийсь у дурники, та й їж бублики. Пр. Дурень нічим ся не журить: горілку п’є і люльку курить. Пр. Дурнем бути — не дуба гнути. Пр.
• Дураков не сеют, они сами родятся – дурнів не сіють, а вони самі родяться. Пр.
• Дураку всё смех на уме – пізнаєш дурного по реготу. Пр. Сім літ минуло, як музика грала, а він ще й тепер скаче. Пр. Дурній Химці усе чорнобривці. Пр.
• Дураку море по колено – дурному море по коліна. Пр. Дурному і гори немає. Пр. Дурному гори нема — усе низ. Пр.
• Ешь, дурак, с маслом – їж, дурню, бо то з маком. Пр.
• Заставь дурака Богу молиться, он и лоб расшибёт – загадай дурному Богу молитися, він і голову розіб’є. Пр. Дай дурневі товкача (макогона) — він і вікна поб’є. Пр.
• Ищи дурака!; нашёл дурака! (фам.) – шукай дурня!; знайшов дурня!; аякже!
• Не дурак выпить, поиграть, поухаживать (фам.) – не від того, щоб випити, пограти, позалицятися до кого (поупадати коло кого).
• Оставить в дураках кого (перен. разг.) – пошити в дурні (убрати дурнем) кого; завдати дурня кому; вистригти на дурня кого.
• Остаться в дураках – пошитися (убратися) в дурні (у дурники); дурнем убратися; набрати в халяви; піймати облизня; ускочити.
• Свяжись с дураком, сам дураком будешь – з дурнем зчепитися — дурнем зробитися. Пр. З дурнем зайди, сам дурнем будеш. Пр. З дурнем зайдися, то й не розв’яжешся. Пр. З розумним розуму наберешся, а з дурним і останній згубиш. Пр.
• С дураком пива не сваришь, а и сваришь, так не разопьёшь – з дурнем пива не звариш. Пр. З дурнем каші не звариш: або пшоно не вкипить, або вогонь не горить. Пр.
• Сказать, послать, пустить… дурака кому (устар.) – дурня загинати, загнати кому; (іноді) дуркати, задуркати кого.
• Смотрит дурак дураком (фам.) – дивиться як теля (як баран) на нові ворота. Пр. Дурне — аж очі йому рогом лізуть. Пр.
• У дурака дурацкая и речь – пізнати дурня по мові. Пр. Дурний дурне й торочить. Пр. Дурному дурне в голові. Пр. Пізнати з мови, якої хто голови. Пр.
• Умный учится, дурак учит – розумний любить учитись, дурний любить учити. Пр.
• Услужливый дурак опаснее врага – нема гіршого ворога як дурний розум. Пр. Краще (лучче, ліпше) з розумним у біді, ніж з дурним в добрі. Пр. (іноді) Краще (лучче, ліпше) з розумним у пеклі, ніж (як) з дурнем у раю. Пр.
Дурачок
• Играть в дурачки, в дурачка – грати (гуляти) в дурня.
• Прикидываться дурачком – дурня (дурника) удавати (строїти) з себе; дурнем себе становити; придурюватися.
Корчить
• Корчит казанскую сироту кто (разг.) – прибіднюється хто; старця співає хто; бідниться хто.
• Корчить дитя, старика – удавати дитину (дитинитися); удавати старого (старцювати).
• Корчить из себя кого, что (перен.) – удавати (корчити, строїти, ламати) з себе кого, що.
• Корчить рожи (гримасы, мины) (разг.) – кривитися (викривлятися); строїти (робити) гримаси, міни.
Ломать
• Ломать голову над чем (разг.) – сушити (морочити, клопотати) [собі] голову над чим; морочитися коло чого, над чим; у голову заходити.
• Ломать дурака (фам.) – строїти (клеїти) дурня (дурника); робити дурниці.
• Ломать комедию (разг.) – удавати (грати) комедію; удавати штуку.
• Ломать копья – ламати (трощити) списи; кресати шаблями.
• Ломать строение, дом – розбирати будівлю, будинок (хату).
• Ломать шапку перед кем (разг.) – шапкувати перед ким, кому.
• Ломать язык – калічити (іноді ламати) мову.
• Меня, его… ломает (разг.) – мене, його… ломить (мне, тре).
• Нечего над этим руки ломать (разг.) – нема чого (нічого) над цим ламати (ломити, заламувати) руки.
Напускать
• Напускать, напустить страху (страх) на кого – наганяти, нагнати страху (ляку) на кого; завдавати, завдати страху (ляку) кому; наганяти, нагнати духу (холоду) кому.
• Напускать на себя дурь – удавати (робити) з себе дурня (дурника); строїти (клеїти) з себе дурня (дурника).
• Напускать на себя равнодушие – удавати з себе байдужого.
Представляться
• Им представилась ужасная картина – перед ними постала (розгорнулася) жахлива картина; вони побачили жахливу картину.
• Представляется, представился [удобный] случай – є, була (трапляється, трапилася, випадає, випала) [добра] нагода.
• Представляться дурачком – удавати [з себе] дурника (дурненького); дурника строїти (клеїти); прикидатися дурником.
Причуды
• Показывать причуды – химери гнути (плести); химородь строїти.
Рожа
• Корчить (делать, строить) рожу (рожи) (разг.) – кривитися (викривлятися); строїти (виробляти) міни; робити гримаси.
• Ни кожи, ни рожи у кого (прост.) – ні з очей, ні з плечей хто; кощава потвора хто.
• Рожей не вышел (разг.) – не вдався на вроду; поганий на виду; потворний; препоганий.
• С посконной рожей да в красные ряды – із свинячим писком та в пшеничне тісто. Пр.
Шут
• Какого шута? – на якого біса (дідька)?; якого біса (чорта, дідька)?
• Корчить, разыгрывать, строить [из себя] шута [горохового] – удавати [з себе] блазня (блазнити); дурника [з себе] строїти (клеїти); у дурні шитися.
• Шут его, её, их… знает – біс (дідько, лихий) його, її, їх… знає.

- Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) Вгору

Стро́їти, -ро́ю –
1) кого – одевать, наряжать;
2) настраивать;
3) готовить, приготовлять, снаряжать;
4) делать, сооружать, строить.
Строїти, -рою́ – отстраивать.

- Правописний словник 1929р. (Г. Голоскевич) Вгору

стро́їти, стро́ю, стро́їш, стро́їть, стро́ять; строй, стро́ймо, стро́йте

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Дури́на, -ни, ж. Придурь. Чи він трохи бува не з дуриною? Харьк. Дури́ну стро́їти = Дурнину строїти. Константиногр. у.
Дурни́на, -ни, ж. = Дурниця 1 и 2. Хиба тільки горілкою вп’єшся? Дурнину можно зробити й з вина. Зміев. у. Лежить цюра в дубині, не кланяється дурнині. Грин. ІІІ. 608. Дурни́ну стро́їти. Говорить или дѣлать чепуху. Зміев. у.
Стро́їти, -ро́ю, -їш, гл.
1) Одѣвать, наряжать. Ном. № 9313.
2) Настраивать. Ой ти, Давиде, свої гусла стрій. Чуб. III. 384.
3) Готовить, приготовлять, снаряжать. Стрійте коні. НВолын. у. В стані свічка горить, там Івасьо коня строїть. Чуб. III. 416.
4) Дѣлать, сооружать, строить. На один копил дідько всіх ляхів строїв. Ном. № 864. З чужого добра не строїть двора. Ном. № 9658.
Стро́їти, -ро́ю, -їш, гл. = Струїти.
Хи́мородь, -ді, ж.
1) = Химорода. Почав вже химороди строїти. Харьк. г.
2) = Хамородь. Вх. Зн. 76.

- Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору

Воздвига́ть, ся, воздви́гнуть = 1. споружа́ти, ся, споруди́ти, стро́їти, ся, ви́строїти, будува́ти, ся, збудува́ти, ви́будувати. С. Л. — На тому містї, де стояв Перун, він збудував церкву сьв. Василия. Лев. 2. піднїма́ти, ся, підня́ти, повстава́ти, повста́ти, підно́сити, ся. – Бог зможе з сього каміння підняти дїтий Аврамових. К. Св. П.
Выстра́ивать, ся, вы́строить, ся = 1. стро́їти, ся, вистро́ювати, ся, ви́строїти, ся, будова́ти, ся, вибудо́вувати, ся, збудова́ти, ся, ви́будоватп, ся, (про каменицю) — вимуро́вувати, ви́муровати. — Збудуй хату з лободи, а в чужую не води. н. п. — Не разом Харьків збудовав ся. н. пр. 2. шикува́ти, уставля́ти, ся, розставля́ти, ушикова́ти, ся. (С. Ш.). — Зібрав і кінних і піхотних і всїх до битви шикував. Кот.
Га́ерствовать, га́ерничать = куме́дничати, кумедїйничати, ду́рника стро́їти.
Дура́къ, дурале́й = ду́рень, здр. ду́рник, йо́лоп (С. З.), ке́п (С. З.), те́лепень (С. Ш.), дурби́ло, дурба́, дури́ло, дурни́ло, бо́вдур (С. Ш.), ду́рбас (С. Аф. З.), дуранда́с (С. Аф.), дурни́й. — Дурень у воду закине сокиру, а десять розумних не витягнуть. н. пр. — Великий як сьвіт, а дурний як слїд. н. пр. — Стояв тепер як пень і, правду мовивши, був дурень телепе́нь. К. Д. Ж. — Чом ти, йолопе, не кланяєш ся пану возному. Кот. — Дура́къ дуракомъ, кру́глый дура́къ, круго́мъ д., отпѣ́тый дура́къ = дурни́й як пе́нь, як коло́да, вели́кий ду́рень. — Оста́лся въ дурака́хъ = поши́в ся у ду́рнї, пійма́в о́близня. — Дурака́ валя́ть = ду́рника стро́їти.
Дура́читься = 1. дурі́ти, пустова́ти, жирува́ти. — Добре дурі́ти, коли приступає. н. пр. — Ой мамо, мамо, москаль у хатї пустує, жартує, не дає спати. н п. 2. ду́рника стро́їти.
Ко́рчить, ся = 1. ко́рчити, коцю́бити, кандзю́бити, криви́ти, карлю́чити, ся. — Бідний багатому певний слуга, корчить ся, гнеть ся пред ним як дуга. Кот. 2. ко́рчити, удава́ти (С. Ш.), стро́їти (з себе). — Удає з себе пана.
Короле́сить, куроле́сничать = пустува́ти, фи́ґлї стро́їти, бро́їти (С. Ш.), колобро́дити.
Напуска́ть, напусти́ть, ся = напуска́ти, напусти́ти, ся. — Напускав риби у став. — Напустив диму в хату. — Напуска́ть, напусти́ть соба́къ = спуска́ти, спусти́ти соба́к. — А вів спустив собаку та ще й нацькував. — Напуска́ть на себя дурь = удава́ти з се́бе ду́рня, ду́рника стро́їти. — Та годї тобі дурника строїти — ти добре тямиш. — Напуска́ться, напусти́ться на что, на кого́ = допада́ти ся (до чого), накида́ти ся (на що або на кого), напада́ти ся (на кого), допа́сти ся, наки́нути ся, напа́сти ся. — Допав ся до миски, наче три днї не їв. — Накинув ся на вареники і всї поїв. — Знечевъя накинув ся на мене і почав лаятись. — Собаки накинулись і трохи не розірвали.
Наряди́ть, ся, наряжа́ть, ся = 1. зряди́ти, настанови́ти, зряжа́ти (С. З. Л.), настановля́ти, ся. — На ту роботу зрядили 20 чоловіка. 2. убра́ти, ся (С. Л. Ш.), ви́рядити, ся (С. Л.), прибра́ти, ся, ви́строїти, ся, причепури́ти, ся (С. З.), убіра́ти, ся. виряжа́ти, ся, стро́їти, ся, вистро́ювати, ся, прибіра́ти, ся, чепури́ти ся (С. З.), повбіра́ти ся. — Дївчата повбірані як квіточки. Чайч. — Вистроїлась як лялечка. н. пр. — Причепурила ся неначе на весїлля.
Пая́сничать = куме́дничати, блазнува́ти, ду́рника стро́їти.
Представля́ть, предста́вить, ся = 1. ста́вити ся, приставля́ти, поставля́ти, виставля́ти, станови́ти, поста́вити, приста́вити, ви́ставити, ся. — Найважніший життєвий материял про час перебуван­ня Шевченка в арешті становлять нам урядові процеси. Кн. — Приставили рештанта до слїдователя. — Щоб беззаконника схопить, приставити у суд і там його судить. Б. Г. — Тричі ставив ся перед губернатора. Кн. — Предста́вить свидѣ́телей = поста́вити сьві́дків. — Предста́вить дра́му = ви́ставити дра́му. — Предста́вился удо́бный слу́чай = ви́пала до́бра ока́зія. 2. представля́ти, предста́вити. С. Жел. 3. уявля́ти, ся (С. Ш.), зъявля́ти, ся, поклада́ти на ду́мцї, здава́ти ся (С. Ж.). мрі́яти, ся, ма́рити ся, роїти ся (С. З.), уздріва́ти ся, ввижа́ти ся, вбача́ти ся, верзти́ ся, объявля́ти ся, уяви́ти, ся (С. Ш.), зъяви́ти, ся, покла́сти на ду́мцї, примрі́ти ся, вроїти ся, уздрїти ся, приверзти́ ся. — Я так живо уявляв собі його біль. Фр. — І уявила ся Хариті вижата нива, а на їй стоять полукіпки. Коц. — І ввижаєть ся мінї величезний храм України. Кн. — А їм уздріваєть ся чоловіча голова у водї од того вовка, що був чоловіком. н. о. — Все мінї ввижаєть ся, що він мене вбиває. Кр. — Чудо-диво таке мінї трапилось, що навряд чи й у снї кому марилось. Ст. — Усе йому батько покійний вбачаєть ся. К. З. о Ю. Р. — Ві снї верзеть ся, приверзлось. — Се йому так здалось. — Предста́вьте себѣ́, что... = уяві́ть собі́, що... — Представля́ться передъ глаза́ми = ввижа́ти, ся, приви́джувати ся, вбача́ти ся, уздріва́ти ся. — Чи не ввижаєть ся се, що сьвятоша хо́дить по водї. н. о. Гр. Чайч. — Так наче і ввижаю його перед собою. н. к. — П. во снѣ́ = сни́ти ся, верзти́ ся, ма́рити ся, присни́ти ся, приверзти́ ся. — І спить ся мінї і марить ся. В. М. 4. удава́ти (С. Л. Ш.), приставля́ти, ся, прикида́ти ся, уда́ти, приста́вити, ся, прики́нути ся. — Удає з себе письменного. — Ми часом так з’умієм вдати на обличчю і покору й сьвятість. Ст. Г. — Однак я удавав, буцїм то і байдуже. О. Ст. — Вдає з себе справжнього пана. Кн. — З мене актьор чорт зна який: не вдам добре. Гр.— Із вертепа приставляли чудасїю всяку. Мак. — Приходить Бог та приставив ся таким бідним. н. к. — Покотило прикинув ся щирим приятелем попа. Кн. — Він прикидаєть ся пъяним. — Представля́ться дурачко́мъ = ду́рника стро́їти. — Що ти з себе дурника строїш? Хіба ми тебе не знаєм. — П. кого́ = приставля́ти, перекри́влювати, перекривля́ти, перекриви́ти. — Він уміє добре перекривляти нашого старшину.
Прока́зить = витворя́ти, бро́їти (С. Ш.); дурі́ти, витина́ти, фи́ґлї стро́їти.
Стро́ить = 1. (постро́ить) — будува́ти, стро́їти, ста́вити, збудува́ти, постро́їти, ся, поста́вити, мурований будинок — мурова́ти, змурова́ти. — Мости, де би потреба указувала, будовать. Ст. Л. — Не міг Шевченко забути, хто будував Петербург. Зап. Кок. — Хоч позволив хан на пісках новим кошем стати, та заказав Запорожцям церкву будувати. К. Ш. — Збудуй хату з лободи, а в чужую не води. н. п. — Д. ще під сл. Постро́ить. — Не вдругъ Москва́ стро́илась, н. пр. = не ра́зом Ки́їв будував ся н. пр. — С. возду́шные за́мки = д. під сл. За́мокъ — С. лѣса́ = рештува́ти, ста́вити решто́вання. 2. (настро́ить) — стро́їти, нала́жувати, ладнува́ти і т. д. д. Настра́ивать 2. 3. (вы́строить) — стро́їти, шикува́ти (С. З. Л.), шерегува́ти, ви́строїти, вшикува́ти, ся. — Зібрав і кінних і піхоту і всїх до битви шикував. Кот. — Що за радість вибірати старого дїда? Не шерегувати йому козацького війська. І. Г. 4. (настро́ить) — витворя́ти, виробля́ти, ко́їти, бро́їти, нако́їти. — С. ку́ры = д. під сл. Ку́ры. — С. шту́ки = штукарюва́ти. — Таке витворяв, що ну... — Накоїв багато лиха.
Чуда́чить, чуде́сить, чуде́сничать = химерува́ти, чудасїйничати; шту́ки витворя́ти, фи́ґлї стро́їти.
Шутъ = шут, шутя́к (С. Жел.), бла́зень, блазню́к (С. Жел. Ш.), куме́дник. — І морду на плече схиливши, як блазень, чмокавсь і лизавсь. Кот. — Игра́ть шута́ = ду́рника стро́їти.
Юро́дствовать = дурі́ти (С. Ж.); ду́рника стро́їти. — Добре дуріти, коли приступає. н. пр.