Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 112 статей
Шукати «зруб*» на інших ресурсах:

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

Ва́льный лес – зру́баний ліс, дере́вня.
Взруб – зруб, ця́мрина, це́брина (коло крини́ці).
Вы́руб –
1) зруб. [Ко́ні пасу́ться на зру́бі];
2) за́рубка, зару́бина.
Выруба́ть, вы́рубить – виру́бувати, вируба́ти (сов. ви́рубати), зру́бувати, зруба́ти; (мног.) повиру́блювати, повируба́ти, позру́блювати, постина́ти, ви́стинати, ви́тяти, ви́тнути. [Ви́тяли ліс]; (огонь) ви́кресати огню́.
• Что написано пером, того не вы́рубишь и топором – що напи́сано перо́м, того́ не ви́тягнеш і воло́м.
Вы́рубленный –
1) ви́рубаний, ви́стинаний, позру́буваний;
2) ви́кресаний (вого́нь, і́скра).
Де́рево – де́рево (мн. де́ре́ва́) (в песнях) дре́во, (ум. дере́вце́, дре́вко; соб. де́рево, дере́в’я, ср. р.). [Не руба́й де́рев! Що тут дері́в за цей год пору́бано! Помости́ гнізде́чко у садо́чку, на висо́кім дре́вку́, на яворку́ (Чуб.). І скрізь у дворі́ зелені́ло де́рево (Грінч.). Круг йо́го – зру́бане дере́в’я і пеньки́ сві́жі (М. Вовч.)].
• Одно де́рево – дереви́на, (в песнях) древи́на. [Уве́сь садо́к – три дереви́ні та й ті́льки].
• Кусочек де́рева – дереви́нка. [Боро́давки зганя́ють дереви́нкою від хреста́].
• Срубленные для постройки дере́вья – соб. дере́вня (ж. р.). [Хті́ли ха́ту будува́ти, зачали́ вже вози́ти дере́вню].
• Де́рево лесное, не плодовое – лісовина́; такое же плодовое – ди́чка. [Ця гру́ша – ди́чка, гру́ші з не́ї терпкі́ й давлю́чі].
• Де́рево садовое, плодовое – садовина́.
• Деревцо́ плодовое, выросшее из зёрнышка – зерни́ця, сі́янка. [Я насі́яв торі́к груш та я́блунь, так тепе́р зерни́ці в арши́н. Ці грушки́ мо́жна й повиру́блювати, бо це не ще́пи, а сі́янки].
• Молодое дикорастущее деревцо́, взятое для окулировки – живе́ць (р. -вця́), дичо́к (р. -чка́).
• Де́рево, оставленное при порубке леса – насі́нник, мая́к.
• Д. отмеченное знаком для обозначения межи – клякове́ де́рево.
• Д. высокое, стройное – стрімке́ де́рево, гонча́к.
• Д. дуплистое – дупля́к, дуплі́й. [Дуб дуплі́й].
• Дере́вья с искривленными, уродливыми стволами – кривундя́ччя, корча́нь, криваки́.
• Де́рево в несколько кривых стволов – корчаго́вина. [Отсю́ корчаго́вину теж мо́жна зруба́ти, а отсього́ дубка́ – поки́нути: він оди́н і рівне́сенько росте́].
• Дере́вья корявые, преимущественно дубы – кордуба́ччя.
• Д-во с раздвоенным стволом – розкаря́ка (сущ.), розкаря́кувате (прил.).
• Д. сросшееся – зро́стень.
• Д. засохшее на корню – сухості́й (р. -сто́ю), суш (р. -ші), сушни́к. [Це дро́ва пога́ні, з сухосто́ю, вони́ ма́ло грі́ють. Це не садо́к, а сама́ суш].
• Сучковатые, изогнутые куски д-ва, употребл. для постройки лодочных рёбер – колю́би.
• Искривленное де́рево, выкопанное с корнем, идущее на полоз в санях – копани́ця (гал.).
• Кривой кусок де́рева, идущий на полозья – скорси́на, криву́ля.
• Отрубок де́рева, грубо отделанный для приготовления из него ложки, клёпки – генти́на (Шух.).
• Д. для курительной трубки – лупеха́, злу́пок (Вас.).
• Д. сломанное, вывернутое ветром – вітроло́м, ви́воротень (р. -тня).
• Д. с трещинами в коре, проникающими до древесины – вітрува́те.
• Сгнившее д. – струпіші́ле, порохно́.
• Нанесенное полой водой д. – бережня́к, прави́ння.
• Роща или купа дере́вьев одной породы (и сорт де́рева для поделок) обозначается окончанием -и́на: берестовое д. – берести́на. [Пішли́ в берести́ну збира́ти хмиз. Обу́х зро́блено з берести́ни]; березовое д. – бере́зина; д. боярышниковое – глоди́на; д. буковое – бу́ковина, бучи́на; д. вербовое – верби́на; д. вишнёвое – вишни́на; д. вязовое – ільми́на, вильми́на; д. грабовое – граби́на; д. грушевое – груши́на; д. дубовое – дуби́на; д. калиновое – калини́на; д. кедровое – кедри́на; д. кленовое – клени́на; д. липовое – ли́пи́на; д. ольховое – вільши́на; д. ореховое – (г)орі́шина; д. осиновое – оси́чина; д. сосновое – сосни́на; д. терновое – терни́на; д. тиссовое – тиси́на; д. тутовое – морви́на; д. черёмуховое – чере́мши́на; д. черешневое – чере́шина, чере́шнина; д. яблоневое – яблуни́на; д. яворовое – явори́на; д. ясеневое – ясени́на; д. эбеновое – гебе́[а́]н.
Желу́док –
1) шлу́нок (р. -нку), (у животных) ке́ндюх (р. -ха), (у жвачных животных): 1-ый -ок – рука́в; 2-ой -ок – рубе́ць, чепе́ць; 3-й -ок – кни́жка; 4-й -ок – сичу́г, слиз.
• Неварение -дка – нетра́влення шлу́нку.
• На тощий -ок – на тще се́рде;
2) (в погребе и леднике) мі́[и́]на, (только деревян.) зруб (р. -бу). [Мі́ну ми обкладемо́ дубо́вим замі́том, а пригре́бицю обмуру́ємо і бу́де до́брий льох].
Изруба́ть и Изрубля́ть, изруби́ть – (в куски) руба́ти, поруба́ти, зруба́ти, сі́кти, посі́кти, тя́ти, потя́ти кого́, що, (всех) виру́блювати, повиру́блювати, ви́рубати, поруба́ти, висіка́ти, ви́сікти, ви́тяти, ви́тнути, ви́стинати усі́х. [Не встиг коза́к Неча́й на ко́ника сі́сти, зача́в ляшкі́в-панкі́в на капу́сту сі́кти (Пісня). Він їй очі́пка зі́б’є, а вона́ йому́ сви́ту поруба́є (Херсонщ.). Ви́тнув-би півві́йська (Стар.-Черн.). Зруба́в ляха́ (Дума) ].
• -би́ть мелко – поруба́ти, посі́кти дрі́бно.
• -би́ть совершенно – поруба́ти на мак, посі́кти на мо́лот.
• -би́ть солому, капусту – посі́кти соло́му, капу́сту.
• -би́ть мясо, дерево (цельные предм.) – поруба́ти, порі́зати м’я́со, де́рево.
• Изру́бленный – пору́баний, посі́чений, потя́тий, (о мн.) ви́рубаний, ви́січений, пови́стинаний.
• -ться – руба́тися, поруба́тися, бу́ти пору́баним, посі́ченим и т. д.
Ла́па –
1) ла́па, (зап.) ла́ба. [Пи́ше, як соро́ка ла́пою (Номис). І кум-вовк досяга́є до куми́-лиси́ці ла́бою і хо́че з не́ї кожу́ха зня́ти (Казка з Под.)].
• Он всё под свою -пу метёт – він усе́ до свої́х лап пха́є, до се́бе га́рбає.
• Запускать -пу (перен.) – запуска́ти ла́пу, кра́сти.
• Нагреть -пу – погрі́ти ру́ки, наби́ти кали́тку.
• Сосать -пу – смокта́ти ла́пу.
• Они -па в -пу живут – вони́ живу́ть у до́брій зла́годі (зго́ді), це одна́ душа́ й одна́ соро́чка; вони́ оди́н (одно́[е́]) о́дного, одна́ о́дну покрива́ють.
• Попасться в -пы кому – пійма́тися (діста́тися) в ла́пи, попа́стися в лабе́ти кому́;
2) (загиб, колено) ріг (р. ро́гу), колі́но.
• Якорная -па – клю́чка (зуб, дзюб) в ко́тві, я́кірна ла́па. [В ко́тві зуб улома́всь (Київ)];
3) (пята оковки, железной подпорки и т. п.) п’я́тка, ву́хо;
4) строит. – замо́к (-мка́), зруб (-бу и -ба), (смычка) стик (-ку); см. Замо́к 2.
• Рубить в -пу – вру́бувати (зару́бувати) в замо́к, в замки́;
5) (кривулина) криву́ля, корча́нь (-ня́), соха́;
6) бот. -па львиная или медвежья (Alchemilla vulgaris L.) – при́воротень (-тня) (звича́йний), на́воротень (-тня), лапу́шник.
• -па мужская (Androsace septentrionalis L.) – перело́мник (півні́чний).
Лес –
1) (растущий) ліс (-су, им. мн. ліси́). [Круго́м я́ру зелені́є стари́й ліс (Н.-Лев.)].
• Лес на корню – ліс на пні.
• Вековечный, извечный, девственный, первобытный лес – відві́чний, неза́йманий ліс, пра́ліс (-су), діви́ча пу́ща. [О́стрів на Дніпрі́, вкри́тий одві́чним лі́сом (Стор.). Тайга́ – пра́ліс сибі́рський (Калит.)].
• Выборочный лес – вибірни́й ліс.
• Вырубленный лес – зру́баний ліс, зруб (-бу).
• Высокоствольный лес – високосто́вбурний, високостовбури́стий ліс, високолі́сся (-сся).
• Горелый лес – горі́лий, ви́горений, ви́горілий ліс, ви́гор (-ра) (Сл. Ум.), (гал.) згар (-ри, ж. р.). [Ко́зи пасу́ть у зга́рах – ви́горілих ліса́х (Щух. I)].
• Государственный, казённый лес – держа́вний, скарбо́ви́й (казе́нний) ліс.
• Густой лес – густи́й ліс, густвина́, то́вща. [То́вща сама́рська (Сл. Гр.)].
• Дремучий лес – дріму́чий (те́мний) ліс, пу́ща, (дебри) не́трі и не́три (-рів), не́тра (-тер). [У такі́ убра́вся не́трі, у таку́ зблука́вся пу́щу, де й нога́ лю́дська не хо́дить (Грінч.)].
• Жердневой, жердяной лес – вори́нний, жердяни́й ліс, ліс на вори́ння, на вір’я́.
• Заказно[ы]й, заповедно[ы]й лес, божьи -са, см. Заповедно́й.
• Защитный лес – за́хисни́й ліс.
• Камышевый лес, см. Камышник I.
• Красный, хвойный лес – шпилько́вий, глице́вий (хвояни́й, хвойови́й, чати́нний, борови́й) ліс, бір (р. бо́ру).
• Крупный, матерой лес – товстолі́с (-су).
• Лиственный, чёрный лес – ли́стяний ліс, чо́рний ліс (Київщ.).
• Мелкий лес – дрібно́ліс (-су), дрібни́й (мали́й, невели́чкий) ліс, (кустарник) чага́р (-ря́) и чагарі́ (-рі́в), чагарни́к (-ка́), кущі́ (-щі́в).
• Мешанный лес – мі́шаний ліс.
• Молодой лес – молоди́й ліс, молодня́[и́]к (-ка́).
• Небольшой лес – невели́(ч)кий ліс, лісо́к (-ска́), (роща) гай (р. га́ю), (зап.) гаї́на, (на низине или над рекой) луг (-гу), лужи́на; срвн. Лесо́к и Ро́ща.
• Непроходимый лес – неперехі́дний ліс, (неисходимый) несходи́мий ліс (Звин.); см. Дремучий лес.
• Низкоствольный лес – низькосто́вбурний ліс, низьколі́сся (-сся).
• Общественный лес – грома́дський ліс.
• Редкий, жидкий лес – рідки́й ліс, рідколі́сся (-сся).
• Сухоподстойный, сухостойный лес – сухості́й (-то́ю), сухолі́с (-су), сушни́к (-ка).
• Хворостяный лес – хворостяни́й ліс.
• Берёзовый, дубовый лес – бере́зовий, дубо́вий ліс.
• Пихтовый лес – смере́ковий ліс.
• Сосновый лес – сосно́вий ліс; (бор) бір (р. бо́ру).
• Здесь много -со́в – тут бага́то лісі́в, тут лі́сно (Полтавщ.).
• Итти через лес или -сом – іти́ лі́сом.
• Прочищать, прочистить, прорубать, прорубить лес – прочища́ти, прочи́стити, прору́бувати, проруба́ти, протере́блювати, протереби́ти ліс.
• Ходит, как в -су́ – хо́дить як у лі́сі.
• Наука в лес не ходит – нау́ка не в ліс веде́, а з лі́су.
• Чем дальше в лес, тем больше дров – що да́лі в ліс, то кра́ще на дро́ва.
• Кто в лес, кто по дрова – одно́ (хто) до лі́су[а], а дру́ге (хто) до бі́су[а]; хто в луг, а хто в плуг; хто в горо́х, хто в сочави́цю (Борзенщ.); хто (котри́й) сторч, хто (котри́й) в борщ (Приказки).
• Из-за деревьев -са не видно – за дерева́ми лі́су не ви́дко.
• Волка бояться, в лес не ходить – вовкі́в боя́тися, в ліс не ходи́ти.
• Сколько волка ни корми, он всё в лес глядит – году́й во́вка, а він у ліс ди́виться; во́вча нату́ра в ліс (до лі́су) тя́гне; вовк, то во́вче й ду́має (Приказки).
• Лес по топорищу (по дереву) не плачет – хіба́ в лі́сі лі́су ма́ло?
• На сухой лес будь помянуто – сухі́й дереви́ні все нівро́ку; на сухи́й ліс нівро́ку!
• Лес мачт – ліс (бе́зліч) що́гол;
2) (в срубе) де́рево, соб. дере́вня (-ні).
• Бочарный, клёпочный лес – бо́ндарське, клепкове́ де́рево.
• Брусный, брусовый лес – брусо́ване де́рево.
• Буреломный лес – вітроло́м (-ло́му), лім (р. ло́му).
• Валежный лес; см. Вале́жник.
• Деловой лес –
а) (на корню) виробни́й ліс;
б) (в срубе) виробне́ де́рево.
• Дровяной лес –
а) (на корню) дров’яни́й ліс; і б) (в срубе) де́рево на дро́ва.
• Корабельный, мачтовый лес –
а) (на корню) корабе́льний, щоглови́й ліс;
б) (в срубе) корабе́льне, щоглове́ де́рево.
• Окантованный, острокантный лес – поканто́ване, гостроканто́ване де́рево.
• Пильный, пиловочный лес –
а) (кругляк для распилки) де́рево на пиля́ння;
б) (пиленый материал) пи́ляне (порі́зане) де́рево.
• Поделочный лес – виробне́ (виробко́ве) де́рево, на́ді́бок (-бку).
• Прозванный лес – бракове́ или з(а)брако́ване щоглове́ де́рево.
• Сплавной, гоночный лес – сплавне́ де́рево, сплавни́й ліс.
• Строевой лес – будівне́ (будіве́льне) де́рево, дере́вня, ум. дереве́нька. [По сама́рських луга́х і узбере́жжях була́ незчисле́нна си́ла будівно́го де́рева (Куліш). Бі́ля стіни́ лежа́ла дере́вня на ха́ту (Грінч.)].
• Столярный лес – столя́рське дерево.
• Угловой, кантованный лес – канто́ване де́рево.
• Фанерочный лес –
а) (на корню) форні́рний ліс;
б) (в срубе) форні́рне де́рево.
Лесоотво́д –
1) (действие) признача́ння (приділя́ння), оконч. призна́чення (приді́лення) лісово́ї дільни́ці (ді́ля́нки) на зруб;
2) см. Лесосе́к.
Материа́л – матерія́л (-лу), (з)на́діб (р. (з)на́добу), (з)на́ді́бок (-бку). [Зруба́ю три старі́ де́рева, то ви́стане матерія́лу на рік або й на два (на ложки́) (Франко). Оповіда́ння слу́жить за ілюстра́цію і за матерія́л для міркува́ння (Крим.). Ку́ля, наби́тая знадо́бом розривни́м (Л. Укр.). Що ма́ю я роби́ти? Чим? Над чим? Ні зна́ряду, ні на́добу не ма́ю (Л. Укр.). Знаді́бок зна́йдеш сам для тонко́ї пря́жі (Дніпр. Ч.)].
• -а́л лесной – лісови́й матерія́л, лісоматерія́л.
• -ал отопительный – па́ливо.
• -а́л смазочный – масти́ло.
• -а́л строительный – будіве́льний матерія́л.
• -ал сырой – сирови́й матерія́л, сировина́.
• -а́лы для словаря украинского языка – матерія́ли (зна́доби) до словника́ украї́нської мо́ви.
I. Надру́бка –
1) (действие) –
а) надру́бування, оконч. надруба́ння; нару́бування, оконч. надруба́ння;
б) надбудо́вування, оконч. надбудува́ння (ру́бленої ха́ти). Срв. I. Надру́бливать;
2) (надрубленное место) надру́б, надру́бина, надру́бане; нару́б (-бу), на́рубка, нару́бане (-ного);
3) (добавочный сруб) віне́ць (-нця́), зруб (-бу);
4) надбудо́вана світли́ця (на ру́бленій ха́ті).
II. Наноси́ть, нанести́ и нане́сть –
1) см. I. Наноси́ть;
2) (о ветре: наметать) нано́сити, нане́сти́, наміта́ти, наме́сти́, навіва́ти и наві́ювати, наві́яти, (о мног. или во мн. местах) понано́сити, понаміта́ти, понавіва́ти и понаві́ювати чого́; (о воде: намывать) нано́сити, нане́сти́, (преимущ. об иле) наму́лювати, наму́ли́ти, (о мног.) понано́сити, понаму́лювати чого́; срв. I. Намета́ть и Намыва́ть 4. [Нане́сло ві́тром піску́ на грядки́ (Канівщ.). Намело́ сні́гу в сі́ни (Київщ.)].
• Река -сла илу на луг – ріка́ (рі́чка) нане́сла́ (наму́ли́ла) му́лу на луку́, (занесла илом) заму́ли́ла луку́;
3) (заразу, болезнь) зано́сити, зане́сти, (о мног.) позано́сити що. [Коли́-б на́ші заробітча́ни не занесли́ холе́ри з До́ну (Сл. Ум.)];
4) (надносить что на что) нано́сити, нане́сти́, зано́сити, зане́сти́, (о мног.) понано́сити, позано́сити що на що.
• Корабль -сло́ на мель – корабе́ль нане́сло́ (н[з]агна́ло) на мілину́ (на мілке́).
• Тучу -сло́ на лес – хма́ру нане́сло́ (нагна́ло) над ліс.
• Бадью з землёю -сят на сруб – цебе́р з земле́ю зано́сять на зруб (ця́м[б]рину).
• -сти́ руку на кого – зня́ти (підне́сти́) ру́ку над ким, замі́ритися, замахну́тися на ко́го;
5) (о лошадях: набегать с разгону) набіга́ти, набі́гти, наска́кувати, наско́чити, наліта́ти, налеті́ти, намча́ти на що;
6) (о чертёжных работах) зазнача́ти и зазна́чувати, зазначи́ти, (о мног.) позазнача́ти, позазна́чувати, позначи́ти що на чо́му.
• -сти́ на план, на карту леса и горы – зазначи́ти на пла́ні, на ма́пі (на ка́рті) ліси́ і го́ри;
7) техн. – накида́ти, наки́дати, (о мног. или во мн. местах) понакида́ти що.
• -си́ть, -сти́ слой штукатурки – накида́ти, наки́дати шар ти́ньку на що, тинькува́ти, обтинькува́ти що.
• -си́ть, -сти́ лак на что – лакува́ти, полакува́ти що;
8) (причинять) завдава́ти, завда́ти чого́ и що, чини́ти, учиня́ти, учини́ти, спричиня́ти и спричи́нювати, спричини́ти, заподі́ювати, заподі́яти що кому́.
• -си́ть, -сти́ бесчестие кому – чини́ти, учини́ти безче́стя кому́, несла́вити, знесла́вити, га́ньби́ти, зга́ньби́ти кого́, завдава́ти, завда́ти несла́ви (га́ньби́) кому́.
• -си́ть, -сти́ вред – роби́ти, зроби́ти, чини́ти, учини́ти, заподі́ювати, заподі́яти шко́ду, шко́дити, нашко́дити, пошко́дити кому́.
• -сти́ обиду, оскорбление кому – скри́вдити (покри́вдити), обра́зити кого́, кри́вду, обра́зу заподі́яти (вчини́ти) кому́. [Почти́вості мої́й, чесно́ті ви як зва́жились таку́ вчини́ти кри́вду? (Грінч.). Єди́ний спо́сіб загла́дити ту кри́вду, яку́ йому́ заподі́яно (Крим.)].
• -си́ть оскорбление на словах, действием – обража́ти (чини́ти обра́зу) сло́вом, вчи́нком.
• -си́ть, -сти́ побои кому – завдава́ти, завда́ти побо́ю кому́, би́ти, поби́ти и (сильнее) наби́ти кого́.
• -си́ть, -сти́ поражение неприятелю – побива́ти, поби́ти во́рога, завдава́ти, завда́ти побо́ю (пора́зки), учини́ти пора́зку во́рогові.
• -си́ть, -сти́ раны кому – ра́ни́ти, пора́ни́ти кого́, завдава́ти, завда́ти ра́ну кому́. [Забу́ти неда́внє мину́ле, що таки́х ран глибо́ких завдало́ було́ йому́ (Рада). То не спис коза́цький ра́ну їй глибо́кую завда́в (Франко)].
• -си́ть, -сти́ удар кому – уда́р(у) кому́ завдава́ти, завда́ти, уража́ти, урази́ти, уда́рити кого́. [Оста́ннього уда́ру завда́в украї́нському письме́нству Мико́ла (Рада). Ніхто́ в Росі́ї не завда́в таки́х ду́жих уда́рів систе́мі людовла́дства (Рада)].
• -сти́ удар палкою, шпагою кому – уда́рити па́лицею, шпа́дою кого́.
• -сти́ ущерб кому, чему – (материальный) учини́ти шко́ду кому́, чому́, ущерби́ти що кому́, (диал.) забіди́ти кого́, (нравственный) ущерби́ти, надвереди́ти що; см. ещё -сти́ вред. [Він ду́же ущерби́в моє́ бага́тство (Крим.). Моє́ї сла́ви тим ви не вщерби́ли (М. Грінч.). Я тим не забіди́в його́ бага́то, що взяв у йо́го тро́хи сього́ та того́ (Дніпропетр.). При́суду переміни́ть не мо́жна, хіба́-б ми на́шу честь надвереди́ли (Куліш)];
9) -си́ть на кого, см. Нагова́ривать 2;
10) -си́ть цену – набива́ти (підбива́ти) ці́ну.
Нане́се[ё]нный –
1) см. под I. Наноси́ть:
2) нане́сений, наме́тений, наві́яний, понано́шений, понамі́таний, понаві́юваний; наму́лений, понаму́люваний;
3) зане́сений, позано́шений;
4) нане́сений, зане́сений, понано́шений, позано́шений; зня́тий, підне́сений над ким, замі́рений, замахну́тий на ко́го;
5) зазна́чений, позазна́чуваний;
6) наки́даний, понаки́д(ув)аний;
7) за́вданий, учи́нений, спричи́нений, заподі́яний, зро́блений;
8) наби́тий, підби́тий.
Не́пашь – нео́рана земля́; цілина́, ціли́к, перелі́г, облі́г (-ло́гу); (подсека) зруб, ви́руб (-бу). [Лежи́ть обло́гом лан широ́кий твій (Франко)].
Обру́б и О́брубь – ця́мрина, цебри́на, зруб. Срв. Сруб.
Отма́хивать, отмахну́ть –
1) (отгонять, махая, кругом) обма́хувати, обмахну́ти. [Обмахну́в гі́лкою мух];
2) (отхватить) зру́бувати, зруба́ти, відру́бувати, відруба́ти, відтина́ти, відтя́ти. [За одни́м ма́хом відтя́в го́лову. Зруба́в дере́вце́. Відруба́в гі́лку];
3) -вать, ха́ть – маха́ти, відмаха́ти, учи́стити. [Не лю́блю́ ходи́ти пома́лу, а так версто́в по со́рок на день маха́ю. І не помі́тили за розмо́вою, як версто́в з п’ятна́цять учи́стили]; (отвахлять) відмаха́ти.
II. Пал –
1) см. Пале́ние;
2) пал, палы́ – поже́жа (пожа́р) в степу́, в лі́сі.
• Пускать пал, -лы́ – випа́лювати лу́ки, степ, зруб;
3) (выжженое место) палени́на, випа́лина, палени́ця, (иногда в истор. песнях) пожа́р (-ра́ и -ру).
Пласти́на – пласти́на, (доска для стены, латы, сруба и т. п.) диль (-ля, мн. ч. дилі́), соб. диль, ди́лля, (бревно в сруби колодца) зру́бина, ця́мрина, (балка моста) мости́на, мости́ця, (поперечина для колышков) полу́драбок (-бка).
Подсе́ка – (в лесу) зруб, ви́руб (-бу).
Полови́на – полови́на; (чаще в сложении с друг. словом) пів. [Полови́на літ мина́є, а ща́стя нема́є. Пів життя́ свого́ відда́в я на цю робо́ту. Пів лі́та вже зійшло́. Не сказа́в ні півсло́ва].
• Прошла -ви́на года – зійшло́ (мину́ло) півро́ку.
• Разделить на две -ви́ны – розполови́нити, переділи́ти на дві полови́ні (надво́є).
• Убавить на -ви́ну, взять от чего-л. -ви́ну – зме́ншити удво́є, надполови́нити, переполови́нити.
• На -ви́ну – напі́в, навпі́л, наспі́л, на полови́ну, полови́ною через пів. [Надря́пане напі́впи́саними, напі́вдруко́ваними лі́терами. (Коцюб.). Буди́нок ста́нції, яки́й полови́ною склада́вся з ю́рти і ті́льки наполови́ну з ру́ського зру́ба (Корол.). Я живу́ банкно́тами си́німи та си́вими через пів фальши́вими (Франко)].
• В -ви́ну – удво́є. [Там удво́є деше́вше (доро́жче)].
• Сделанный до -ви́ны – зро́блений до-пів, до полови́ни. [Люде́й тих не ста́ло; зоста́лись ті́льки до-пі́в зро́блені діла́ їх рук (Куліш)].
• На -ви́не, в -ви́не дороги – на пів путі́ (доро́ги), о-пів путі́ (доро́ги). [О-пів путі́ він нас перестрі́в].
• До -ви́ны дороги – до пів (до полови́ни) пути́ (доро́ги, шляху́).
• Это случилось в -ви́не зимы – це ста́лося о-полови́ні зими́.
• Это случилось в -ви́не третьего – це ста́лося о-пів до тре́тьої годи́ни; це ста́лося о-пі́в на тре́тю годи́ну.
• Отдать (взять) поле (огород) с -ви́ны – відда́ти (взя́ти) по́ле (горо́д) на́спі́л, з-полови́ни. [Своє́ї землі́ ма́ло – беремо́ ще на́спіл].
• Он с ним в -ви́не – він із ним на́спіл, з-полови́ни.
• В -ви́не срока – до полови́ни те́рміну.
• Два с -ви́ною – два з полови́ною, півтретя́.
• Три с -ви́ною – півчверта́, три з полови́ною.
• Четыре с -ви́ною – півп’ята́ и т. д.
Посека́ть, -ся, посе́чь, -ся –
1) (деревья) зру́бувати, -ся, зруба́ти, -ся стина́ти, -ся, стя́ти, -ся, (о мн.) позру́бувати, -ся, постина́ти, -ся; (о мясе и т. д.) сі́кти, -ся, посі́кти, -ся; (о ком) сі́кти, -ся, посі́кти, -ся, руба́ти, -ся, поруба́ти, -ся кого́. [Той меч-самосі́ч і посі́к його́ на мале́нькі шмато́чки (Рудч.). Свій з свої́м січи́ся, руба́йся, а чужи́й не міша́йся (Ном.)];
2) -ться (о волосах) сі́ктися, посі́ктися. [Мої́ до́вгі коси посічу́ться (Шевч.)];
3) см. Сечь, Поро́ть.
• Посе́ченный и посечё́нный – зру́баний, стя́тий.

- Російсько-український народний сучасний словник 2009– Вгору

Топливо – паливо:
• ракетное топливо – ракетне паливо.
[Щоб запалити в печі, треба було перше назбирати сухого ломаччя, бо готового палива не було (М.Коцюбинський). Запасливий крамар почав уже настачати на зиму паливо (В.Підмогильний). Дома я без усякої потреби вичистив мундир, рядочком поскладав хрести, потім зрубав на городі на паливо всохлу грушу (Р.Андріяшик). Бережу паливо, дрова і торф, щоб якомога довше протриматись у Матіївці, якомога глибше пірнути у зиму і самотність, щоб, може, хоч там віднайти спокій, душевну рівновагу й омріяну творчість (К.Москалець). Телефонує чоловік із глибокого похмілля своєму напарникові: — Ми вчора пиво пили? — Пили. — А горілку пили? — Пили. — А коньяк? — Пили. — А ракетне паливо пили? — Пили. — А ти в туалет ще не ходив? — Ні!? — І не ходи, я з Токіо телефоную]. Обговорення статті

- Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) Вгору

ПОРУ́БКА, ПО́РУБЬ стил. відповідн. зруб, зру́би.
СКА́ЛЫВАТЬ ще відко́лювати;
скалывающий що /мн. хто/ відколює тощо, зви́клий відколювати, ра́ди́й сколо́ти, за́йня́тий ско́люванням, ско́лювач /виколювач/, прикм. тех. ско́лювальний, вико́лювальний, відко́лювальний, зру́бувальний, обко́лювальний;
скалывающийся/скалываемый ско́люваний /вико́люваний, відко́люваний/, зру́буваний /обко́люваний/.
СРУБА́ТЬ, сруба́ющий що /мн. хто/ зру́бує тощо, зви́клий рубати, зда́тний зруба́ти, для ви́рубу, за́йня́тий ви́рубом, руба́ч, зру́бувач, прикм. зру́бувальний, виру́бувальний, ско́лювальний;
срубающийся/сруба́емый зру́буваний, виру́буваний, ско́люваний.
ТЕРЯ́ТЬ (у ділі) ма́ти зби́тки /втра́ти/, зазнава́ти зби́тків /втрат/;
теря́ть что галиц. втрача́ти на чому [теря́ть си́лу втрача́ти на си́лі];
теря́ть авторите́т ще па́дати в оча́х;
теря́ть былу́ю сла́ву /могу́щество, авторите́т/ схо́дити на пси;
теря́ть в ве́се ху́днути, здава́ти на вазі́;
теря́ть власть (над собо́й) зневла́днюватися, (фраз. нетя́митися);
теря́ть вре́мя га́яти час [не теря́я вре́мени не га́явши часу];
теря́ть вся́кое уваже́ние к чему витира́ти но́ги об що;
теря́ть го́лос спада́ти з го́лосу;
теря́ть дар ре́чи забува́ти язи́ка в ро́ті, док. проглину́ти язи́ка;
теря́ть дове́рие к кому зневіря́тися в кім;
теря́ть значе́ние відступа́ти на за́дній план;
теря́ть нить (бесіди) зби́ватися з пантели́ку;
теря́ть о́браз челове́ческий мерзені́ти;
теря́ть орео́л сла́вы па́дати з п’єдеста́лу;
теря́ть охо́ту знеохо́чуватися;
теря́ть равнове́сие ще точи́тися;
теря́ть рассу́док губи́ти /втрача́ти/ глузд;
теря́ть своё лицо́ компромітува́ти /дискредитува́ти/ себе́;
теря́ть си́лу ще знеси́люватися, образ. упада́ти /втрачати/ на си́лі;
теря́ть со́весть образ. позича́ти о́чі в Сірка́;
теря́ть терпе́ние нетерпеливитись, втрача́ти терпе́ць /терпі́ння/, вихо́дити з терпіння, образ. не могти́ вси́діти на мі́сці;
теря́ть управле́ние втрача́ти контро́ль;
не теря́ть по́чвы под нога́ми стоя́ти тве́рдо на землі́;
теря́ет созна́ние кто мло́сно кому;
ПОТЕРЯ́ТЬ потеря́ть го́лову позбу́тися глу́зду;
потеря́ть дар ре́чи втра́тити мо́ву, забу́ти язика́ в ро́ті;
потеря́ть дове́рие к кому позбу́тись дові́ри до кого;
потеря́ть из ви́ду погуби́ти;
потеря́ть интере́с к чему збайдужі́ти до чого, ки́нути під ла́ву що;
потеря́ть контро́ль над собо́й зірва́тися з ланцюга́;
потеря́ть ме́сто /до́лжность/ образ. ви́летіти з сідла́;
потеря́ть нить погуби́ти кінці́;
потеря́ть о́браз челове́ческий розсвиня́читись;
потеря́ть охо́ту к чему знеохо́титися до чого;
потеря́ть расположе́ние чьё упа́сти в чиїх оча́х;
потеря́ть рассу́док загуби́ти глузд, втра́тити тя́му, знетя́митися;
потеря́ть све́жесть пропа́хнути нафталі́ном;
потеря́ть со́весть позича́ти оче́й у Сірка;
потеря́ть созна́ние втра́тити па́м’ять /па́мороки/, рідко ріши́тися ду́ху;
потеря́ть терпе́ние знетерпели́витися, ви́йти з терпі́ння, образ. всі жда́ники пої́сти;
потеря́л аппети́т кто прибл. ї́сти не їсть хто;
потеря́в го́лову, по волоса́м не пла́чут зру́баній голові́ ба́йдуже за чу́бом;
потеря́вший ОКРЕМА УВАГА;
потеря́вший го́лову безра́дний, розгу́блений;
потеря́вший зре́ние ослі́плий, сліпи́й, незря́чий;
потеря́вший интере́с збайдужі́лий;
потеря́вший рассу́док очмані́лий, знетя́млений, ОКРЕМА УВАГА;
потеря́вший терпе́ние знетерпели́влений;
ТЕРЯ́ТЬСЯ ще непевні́ти, як сліпи́й, (нітитися) образ. не зна́ти, на яку ступи́ти;
теря́ться в дога́дках блука́ти у здо́гадах;
теря́ться во мра́ке зника́ти в те́мряві;
теря́ться из ви́да зника́ти з оче́й;
теря́ющий що /мн. хто/ гу́бить тощо, позба́влюваний, зви́клий /стил. перероб. ставши/ втрача́ти, здатний втра́тити, прикм. утра́тливий, утра́тний;
теря́ющий что незда́тний бі́льше що робити [теря́ющий терпе́ние незда́тний бі́льше терпі́ти];
ничего́ не теря́ющий застрахо́ваний від утра́т;
теря́ющий в ве́се щора́з худі́ший /ле́гший/;
теря́ющий ве́ру зневі́рюваний;
теря́ющий вкус к чему знеохо́чувати у чім;
теря́ющий власть над собо́й, теря́ющий го́лову незда́тний володі́ти собо́ю, образ. у нестя́мі;
теря́ющий дове́рие зневі́рюваний;
теря́ющий (жи́зненные) си́лы, стил. перероб. втрача́ючи си́ли, (щора́з безси́ліший);
теря́ющий золото́е вре́мя ста́вши га́яти золоти́й час;
теря́ющий зря вре́мя /теря́ющий по́пусту вре́мя/ зви́клий га́яти час, дармови́с, зага́йко;
теря́ющий и́з виду стил. перероб. спуска́ючи з оче́й;
теря́ющий интере́с к чему бі́льше не заціка́влений чим;
теря́ющий наде́жду обезнаді́юваний, позба́влюваний наді́ї, стил. перероб. втрача́ючи наді́ю;
теря́ющий нить чего незда́тний сте́жити що;
теря́ющий па́мять ста́вши втрача́ти па́м’ять;
теря́ющий по́чву под нога́ми стил. перероб. втрача́ючи ґрунт під нога́ми;
теря́ющий равнове́сие незда́тний трима́ти рівнова́гу;
теря́ющий своё лицо щораз більше скомпроміто́ваний /здискредито́ваний/;
теря́ющий созна́ние ма́йже неприто́мний /умлі́лий/;
теря́ющий терпе́ние знетерпели́влений;
теря́ющий трудоспосо́бность ма́йже непрацезда́тний;
теря́ющий управле́ние незда́тний да́лі керува́ти;
теря́ющий ум = теря́ющий го́лову;
теря́ющийся/ теря́емый загу́блюваний, утра́чуваний, витра́чуваний, розгу́блюваний, марно́ваний, гайно́ваний, зба́влюваний;
теря́ющийся (серед чужих) щора́з розгу́бленіший, діял. замотили́чений;
теря́ющийся в дога́дках розгу́блений у мо́рі здо́гадів;
теря́ющийся во мра́ке спантели́чений те́мрявою /мря́кою/;
теря́ющийся в толпе́ проко́втуваний юрбо́ю;
теря́ющийся из ви́да стил. перероб. зника́ючи з оче́й;
ЗАТЕРЯ́ТЬСЯ затеря́вшийся загу́блений;
затеря́вшийся на краю́ све́та заки́нутий на край сві́ту;
РАСТЕРЯ́ТЬСЯ ще не зна́ти, на яку́ ступи́ти, усі́ шляхи́ погуби́ти;
растеря́вшийся розгу́блений, збенте́жений, зні́якові́лий, стил. перероб. не зна́вши на яку́ ступи́ти, ОКРЕМА УВАГА

- Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) Вгору

Выруб –
1) (вырубл. место) зруб, -бу;
2) (метка) зару́бка.
Вырубать, вырубить – виру́бувати, -бую, -буєш, ви́рубати, -баю, -баєш, зру́бувати, зруба́ти; (о многом) повиру́бувати.
Лес – ліс (род. лі́су); (роща) гай (род. га́ю); (молодой) молодни́к, -ку́; (мелкий) чагарни́к, нику́; (срубленный) зруб (род. зру́бу); (березовый) березня́к, -ку́; (дубовый) дубня́к, -ку.
Обруб, обрубь (у колодца) – цебри́на, ця́мрина, -ни, зруб, -бу.
Сруб –
1) (действие) зруб, -бу;
2) (в постройке) зруб, -бу, о́щеп, -пу; (колодезный) цямри́на, -ни.
Срубать, срубить – зру́бувати, -бую, -буєш, зруба́ти, -ба́ю, -ба́єш; (о мног.) позру́бувати.
Срубка – зруб, -бу, зру́бування, виру́бування, -ння.

- Російсько-український словник технічної термінології 1928р. (І. Шелудько, Т. Садовський) Вгору

Вырубленный – ви́рубаний;
• в. лес (сруб) – зруб (-бу).
Крепь – закрі́плення;
• к. венцовая – цямрува́ння;
• к. водонепроницаемая – (за)крі́плення водонепрони́кливе;
• к. временная – з. тимчасо́ве;
• к. забивная – з. забивне́;
• к. комбинированная – з. комбіно́ване;
• к. костровая – з. кліткове́;
• к. на бабках – цямрува́ння стояко́ве;
• к. опускная – (за)крі́плення спускне́;
• к. срубовая – к. зрубове́;
• к. ящичная – з. ящико́ве.
Лес – ліс (-су);
• л. (приготов. для построек, стр. матер.) – де́рево;
• л. бочарный – д. бонда́рське;
• л. вырубленный – зруб (-бу);
• л. деловой – д., л. виробне́, -ни́й;
• л. дровяной – ліс дров’яни́й;
• л. кантованный, кантовый – л. канто́ваний;
• л. клепочный – д. клепкове́;
• л. колотый – д. ко́лоте;
• л. корабельный – л., д. корабе́льний, -не;
• л. лиственный – л. листвяни́й;
• л. мачтовый – л., д. щоглови́й, -ве́;
• л. мешанный – л. мі́шаний;
• л. накладной, фанерочный – д. форні́рне;
• л. окантованный – д. поканто́ване;
• л. острокантный – д. гостроканто́ване;
• л. пиленый – д. пи́ляне;
• л. пневый – д. пенькове́;
• л. поделочный – д. виробне́;
• л. сплавной – д. сплавне́;
• л. столярный – д. столя́рське;
• л. строевой – л. будівни́й;
• л. угловой, кантованый – д. канто́ване;
• л. фанерочный – л., д. форні́рний, -не;
• л. хвойный – л. глице́вий.
Пластина – пла́тва, платі́вка (ум.);
• п. (бревно в срубе колодца) – зру́бина;
• п. (половая) – мости́на;
• п. аккумуляторная – платі́вка акумуля́торна.
Подсека (род долота) – підтина́ч (-ча́);
• п. (в лесу) – зру́б (-бу).
Сруб – зруб (-бу);
• с. колодезный – з. коло́дязний;
• с. мельницы – з. млино́вий.
Срубать, -бить – зру́бувати, зруба́ти.

- Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) Вгору

Один
• Баба да бес — один в них вес – де чорт не зможе, там баба поможе. Пр. З бабою і дідько справу програв. Пр.
• Ближняя родня — на одном солнце платья сушили – пень горів, а він руки нагрів та й став йому дядьком. Пр. Його мати й моя мати в одній воді сорочки (хустки) прали. Пр. Мій батько і твій батько (дід) коло одної печі грілися. Пр. Ми родичі: на одному сонці онучі сушили. Пр. Родина — кумового наймита дитина. Пр. Така рідня, як чорт козі дядько. Пр. Василь бабі сестра в третіх, а я йому сваха. Пр. Дідового сусіда молотники. Пр.
• Во всём этом виноват один я – в усьому цьому винний тільки я.
• В один из дней (однажды) – одного дня (одної днини).
• В один прекрасный день – одного чудового (красного, прекрасного, гарного, прегарного) дня; однієї (одної) чудової (красної, гарної) днини.
• В одном кармане — вошь на аркане, в другом — вошь на цепи – шапка-бирка, зверху дірка. Пр. У кишені — тарган та блоха, у хлібі — ратиці та хвіст. Пр. В одній кишені пусто, а в другій — нема нічого. Пр. У кишені вітер гуляє. Пр.
• Вот я и один, кругом ни души – от я і сам, навколо ні душі (ні лялечки).
• [Все] в один голос – [Усі] в одно (за одно); [усі] одностайні; [усі] як один (в один голос).
• Все до одного – усі до одного; геть (чисто) всі; усі до [одної] душі. [Напакували цілу мажу хлібом та паляницями, таранню, чехонню та всякими харчами, положили на віз чимале барильце й горілки, та й поїхали з косарями всі до душі… Барвінок.]
• Все за одного и один за всех – усі за одного і один за всіх.
• Все как один (разг.) – усі як один. [Повстаньмо ж тепера усі як один. За діло братерське, спільне!.. Українка.]
• Всё к одному сведётся – усе на одно вийде (до одного зійде).
• Ехать одним волом – їхати одним волом; (розм.) їхати бовкуном.
• За (в) один присест – за одним присідом; за одним разом; за одним заходом. [За одним присідом вечеря з обідом. Номис.]
• За двумя зайцами погонишься — ни одного не поймаешь – за двома зайцями поженешся, жодного (і одного) не впіймаєш. Пр. Хто два зайці гонить, жодного не здогонить. Пр. Двох зайців поженеш — і одного (жодного) не доженеш. Пр. Як відкусиш (за)багато, ковтнеш мало. Пр.
• За один раз дерево не срубишь – за один раз дерево не зітнеш (не зрубаєш). Пр. За одним разом дерево не звалиться. Пр. Один раз цюкнеш — дуб не впаде. Пр.
• За одного битого двух небитых дают – за битого двох небитих дають. Пр. За одного битого двох небитих дають, та ще й не беруть. Пр. Хлопець і тепер карбованця варт, а як йому боки намнуть, то й два дадуть. Пр.
• Из одного гнезда – з одного (з того самого) гнізда (кубла); одногніздки.
• Не один десяток чего – не один десяток чого; не однодесять чого.
• Не он один волновался в тот день – не тільки він (не він сам(ий)) хвилювався того дня (тієї днини).
• Не я один, а все это говорят – не тільки я (не я сам, не я один), а всі так кажуть.
• Ни в одном глазу (фам.) – аніже; анітрішки (анітрішечки).
• Ни один не… – ні один не…; жоден (жодний) не…
• Нос — семерым рос, одному достался – ну й ніс, для свята ріс, а ти один в будень носиш. Пр. Ніс так ніс — як через Дніпро міст. Пр.
• Один ведь – сам же; сам один же.
• Один в один; один к одному – один в один; голова в голову; (іноді) як (мов, наче…) перемиті; одним лицем. [Уродилися ті дев’ять синів, як дев’ять соколів, один у одного; голос у голос, волос у волос. Вовчок. Зуби в нього були один в один, як намисто. Смолич. Парубки мов перемиті. Піджаки наопашки. Яновський.]
• Один в поле не воин – один у полі не вояк (не воїн). Пр. Один — як ні одного. Пр. Один кіл плота не вдержить. Пр. Де нема спілки, там нема й силки. Пр.
• Один другого – один одного.
• Один другого стоит – один одного варт(ий) (іноді розм. стоїть).
• Один-единственный – одним один; [один] однісінький (одніський).
• Один за другим – один за одним; один по одному.
• Один из пары – допарок.
• Один и тот же – той [же] самий; один; (іноді) один і той самий.
• Один как перст (разг.) – сам [собі] (сам один) як палець; сам собі (сам один); одним один [як пучка]; (образн.) сам (один), як билина в полі; один, як (мов, наче…) порошинка в оці.
• Один лучше другого – один за (від) одного кращий (ліпший); (іноді) як (мов, наче…) перемиті.
• Один на один – сам на сам (один на один); (іноді ще) сам-один; віч-на-віч; на самоті. [Серединський розказував, як у його був такий здоровий пес, що сам-один йшов на ведмедя. Н.-Левицький.]
• Один [Нестор] и у каши не спор – одна бджола мало меду наносить. Пр. Добре там живеться, де гуртом сіється й ореться. Пр. Одним пальцем і голки не вдержиш. Пр. Де робить купа, не болить коло пупа. Пр. Коли робити вкупі, то не болітиме в пупі. Пр.
• Один-одинёхонек (один-одинёшенек) (разг.) – Сам-самісінький (один-однісінький); сам душею; сам-один; (іноді) один-одинцем. [Зостався Мирон сам собі, як палець… Один-одинцем. Мирний.]
• Один раз куда ни шло (разг.) – раз мати породила.
• Один с сошкой, а семеро с ложкой – семеро до рота, один до роботи. Пр. До готового хліба знайдеться губа. Пр. Мельники до готової муки. Пр. Готовеньке і кицька з’їсть. Пр.
• Один только; исключительно один – сам тільки; сам за себе.
• Один только (один-единственный) раз – один тільки раз; [тільки] раз-разом. [Тільки раз-разом пан мене за вухо поскубли. Барвінок.]
• Одним духом (разг.) – одним духом; за одним духом; духом (зменшувальне душком); миттю (умить).
• Одним миром мазаны – одним миром мазані (мировані). Обоє рябоє. Пр. Той же Савка, та на других санках. Пр. Який дідько печений, такий і варений. Пр.
• Одним словом – одне (одно) слово; одним словом (сказати).
• Одним хлебом питался кто – жив самим хлібом хто.
• Одному ехать — и дорога долга – тоді дорога спішна, коли розмова втішна. Пр. У порожній хаті сумно й спати. Пр.
• Он один знает, скажет что-либо – тільки він знає, скаже що.
• Подходите по одному – підходьте по одному (поодинці).
• Пытался не один (сделать что-либо) – не один намагався (силкувався, поривався); (іноді образн. розм.) не один біг, та спіткнувся.
• Решили в один голос… – одноголосно ухвалили…
• Решительно (положительно) ни одного – жоднісінького; ні однісінького; (застар.) ніже єдиного.
• Семеро одного не ждут – двоє третього не чекають (не ждуть). Пр. Як двоє, то одного не ждуть (не чекають). Пр. Опізнився козак, то буде й так. Пр.
• Семь бед — один ответ – більше як півкопи лиха не буде. Пр. Чи раз, чи два — одна біда. Пр. Чи раз батька вдарив, чи сім раз — однаково. Пр. Раз на світ родила мати, раз і помирати. Пр.
• Семь раз примерь, один раз отрежь – десять разів мір, а раз утни. Пр. Тричі міряй, а раз відріж. Пр. Скажеш — не вернеш, напишеш — не зітреш, відрубаєш (відріжеш) — не приточиш. Пр.
• Совершенно один – сам-один; [сам] самісінький.
• С одного вола трёх шкур не дерут – з одного вола двох шкур не деруть. Пр. З однієї липи двічі лика не деруть. Пр. Винного двома батогами не б’ють. Пр. Двічі на літо лика не деруть. Пр.
• Танцевать одному – танцювати самому; (іноді жарт.) танцювати бовкуном.
• Целый день сидит один – цілий (цілісінький) день сам (сам-один).
• Я был там один – я був там сам.

- Російсько-український словник з інженерних технологій 2013р. (Марія Ганіткевич, Богдан Кінаш) Вгору

вы́руб зруб,-бу, по́руб,-бу
о́бруб 1. обру́б,-бу (обрубане місце), 2. зруб,-бу, цямри́на,-ни, цямри́ння (колодязя)
перемы́чка пере́кладка,-ки, попере́чка,-ки
п. а́рочная пере́кладка а́ркова
п. бето́нная пере́кладка бето́нна
п. вентиляцио́нная пере́кладка вентиляці́йна
п. деревя́нная пере́кладка дерев’я́на
п. земляна́я пере́кладка земляна́
п. изоляцио́нная пере́кладка ізоляці́йна
п. око́нная пере́кладка віко́нна
п. предохрани́тельная пере́кладка запобі́жна
п. противопожа́рная пере́кладка протипоже́жна
п. ря́жевая пере́кладка зру́бова
п. фильтру́ющая пере́кладка фільтрува́льна
п. штре́ковая пере́кладка штре́кова
плоти́на гре́бля,-лі, зага́та,-ти, га́тка,-ки (гідротехнічна споруда, що перегороджує річку для створення водосховищ, одержання енергії)
п. водозабо́рная гре́бля водозбі́рна
п. водоподъёмная гре́бля водопідійма́льна
п. водосли́вная гре́бля водозли́вна
п. водохрани́лищная гре́бля водо́ймищна
п. глуха́я гре́бля глуха́
п. загражда́ющая гре́бля загоро́джувальна
п. ме́льничная га́тка млино́ва́
п. намывна́я гре́бля намивна́
п. отводна́я гре́бля відвідна́
п. ря́жевая гре́бля зру́бова
п. средненапо́рная гре́бля середньонапі́рна
п. яче́истая гре́бля комірча́ста
снесённый зне́сений, розі́браний, зру́баний, стя́тий
сруб зру́бування; зру́бання; зруб,-бу, о́щеп,-пу
сруба́ть, сруби́ть зру́бувати, зруба́ти; стина́ти, зітну́ти
сру́бленный зру́баний, стя́тий

- Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) Вгору

Зру́б, -ба и -бу –
1) сруб;
2) место из-под сруба леса.
Зру́бань, -ни – рубка леса.
Зру́бина – бревно в срубе.
Зруби́ти – сделать сруб.
Зру́бувати, -бую, зруба́ти, -ба́ю – срубывать, срубить.

- Російсько-український словник ділової мови 1930р. (М. Дорошенко, М. Станиславський, В. Страшкевич) Вгору

Срубка – зруб (-бу), зру́бань (Г), зру́бування; годный на -ку – зрубний; на -ку – на зруб, на зру́бань.

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Днесь, нар. = Сьогодня. Днесь мені, а завтра тобі. Ном. 2360. Ум. Дне́ська, дне́ськи. Гол. ІІІ. 453. Вх. Зн. 15. Я днеська берізка зелена а завтра буду зрубана. Гол.
До́брий, -а, -е.
1) Добрый, благой. Дуже се добре діло. Добре словом до його озивався. Лихий доброму попсує. Ном. № 5983. Говорить добреє. Ном. № 5829.
2) Добрый, отличающійся добротой (о человѣкѣ). Добрий дуже чоловік: кожному запоможе, пособить. Будь для того, мати, добра, що я полюбила. Метл.
3) Хорошій. Він добрий був син і щирий козак. К. ЧР. 234. Темного лугу калина, доброго роду дитина. Нп.
4) Хорошій, доброкачественный. Кожне дерево, що не дає доброго овощу зрубують та й в огонь кидають. Єв. Лк. ІІІ. 9. Добрі чоботи. Добра горілка.
5) Искусный. Злодіяка був добрий. Кв. II. 193. Добрий з його коваль.
6) Вкусный. Та й сирівець добрий, — аж губи злипаються. Полт. І того, було, не їсть, і того не п’є. Все хотілося їй ласенького та добренького. Левиц. Пов. 113. Доброго борщу наварила, — в смак попоїв.
7) Благопріятный (о времени). Ой добрая ж годинонька, не цуралась родинонька. Нп. В недобру час-годину почав се.
8) Порядочныхъ размѣровъ, большой. Цей кухлик з добру діжку. Гайку, гайку, дай гриба й бабку! Сироїжку з добру діжку, красноголовця з доброго молодця. Ном. № 370.
9) Добри́-вечір! (привѣтствіе) Добрый вечерь! Ой прийшов він під віконце, добри-вечір, серце! Чуб. III. 154.
10) Добри́-день! (привѣт.) Добраго дня! Добраго утра! Добри-день же, тату, в хату. Шевч. 129. Дава́ти на добри́-день. Здороваться, желать добраго утра. Шапку зняти, на добри-день дати. Уман. у. По воду йде, добридень дає, з водою йде, жалю завдає. Бал. 98.
11) Добри-до́світок! Добраго утра! Привѣтствіе, употребляемое только раннимъ утромъ, на разсвѣтѣ. Основа. 1861. 51. Сам. 148.
12) До́бре мило. Всякое туалетное мыло. Лебедин. у.
13) До́бре нами́сто. Кораловыя мониста. Чуб. VII. 426. Усі груди так і обнизані добрим намистом з червінцями. Кв. І. 6.
14) Добра́-ніч, на добра́-ніч. Доброй ночи, спокойной ночи. Ой добра-ніч, широкеє поле, жито ядренеє. Мет. 322. На добра-ніч, усі блохи на ніч! Спать до півночі витріщивши очі. Ном. (Шутка).
15) До́брий ро́зум. Здравый смыслъ. Да хоч хожу пізнесенько, — добрий розум маю: ой я ж тому ледачому віри не доймаю. Чуб. ІІІ. 141. Держи сама розум добрий в своїй головонці. Метл.
16) До́брого здо́ров’я зи́чу (жи́чу). Желаю здравствовать. Боярину, красний паничу! Доброго здоров’я жичу. Мет. 202. Доброго здоров’ячка, пані! Ном. №6417.
17) З до́брого ди́ва. Ни съ того, ни съ сего, на здорово живешь. Вилаяв ні з доброго дива. Васильк. у. Ум. Добре́нький, добре́сенький, добрі́ненький. Чоботи ще добрісенькі. НВолын. у.
Закла́дчини, -чин, ж. мн. = Закладини. Як положать зруб на хату..., то п’ють закладчини. ХС. III. 39.
Зоружи́ти, -жу́, -жи́ш, гл. Соорудить. Уже зоружили зруб. НВолын. у. Зоружив чобота. НВолын. у.
Зру́б, -ба и -бу, м.
1) Срубка. Знайшовся чоловік, що купив на зруб гай. Стор. І. 47. Также мѣсто, гдѣ срубленъ лѣсъ. Вас. 206. З липового зруба молоді паростки пустились. МВ. І. 156.
2) Срубъ — при постройкѣ, въ погребѣ, колодезѣ и пр. Чуб. VII. 377. Як положать зруб на хату..., то п’ють закладчини. ХС. III. 41. Kolb. І. 56. Був колодязь і такий низький зруб у ньому. Грин. II. 338.
Зру́бань, -ні, ж. Рубка лѣса. Вх. Уг. 242.
Зруба́ти. См. Зрубувати.
Зру́бина, -ни, ж. Одна пластина въ колодезномъ срубѣ. Харьк. у.
Зруби́ти, -блю́, -биш, гл. Сдѣлать срубъ. Зрубив хату. НВолын. у.
Зру́бувати, -бую, -єш, сов. в. зруба́ти, -ба́ю, -єш, гл. Срубывать, срубить. Кожне дерево зрубують. Єв. Л. III. 9. Зрубай, батеньку, високу яворину, збудуй, батеньку, широку домовину. Чуб. V. 372.
І. Мах, ма́ху, м. Взмахъ, размахъ. За їден мах голову зрубав. Так махнув шапкою, мов душа його з тим махом вилинула. Г. Барв. 126. Так зо всього маху і сунув ночви з дяком додолу. Драг. У мах. Быстро, сразу.
Ми́слити, -лю, -лиш, гл.
1) Мыслить, думать. Чоловік мислить, а Бог рядить. Ном. № 82. Я люблю дівчину та й мислю її взяти. Чуб. V. 137. І дерево якусь надію має: хоч зрубане, ще мислить зеленіти. К. Іов. 30.
2) Добра́ ми́слити. Доброжелательствовать. Добра мисливши й люблячи щиро. МВ. II. 81. Ли́ха ми́слити. Недоброжелательствовать, желать зла. Свій своєму лиха не мислить. Ном. № 9443.
Обволіка́ти, -ка́ю, -єш, сов. в. обволокти́, -лочу́, -че́ш, гл.
1) Обволакивать, обволочить.
2) Покрывать, покрыть, обкладывать, обложить. Кладуть із мертвих тіл костри. Соломой їх обволікають, олію з дьогтем поливають на всякий зруб разів по три. Котл. Ен. VI. 50.
По́воло́ка, -ки, ж.
1) Ремни, шнурки на обуви.
2) Слѣдъ, оставленный тащимымъ предметомъ. Зрубали дерево і стали його волокти додому та й поробили по́волоки, а лісничий поволокою вислідив. Павлогр. у. Згріба́ють по́волоки — послѣ протащеннаго, пронесеннаго сѣна сгребаютъ оставшееся по пути. Шух. I. 170. Ум. Поволі́чка, поволо́ченька.
Пра́витися, -влюся, -вишся, гл.
1) Направляться. А куди правитесь? — До Київа. Я до того дуба правлюся, — чи не зрубати його. Харьк.
2) Возиться, хлопотать. Екатериносл. у. Чіпка вже правився коло шкоди: там тин підняв та набив, нові ворота приробив... Мир. ХРВ. 342. А ми ще не лягали, все правилися. Лебед. у.
3) Исправлять должность чью. Іва правиться за старосту. НВолын. у.
4) Служиться (о церковномъ служеніи). Скоро служба Божа правитиметься. Грин. II. 112.
5) Судиться, искать за обиду, жаловаться. Іди, прався на мене, куди знаєш. Новомоск. у.
6) Поправляться. Дают тото зілє худобі, щоб ся правила. Вх. Зн. 54.
Рубну́ти, -ну́, -не́ш, гл. Одн. отъ рубати.
1) Рубнуть. Піди, зрубай тую билинку. — Первий раз рубнув — струснулася, другий раз рубнув — вона загула. Чуб. V. 707.
2) Заиграть съ жаромъ. Як граю «Долі» або «Зради», собаки виють під вікном. А як «Одарочки лихої», або рубну іще якої.... О. 1862. X. 32.
Струб, -бу, м. и пр. = Зруб и пр. Угор.
Струсну́тися, -ну́ся, -не́шся, гл.
1) Встряхнуться. Баринчик, баранчик, струснись. Рудч. Ск. II. 129.
2) Содрогнуться, вздрогнуть. Та піди зрубай тую билину. Перший раз рубнув — струснулася, другий раз рубнув — вона загула. Чуб. V. 707.
Укляка́ти, -ка́ю, -єш, сов. в. уклякну́ти, -ну́, -не́ш, гл.
1) Опускаться, опуститься внизъ. Цюкни сокирою по гільці, щоб вона уклякнула, а не зрубуй. Волч. у.
2) Становиться, стать на колѣни. Баба перед образами вклякнула, стала Бога просити, щоб Бог дав їм звітки дитину. Чуб. ІІ. 375. В той час увірю, як нам прикажуть вклякнути при столі, та й рученьки зв’яжуть. Гол. І. 349.
3) Присѣдать, присѣсть на корточки. Скакав, та не вклякнув. Ном. № 8813.
4) Коченѣть, окоченѣть, отъ холода. Будуть морозяні зіми, то се дерево швидко вклякне.
5) Только сов. в. Замолчать, смолкнуть. Непремінний кричав на людей: я вам се та те, я на вас військо наведу! А люде: «Які ж ми бунтовники? ми ж усе платимо як слід і слухаємо.» Так він і вклякнув, наче води в рот набрав. Новомос. у.
Умета́ти, -та́ю, -єш, гл. Вбросить. На Свиридона лякають у садку дерево сокирою і приказують: «як не родитимеш, то зрубаю і в піч уметаю». Грин. II. 21.
Хво́я, хво́ї, ж. Сосна, Pinus sylvestris L. ЗЮЗО. І. 131. Довгий, як хвоя. Ном. № 8621. Поїдьмо до бору та зрубаймо хвою, та поставмо комору та посеред двору. Нп.
Червото́чина, -ни, ж.
1) Червоточина. На дерево зрублене нападе червоточина. Чуб. І. 10.
2) = Червотока 2. До Івана (VI.
24) з дерева пада усяке яблуко, а після Івана тілько червоточина. Мнж. 157.

- Словник української мови 1927-1928рр. (Б. Грінченко, вид. 3-тє, за ред. С. Єфремова, А. Ніковського) Вгору

*Зру́бня, -ні, ж. Строение срубом. Сл. Яворн.

- Російсько-український словник військової термінології 1928р. (С. та О. Якубські) Вгору

*Лес — ліс, -су; Л. вырубленный — ви́руб, -бу; зруб, -бу; Л. горелый — згар, зга́ри; Л. лиственный — листяни́й ліс; Л. хвойный — глице́вий ліс.
*Сруб — зруб, -бу.

- Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору

Бо́ло́нь = 1. лубо́к. 2. трухля́вина (в недавно зрубаній деревинї).
Бревно́ = (товсте і кругле) — коло́да, дуб, дубо́к, (обтесане з чотирьох боків) — брус, ба́лка, (коротке) — оцу́пок, оцу́палок, (тонке, кругле) — кругля́к, (для повертання вітряка) — стріла́ (в колодязному зрубі) — ця́мрина, (під стелею) — сво́лок, (в будовлї для звязку) — още́пина, (попере́чна) — ба́нта, ба́нтина, (для перехода через річку) — кла́дка, (на стріху) — приту́га. — Лежить, як колода, як брус. н. пр. — Не дай спати ходячому, серцем замірати і гнилою колодою у багнї валятись. К. Ш. — Цямрину в колодязь опустити. Ган. Барв. — Ой у полі річка, через річку кладка. н. п. — Въ чужо́мъ глазу́ сучо́къ ви́дитъ, въ свое́мъ не примѣча́етъ и бревна́ = чуже́ під лїсом ба́чить, а свого́ й під но́сом не добача́є. н. пр.
Ва́льный лѣсъ = дере́вня, зру́баний лїс.
Взрубъ = зруб, (в колодязї, криницї) — ця́мрина, це́брини. — Цямрину лагодити коло колодязя, бо обвалилась. С. З.
Во́локъ = 1. волок (межирічє, просторонь між двома близькими річками, де перетягають човни і всяку вагу волоком). 2. глухи́й лїс, з котрого вивозять лїто й зиму зрубану деревину, доро́га глухи́м лїсом від села до села. 3. біда́, бі́дка (повозка на двох колесах). 4. во́лок (рибальська сїтка).
Выруба́ть, ся, вы́рубить, ся = виру́бувати, ся, ви́рубати, ся; зру́бувати, зруба́ти; (все) — повиру́блювати, позру́бувати, ви́стинати, постина́ти; (сокирою, цюкаючи) — ви́цюкати. — Вирубай сучок з колоди, та тодї й обтеши. — Зрубав собі добру комору. — Увесь лїс повирублювали. — Вы́рубить ого́нь = ви́кресати огню́. — Что напишешь перо́мъ, не вы́рубишь и топоро́мъ, н. пр. = що напи́сано перо́м, того не ви́тягнеш і воло́м. н. пр.
Вы́рубъ = 1, д. Вы́рубка 2. 2. зруб (вирубаний лїс і місце, де рубають лїс).
Де́рево = де́рево, (одно) — дереви́на, здр. — дере́вце, (зрубане і наготоване на будівлю) — дере́вня (С. Аф.), дереви́на, (зрубане без гилок) — коло́да, дуб, дубо́к, (і обтесане з боків) — ба́лка, (лїсове) — лїсовина́, (садове) — садовина́, (липове, березове і т. д.) — ли́пина, бере́зина і т. д, (сухе на пнї) — сухості́й, (сухе зрубане) — сушня́к (С. Л.), сушни́к, (роздвоєне в горі) — розсо́ха, (з ґулями) — ґулювате, (посажене) — поса́дина, поса́дка, посадки́, (очищене від кори) — лепі́ж, (частина дерева з низу до гилок) — окоре́нок (С. Л.), (високе і товсте) — коло́дисте, (частина коло коріня) — при́корень. — Навалив деревнї, так що на дві хати буде. С. Аф. — Одним кінцем привязав до дуба, а другим до другої якоїсь деревини. К. X. — Привъязав кони до прикорня. н. д. — Онъ де́рево де́ревомъ = він як пе́нь той.
Желу́докъ = 1. живіт, тлу́нок (С. Ш.), тру́нок (С. Ш.), шлу́нок. (С. З.). — Аби в тлунок (трунок), а на плечі дарма. н. пр. — Є що їсти, в що й пити, не приймає трунок. С. Ш. — По третїй чарцї скинули на шлунок. Макаровський. С. З. — Се надто харч міцна про шлунки молоді й не зварить ся вона. Кулїш. — Не йде на трунок. С. Л. — (У животини) — ке́ндюх, (разом з кишками то що) — те́льбух, те́льбухи. С. З. Ш. — І виняв тельбухи з кишками, розклав гарненько їх рядами і пильно кендюх розглядав. Кот. — (У жуйної животини): 1-й желу́докъ — рука́в, 2-й ж. — рубе́ць, з-й ж. — кни́жка, 4-й ж. = сичу́г. 2. зруб (в льодовнї).
Изсѣ́кать, изсѣ́чь = 1. виру́бувати, зру́бувати, витина́ти, ви́рубати, зруба́ти, зтя́ти, (багато або все) — позру́бувати, повиру́бувати, позтина́ти. — Повирубував увесь лїс. Чайч. 2. висїка́ти, вите́сувати, ви́сїкти, ви́тесати (з каменю). 3. Изсѣ́чь ро́згами = відшмага́ти, відчухра́ти, ви́шпарити. — Изсѣ́чь мече́мъ = посїкти, поруба́ти. — Козак лежить постреляний, порубаний. н. д. — Шаблї булатні виймайте, тїло козацьке порубайте, в чистім полї поховайте. н. д.
И́лемъ = рос Ulmus campestris denudata — вяз, зрубана деревина — вязи́на, U. с. suberosa — бе́рест, берести́на, карага́ч, кара́яч. С. Ан.
Кули́га = 1. д. Кули́къ особ. породи Scolopax foedoa). 2. зруб, палени́на, новина́ (де зрубано і випалено лїс під оранку).
Куста́рникъ = чагарни́к (С. З.), чагарня́к (К. З. о Ю. Р.), чага́рь(С. З. Л.), чагарі́, кущі́, корчі́, (в балцї) — байра́к. (С. Аф.). — Їдуть вони темними лїсами, їдуть чагарями, їдуть вони пустим зрубом, буйними ланами. Руд. — Тодї Ляхи догадливі бували, усї по кущах, по лїсах повтїкали. н. д. — Прошу вас, братця, як будете до байраків прибувати, тернові гильки рубайте, мінї признаку покидайте. н. д.
Ла́па = ла́па, здр. ла́пка, ла́почка, ла́понька, поб. ла́пище. — Въ ла́пу (теслярське) = в замо́к, в замки́, в зру́б.
Лѣсъ = лїс, здр. лїсо́к, лїсочо́к, невеликий, хоч часом і густий — гай, гайо́к, гайо́чок, в яру — байра́к, байрачо́к, в долинї — дібро́ва, здр. — дібрі́вонька, молодий — молодни́к, молодничо́к, дрібний — чага́рь, чагарни́к, кущі́, вирублений — ви́руб, зруб, вигорілий — ви́горь , великий і густий — пу́ща, цїлинний — не́тря, не́трі, що під горою — стїнка, що виткнув ся в поле вузенькою смугою або розкинув ся смужками по полю — пере́лїсок, частина лїсу, що заняла облава — о́ступ, на низу або над річкою — луг, березовий — бере́зина, березня́к, дубовий — дуби́на, дуби́нка, дубня́к, боровий — бір, вільховий — ольши́на, олїшина, вільши́на, олїшня́к, ольша́ник, оріховий — лїщи́на, лїща́ник (Сум. Ох.), здр. лїщи́нонька. — Лѣсъ ли́ственный, чёрный = листовни́й лїс — Лѣсъ кра́сный, хво́йный = борови́й лїс, бір. (Пр. д. під сл. Ли́ственный. — Теплий Апріль, мокрий Май — буде жито, як гай. н. пр. — Ой гаю мій, гаю, та густий, не прогляну. н. п. — Ой у темнім лузї не сивая зозуля закувала. н. п. — Ой не шуми луже, зелений байраче. н. п. — Шумить гуде дібровонька, плаче, тужить дівчинонька. н. п. — По пущах по нетрих ховались. н. д. — А над берегом була дуже здорова пуща. н. к. — Зеленая ліщинонько, чом не гориш, та все куриш ся? н. п. — Пішов у бір по шишки. Кв.
Мѣ́сто = 1. мі́сто, мі́сце, міст(ц)и́на. — Въ одно́ мѣ́сто = до гу́рту, до мі́ста, у мі́сто, до ку́пи. — Клади усе до купи, у місто. С. Л. — Въ друго́мъ мѣ́стѣ, въ друго́е мѣ́сто = де-и́нде, в и́ньшому мі́стї. — Шукай, Ринде, де-инде. н. пр. — Пошукай де-инде, бо тут нема. С. Л. — Матку стареньку з двора вигонили: іди ти, мати, де-инде пробувати. н. д. — Во всѣ́хъ мѣста́хъ = скрізь, по всїх усю́дах. — Въ иныхъ мѣста́хъ = поде́куди. — До э́того мѣ́ста = до сю́ди (С. Л.), по́ти, до сьо́го мі́сця. — От по́ти твій горо́д, а далї вже мій. Чайч. — Защищённое мѣ́сто = за́хист (С. Л.), за́хисток, за́куток, од вітру — за́тишок. – Ходїм курить у затишок, а то тут вітер. Чайч. — Къ мѣ́сту = до ре́чі (про розмову), до мі́ста, к строцї. — Сказав до речі. — Постав цього чавуна к строцї, а то стирчить на дорозї. Чайч. — Мѣста́ми = де́-де, де-не-де́, місця́ми, місте́нькою. — І блїдий місяць на ту пору з-за хмари де-де виглядав. К. Ш. — Місцями й гарна трава, а по сугробках погана. Чайч. — Мѣ́ста не дава́ть = не дава́ти споко́ю. — А ті ясні очі не дають спокою анї в день, нї в ночі. н. п. — Мѣ́сто би́твы = бо́їще (С. Л.), бойо́вище. — Мѣ́сто проѣ́зда = про́їзд, пере́їзд, прого́н. — Мѣ́сто въ тѣни́ = за́тїнок. холодо́к. — Баба у затїнку стане за дївку. н. пр. — Ходїм у холодок, а то сонце дуже пече. — Мѣ́сто для поселе́нія = се́лище, се́льбище, посе́лля. — На мѣ́стѣ происше́ствія, преступле́нія = на гаря́чому вчи́нку. — Хто би на гарячому вчинку поймав. Ст. Л. — Не умѣ́ста = не до ре́чі, не до ладу́, не го́же. — Сказав зовсїм не до речі. — Ни съ мѣ́ста! = анї руш! С. Л. — Новозаселённое мѣ́сто = новосе́лиця. — Откры́тое мѣ́сто (коло села) = бе́лебень, голоте́ча. — Хата стоїть на белебнї. С. Аф. Хата стоїть на самій голотечі без захисту. Фр. — Отхо́жее мѣ́сто = паску́дник, срач (С. З.). — По мѣста́мъ! = на мі́сто! — Почетное мѣ́сто (в хатї) = по́куть, для молодих — поса́д. — Посадили на покутї. — Ой загули голубоньки на водах, час тобі, Марійко, на посад. н. п. — А всї дружечки за столом сїли, молода на посадї. н. п. — Укры́тое мѣ́сто = за́куток, схо́ванка, криївка. – Сяду десь в такім закутку, щоб мене нїхто не бачив. Хр. — У такій то схованцї вигребла собі качечка кубельце. Ан. Стар. — А мінї з моєї криївки усе видно, як на долонї. Фр. — Уса́дебное мѣ́сто = грунт, ґрунт, в Слобідській Українї — плець. С. Л. — Чий грунт, того і будування. Ст. Л. — Хата згоріла, а плець оддав людям. Сум. Ох. — Стра́шное мѣ́сто = страхо́вище. Сп. — Де що було: буда — бу́дище, го́род — городи́ще (С. Л.), гута — гу́тище, двір — дво́рище (С. Л.). Обгорілі дворища чорнїють. (К. Д.), за́мок — за́мчище, замкови́ще (С. Л.), лїс зрубаний — зруб, викорчований — теребі́вля, випалений — лїсови́ння, мак — макови́ще, макове́ць, міст — мости́ще, озеро — озеря́вина, кладовище або погріб — погреби́ще, сад — садови́ще, село — се́лище (С. Л.), се́льбище, став — стави́ще, стави́дло, стави́сько, стоги — сто́жище, стожа́рня (Сп.), сто́жисько. — Різні місця́: на водї або коло води — зато́н, зато́ка (що заливаєть ся водою. С. Л.), о́дміть (тихе, між скелями на порогах. Ев.), о́парь (на болотї, що не заростає і не замерзає), пле́со, чистова́ (чисте, не заросле на водї місце. — На силу вибрались з латаття, і виїхали на чистову́), пра́ло, пра́тва, кладки́ (над водою, до миють білизну), прогно́й (між річками, де Запорожцї перетягали човни. Ев.), сїдло (де рибалки сїдають ловити рибу), сте́лище, стли́ще (над водою, де білять полотно або льон), те́рло, терло́вище (де риба треть ся. С. Ш.). —В дворі: підсто́жжя, стожа́р, стожа́рня, сто́жище, сти́ртище (де ставлять стоги й стирти), перела́з (де перелазять через тин. — За поповим перелазом там стояли троє разом. н. п.), садови́ще (місце на сад), свинори́я (порите свинями), сїдало (де сїдають кури на ніч, сьмі́тник (де викидають сьміття), попі́льник, попели́ще (де зсипають попіл), д. ще під сл. Дворъ: За́дній, Ско́тный дворъ. — В лїсї: майда́н (де гонять смолу), гуща́вина, гущина́ (густо заросле), га́лява (мало заросле), чисти́на (чисте). Д. ще під сл. Лѣсъ. В полї: вереща́к (що поросло вереском), гли́нище (де копають глину), гречківка (де росте гречка. Сп.), гри́ще (де одбувають ся грища), пе́чище (випалене сонцем), жи́тнище (де росте жито), капу́стник (де росте капуста), коно́плище, підме́т (де ростуть коноплі), о́мшарь, омша́рина (що поросло мохом. С. Л.), розви́лина, розви́лка, розви́лля (де росходять ся шляхи), ре́вище (залите кровію, що худоба реве на такому містї), станови́ще, табори́ще (де стан, табор), ти́рло (де спочиває худоба коло водопою), хмільни́к (де росте хміль). — В ха́тї: відни́к (де дїжка з водою), за́пічок (за пічкою), опі́чок (коло печі), присло́н (для покійника), д. ще цід сл. Изба́: части́ни ха́ти і під сл. Мѣ́сто: Почетное м. 2. мі́сто, поса́да (Гал.). — Кандидат на учительску посаду. Бар. 3. паку́нок, па́ка, па́чка. 4. д. Блона́ 2.
Обру́бъ = ця́мрина (С. З.), цебри́на; зруб (С. Аф. З.). — Цямрину в колодязь опустили. Ган. Барв. — Через цямрину не легко воду пити. н. пр.
Пласти́на = пласти́на, в колодязі — зру́бина, ця́мрина, в мостї — мости́на, мо́стниця.
Подсѣ́ка = зруб. — Пустив коней на зруб пастись.
По́росль = 1. чага́р, чагарни́к, чагарі́, кущі́, молодни́к. — Є у мене топорець гостренький, той висїче чагар густенький. н. п. Б. 2. па́молодь, па́молодок, па́рост, па́росток, па́гонець і т. д. д. О’тпрыскъ. — І дерево якусь надїю має, хоч зрубане, ще мислить зеленїти і паростки пускає молодиї. К. І. — А од коріння тихо-любо зелені парости ростуть. К. Ш. — Твій рід розмножить ся на сьвітї і памолодь кругом тебе рости ме. К. І.
Постро́ить, ся = 1. постро́їти, побудува́ти, ся, збудува́ти (С. Л.), ви́будувати, поста́вати, з каміню, з цегли — помурова́ти, ви́муровати, змурова́ти. — Построїли вони собі хатку та й живуть. н. к. — Побудували литвини церкву. н. к. — Щоб де було свій крам складати, він у дворі комору збудував. Б. Г. — Збудуй хату з лободи, а в чужую не води. н. п. — Не відразу Київ збудовано. н. пр. — Явора зрубали, труну збудували. н. п. — Келїї од себе збудованої не міг продавати. Б. Н. — Сьвітлицю напротив старої хати собі вибудував. Ос. — Поставлю хату і кімнату. К. Ш. — Тодї він змуровав високу башту. н. о. Грінч. 2. вшикува́ти (С. З.), пошикува́ти, ушикова́ти, ся (С. З. Ш.). — Вшикувавши полки спільно з нїмецькими силами. Кіев. Ст. — Військо належите ушиковали. Л. В. — Стрепенулось, вшикувалось військо, в похід стало виступати зараз. Ст. С. — Ізбіглось військо, поки вшикувалось, нарештували самопали і гармати. І. Г.
Посу́да = посу́да, по́суд (С. Л. Ман.), начи́ння (С. З.), одна штука — посу́ди́на, велика для зсипання — вси́пище, мідяна — мідни́ця, в котрій розводять крейду — крейдя́нка, камъяна — ка́мъянка, для зсипки зерна — си́панка, си́пань. — От як би зрубать ту вербу, та зробить жолоба, от добре на всипище. Хар.
Посѣка́ть, посѣ́чь, ся = 1. зру́бувати, зтина́ти (С. Л.), зруба́ти, стя́ти (С. Л.), зітну́ти, ся. 2. сїкти, би́ти, ви́бити, різками то-що — шмага́ти, шпа́рити, чухра́ти, одшмага́ти, одчухра́ти, ви́шпарити, лозиною — похво́їти, похворости́ти, похво́ськати, ви́хльостати і т. д. д. Бить. 3. д. Засѣка́ть 3. — Посѣ́чь капу́сту = пошаткува́ти (шатківницею).
Руби́ть, ся = 1. (разруби́ть) — руба́ти, тя́ти, розруба́ти, розтя́ти, цюкаючи — розцю́кати. — Як ударив раз, другий, так і розтяв по полам. — Розрубав на двоє. 2. (сруби́ть) — руба́ти, зтина́ти (С. З.), помалу — цю́кати, зруба́ти, стя́ти (С. З.), зітну́ти. — Зрубав дерево. — Підійшов до дерева, цюкнув сокирою. н. к. — Злїз на дуба та й цюкаю гилля. н. к. Ман. — Цюкаю тай цюкаю — мій дуб стоїть неначе не його й цюкають. К. X. — Голову стяли. С. З. — Руби́ть до корня́, до послѣ́дняго = у пе́нь руба́ти. — А в городї у Батурині мужиків та жінок у пень сїкли та рубали. н. п. — Ой ти гадаєш, Мазепо, Москву у пень рубати. н. п. 3. (изруби́ть) — руба́ти, сїкти, поруба́ти, посїкти, дрібно — локши́ти, полокши́ти. — Р. капу́сту = сїкти, шатківницею — шаткува́ти. 4. (обруби́ть) = обру́блювати, підру́блювати і т. д. д. Обруба́ть 2. — Руби́ть платки́ = підрублювати хустки́. 5. руба́ти, ся, би́ти ся. — Руби́ться саблями = на ша́блях би́ти ся. — Руби́ть избу́ = ста́вити, будува́ти ха́ту (з дерева). — Дождь ру́битъ = дощ пері́щить (сильний і краплистий).
Рѣжъ = 1. брусо́вана клїтка під гре́блю. 2. зруб, ця́мрина.
Ска́лывать, сколо́ть = 1. вико́лювати, ви́колоти (мережки па папері). 2. руба́ти, коло́ти, розко́лювати, ви́рубати, розколо́ти, поколо́ти, зруба́ти, зколо́ти (напр. дрова, кригу).
Сма́хивать, смахну́ть = 1. зма́хувати, зміта́ти (С. Аф.), змахну́ти (С. Аф.), змести́, позма́хувати, позміта́ти. — Позмітала скрізь пилюку. 2. зтина́ти, з(с)тя́ти (С. З.), утя́ти (С. Ш.), зітну́ти, зруба́ти (за одним махом). — З плїч голівоньку зтяв. — Вішано, стинано і мордовано, як злочинцїв. Л. С. 3. вдава́ти, похо́дити (на кого або на що), скида́ти ся (на кого), вдава́ти ся (в кого). — Оця кобила скидаєть ся на ту лошичку, що позаторік... Кн.
Соловьи́ный = соловъє́вий, соловъя́чий (С. З.), соловъїний, солове́йковий. — Нїхто того древа не зрубає, соловъєвих дїток не займає. н. п. — Ручки білі, стан тоненький, голос соловъїний. Чом такої не любити, Боже мій єдиний! н. п. — Ой коли б я мала орловиї крила, соловейкові очі, я б полетїла до свого батька темненької ночі. н. п.
Сруба́ть, сруби́ть = зру́бувати, стина́ти (С. Л.), зруба́ти (С. Л), стя́ти (С. З. Л.), зітну́ти, позру́бувати, позтина́ти (С. З.). — Явора зрубали, труну збудували. н. п. — В один раз дерева не зітнеш. н. пр. – Голову стяли. С. З. — Сру́бленный = зру́баний, стя́тий.
Срубъ = зруб (С. Аф. З.), в будові для звязку — о́щеп, в колодязї — ця́мрина (С. З.), ця́(е́)брина, ци́мбриння, нижче землї — по́кліть. — Цямрину лагодити коло колодязя, бо обвалилась. Номис. С. З. — Через цямрину трудно воду пити. н. пр. — С. ста́вить = цебрува́ти. Срубъ сдѣ́лать = обцямринува́ти, обцебринува́ти. — Чия в полї це криниця була? Взяли мене цебрувати, взяли воду виливати. н. п.
Ссѣка́ть, ссѣчь = зру́бувати, зтина́ти, зруба́ти, зтя́ти, зітну́ти.
Чисть = чисти́на, новина́, лїсови́ння, зруб.