Знайдено забагато відповідників, результат було обмежено 150-ма статтями
Спробуйте звузити ваш пошук: лише серед російських слів або лише серед українських слів

Запропонувати свій переклад для «уста»

Шукати «уста» на інших ресурсах:

 Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) 

 Російсько-український народний сучасний словник 2009– 

Безумствовать – безу́мствувати, навісні́ти, шалі́ти, шалені́ти, божево́літи, дурі́ти. [Добре дуріти, як приступає (Пр.). Угору стяг! Хай кат шаліє, Хай стисне ще, але на мить! Бо іскру ту святу, що тліє, Несила ворогу згасить (М.Старицький). — Мені дух забиває. Я скаженію, я навіснію од кохання, — сказала вона (І.Нечуй-Левицький). — Ти вбив його! — кричала вона цілком погаслим, ненавистю кипучим голосом. — Ти! Ти боявся, що не дістанеш землі, і вбив його. Беріть убивцю і вбийте його, інакше я його вб’ю! — шаліла, вказуючи за ним, що, зблідши не до пізнання, заховався зі здичілим поглядом за матір’ю і дихав тяжко, а його обличчя викривилося, мов у малої дитини, до плачу, а сам дрижав на цілім тілі, як у пропасниці (О.Кобилянська). Шалій,  шалій,  від  розпачу сп’янілий! Що  розпач  той?  Річ  марна  і  пуста! …Як  пізно  ми  серця  свої  спинили! …Як  роз’єднали  рано  ми  вуста! (Є.Плужник). Степан аж ніяк не поділяв її піднесення. Видовисько голої, безглуздої юрби було глибоко неприємне йому. І той факт, що Надійка теж приєднується до того смішного, безпутного натовпу, його прикро вражав. Він похмуро сказав: «З жиру це все». Левко дивився на людей вибачливіше: «Сидять по конторах, ну й дуріють» (В.Підмогильний). Вічні хвилі. І обрій, і небо, і дюни — Все, як було. Лиш поруч — не я і не ти. Що ж, що серце незряче безумствує юно — Розірвати залізний ланцюг самоти! Що ж, що в’ялі уста повторяють невпинно Неповторні й давно спопелілі слова… Хвилі — вічні, а та проминула, єдина, Й тільки юним похміллям шумить голова (Є.Маланюк). — Я ж тобі вже сказав, Санчо,— відповів Дон Кіхот,— буду наслідувати Амадіса, буду шаліти, скаженіти, навісніти взором завзятого Роланда, котрий, побачивши сліди коло джерела, здогадався, що то Анджеліка Прекрасна вчинила там мерзотний гріх з Медором, і з того відчаю збожеволів — вивертав з коренем дерева, каламутив воду в прозорих струмках, убивав пастухів, нищив отари, палив колиби, валяв будинки, заганяв табуни і витворяв тисячі інших нечуваних каверз, гідних возвеличення і увіковічення в письмі і в слові. Зрозуміла річ, я не думаю геть у всьому наслідувати Роланда (чи Орланда, чи Рольдана — його і так, і так називають) і відтворювати кап-у-кап всі його безумні вчинки, слова і мислі, а візьму з того саму лише квінтесенцію, те, що становить грунт і основу. Можливо, я задовольнюся наслідуванням одного тільки Амадіса, що без того буяння і бешкету, самими лише слізьми і чулістю зажив собі такої слави, як ніхто інший на світі (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)].

Всепожирающий – всежерущий, всежерний: • всепожирающий огонь – всежерущий (всепожерний) вогонь. [Хто не згине, розгнівавши тих, що створили силою своїх закляттів вогонь всежерущий, океан з гіркими водами і місяць, що гасне і знов запалюється по черзі? (Л.Українка). — В озері всежерущого огню гордий цар згадуватиме пишноту свого двору, вчений лиходій — свою бібліотеку та дослідницьке приладдя, любитель мистецьких розваг — свої мармури, картини й інші скарби, любитель застілля — свої розкішні учти, вишукані страви, добірні вина; скупій згадуватме свої скрині з золотом, грабіжник — нечесно добуте багатство, люті, мстиві й безжалісні вбивці — свої криваві розправи та насильство, в якому вони любувалися, розпусники та чужоложці — невимовно брудні втіхи, такі для них солодкі (М.Прокопович, перекл. Д.Джойса). Мов з ляку, роздаються глоди й терни, Коли по лісу мчить кабан всежерний. Твою чудовну вроду, що Любов їй задивлянням красну дань складає, Ці ясні очі, ці уста, цю кров, Ці ніжні руки - за ніщо він має. Красу твою — наруга із наруг! — Він зриє так, як зрив би всякий луг (О.Мокровольський, перекл. В.Шекспіра)].

Навостренный, навострённый – наго́стрений, понаго́стрюваний; наста́влений, нашоро́шений, настру́нчений, нащу́лений, насторо́чений, понасторо́чуваний. [Старі слова говорить Гудзь, а вони крають сьогодні, як нагострений ніж (М.Коцюбинський). Євгеній зміркував, що вони наструнчені против нього, і постановив собі не відкривати перед ними всіх карт (І.Франко). З радістю спостерігаючи, що увагу слухачів він заполонив, в моментах зупинки почуваючи їхнє чекання дальшої фрази, ту нашорошену мовчанку, що краще за оплески надає промовцеві проречистості, він почав оглядати аудиторію, силкуючись в обличчях присутніх викрити майбутнє своєї тут праці (В.Підмогильний). Йому пропонував Охріменко нагострений держак своєї алюмінієвої ложки, але Ляшенко відмовився, бо коли побачить наглядач, то ложці не буде нічого, а камеру буде покарано за такий держак тяжко, а за скіпочку не буде нічого (І.Багряний). Низ дошки гладенько виструганий і там планка легко сунеться крізь дужки, зроблені з дроту. Кінець її, який б’є до прорізу, має в собі нагострений цвях: протинати горло ховрахові (В.Барка). В обід Тимко приїхав у село за нагостреними косами для косарки (Г.Тютюнник). Їхав назад знов на віслюкові, на тій сірій, упертій і кмітливій животині, яка, мовби відчувши Сивоокову потребу якомога швидше втекти до своєї церковці, жваво дріботіла копитцями; але Сивоокові й того було замало, він, знай, підганяв віслюка, кричав на нього: “Чох! Чох!”, його дратували нашорошені високі віслячі вуха, наставлені неначе для того, щоб вловлювати все його збентеження від несподіваної події, що сталася в білому палацику Агапітовім; він тяжко ненавидів і віслюка, і вулиці цього великого чужого міста, і натовпи розледащених нероб попід емволами, ненавидів Агапіта, якому припекло кудись відлучитися сьогодні зранку, ненавидів ту молоду ромейку, що трапилася йому, не знав її імені, не знав, хто вона й що, — була ромейка і то вже досить, намагався тепер виправдати свою нестримність, ромейка видавалася йому як відплата за все, чого зазнав у цій землі, то була його помста пиховитій і жорстокій Візантії; жінка хизувалася своєю красою, своєю безсоромністю, засліплювала своїм тілом, як засліплює Візантія своїми награбованими багатствами, — і він помстився, він інакше не міг (П.Загребельний). І разом з тобою ми заходимося визбирувати роздаровані уста, очі, пам’яті, погляди, губи, плечі, розшукаємо все — до найменшого панігтя, щоб, затиснена в себе як в кулачок, ти ставала цільною і неушкодженою, реставрована для мого охриплого горлового шепоту щастя. Поки ж тебе немає, ти виповнюєшся на мене самого. Чекання, вибираючи мене, обростає гудками, пострілами, криками, заким не стане тобою, лишивши мені велике нащулене вухо — відчути визубрені твої підбори самотні (В.Стус). Джез підскочив і випростався, нашорошений. Це був таки Еміліо. Жодної помилки — його голос, воркітливо-котячий тон (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі)].

Немигающий – немигтючий, некліпний, незмигний, незмигливий, немиготливий: • немигающий взгляд – незмигне (немигтюче) око; • немигающим взглядом – некліпно. [Спом’янути, що споминається,— це мені так мигнулося в якусь мить, таку коротку, що важко бути впевненим у своїх судженнях, я тільки твердо знаю, що Михнова могила — рідкісна місцина. На ній людям легко уявляється — сам пережив той стан і тому вірю всім, хто каже, що вони бачили, стоячи на могилі. Час і Простір. І якщо хто годен був довгенько витримувати свій невидющий і незмигливий погляд на світ і в себе одночасно, тому викладався на розмаїтому їхньому килимі блідий рисунок з людських обрисів (Ф.Роговий). Так дійшли до берега річки, всіяного шерхотливими безживними колишніми осоками, спішились і відправляли молебень зужитими голосами, усю силу своїх вутлих тіл і гарячковий блиск некліпних очей спрямовуючи на те, що колись було живою рвучкою водою (Т.Зарівна). Баба стояла згорбившись, обпершись обома руками на палицю і дивилася незмигним поглядом на прибульців (М.Гримич). Важкими кроками він рушив туди і на якусь мить зупинився, втупившись широко розкритими немиготливими очима в тріснуту стіну сараю так, наче її перед ним не було (В.Горбатько, перекл. К.Макалоу). Вузький, подовгастий і плескатий череп під видовженим гостроверхим кашкетом викликав у Стівеновій уяві образ вбраної в ковпак рептилії. І такий, як у рептилії, незмигний погляд і холодний блиск його очей (М.Прокопович, перекл. Д.Джойса). Вона легко могла б проминути цього кремезного чоловіка в шкіряних штанях, бурій куртці та синьому каптурі, їй не треба було навіть зупинятись: вистачило б пройти мимо, відвернувши голову в другий бік, бо він не тримав її за руку. Але вона стояла, дивлячись на нього скоса, і її чорні некліпні очі, її уста промовляли: «Ні!» (Ю.Лісняк, перекл. В.Ґолдінґа). Люди стояли над своїми короткими темно-синіми тінями — очі некліпні, роти розтулені — й усе дивилися, дивилися (Дмитро Костенко, перекл. В.Ґолдінґа). Гомер звів на неї очі, але цього разу його погляд наштовхнувся на найбільший у світі оголений зад, націлений у його бік. Мелоні встигла стати рачки. На одному з її тугих стегон лежала синювата тінь синця, найімовірніше, від удару об щось тверде; між округлими щоками її сідниць темніло незмигне око, витріщаючись на Гомера Криницю (О.Тільна, перекл. Дж.Ірвінга)].

Остылый, разг. – 1) (остывший) схололий, вихололий ости́лий, ости́глий, прости́лий, прости́глий, ви́стиглий, захололий, захолоді́лий, прохолоді́лий, прохоло́лий, (приевшийся, перен.) набри́длий, обри́длий, ости́лий, осору́жний; 2) (перен., ставший равнодушным) збайдужілий, зчерствілий, зчерствілий. [Мій капітан безмовний, уста — німі, схололі (В.Мисик). А я безпорадний… а я убогий, а я ниций… без вогню, без іскри, збайдужілий — чим маю свічі засвітити? Може, каяттям? (Скільки ми каялися і наново чорно зраджували). Може, кров’ю? (Застрели мене, стрільчику, срібною кулею). Може, співанкою? (Співаємо при горілці, співаємо в червоних шароварах та з дерев’яними шабельками) (Р.Федорів)].

Поэзия – (греч.) поезія. [Спиніться люди. Хоч поставте кому. Поезія потрібна дивакам. Поети не потрібні вже нікому (Л.Костенко). Поезія — це справа серця, бути дуже розумною в поезії погано (Л.Костенко). Поезія — це щось неминуче. Як Смерть. Як не втечеш від смерті, так і від поезії не втечеш, якщо вона тебе обрала своєю жертвою (Т.Мельничук). Наїдаємось, і я дістаю збірочку поезій одного з сучасних письменників. Читаю хлопцям про все те, що їхньому життю ще не загрожувало і — навряд чи світить. Мене розпирає на плач, але стримуюсь, усвідомлюю — не варто (Б.Редінґ). Коли її чоловік увійшов у кімнату, вона підвела очі й уста її розтулились. Повіки в неї затремтіли, немов (хай простить нам Поезія!) хвостик у вірного песика, і вся вона затріпотіла, як плакуча вербичка під легеньким повівом вітру (В.Мисик, перекл. О.Генрі). Під час короткої церемонії Френ, подруга Конні, прочитала поезію Томаса Стернза Еліота, яка звучала красиво, але хотілося попросити когось із присутніх переказати її звичайною мовою (Юлія Костюк, перекл. Д.Ніколза). Завдання поезії не полягає в осягненні того стану, до якого можна дійти після кількох добрих чарчин (С.Є.Лєц). В певному віці поезія подібна на підліткові прищі. Це етап, без якого не можна. Віршування у 15 чи 16 — це мастурбація. Легко відрізнити поганого поета від хорошого. Справжній спалює всі свої ранні починання, поганий — друкує (У.Еко)].

Радио – (от лат.) радіо, (шутл.) словоблудник: передавать по радіо – передавати радіом, (рус.) передавати по радіо; по радіо – через радіо, радіом, (редко) в радіо; (рус.) по радіо; • проводовое радио – дротове радіо, (шутл.) брехунець; • работник радио – радієць; • сарафанное радио – (реклама, маркетинг) з уст в уста, (ещё, ирон., шутл.) бабське радіо, баба бабі сказала, циганська пошта, народний телеграф. [Вчора поблизу смітника знайшов радійко. Знайомий небога на прізвисько Конструктор, який непогано розуміється на техніці, за кілька годин відремонтував словоблудник — хоч якісь там містичні дискурси пробубонить (В.Вакуленко-К.). … оголошено в радіо та в часописах, що з літаків на легкопадах скинуто людей, переодягнених в однострої міліції та НКВД, і населенню запропоновано виявляти й виловлювати цих людей (Віктор Петров). Радіо — це засіб розваги, який дозволяє мільйонам людей слухати той же жарт одночасно, і при цьому залишатися самотніми (Т.С.Еліот). Радіо ніколи не замінить газету — ним не можна прибити муху (В.Черчіл)].

Распогоживаться, распогодиться – розгодинюватися, розгодинитися; вигодинюватися, вигодинитися; розпогоджуватися, розпогодитися; випогоджуватися, випогодитися; (проясняться) вияснюватися, вияснитися; на погоді ставати, стати; (разойтись, о тучах) перехмарити, розхмарюватися, розхмаритися. [Хмарне небо розгодинилось, блиснуло сонечко ясне, повінув вітрець (П.Мирний). На заході трохи вияснилося, і на мутному небі вирізалися контури чорних, мов важкі хмари, гір (М.Коцюбинський). — Вибачай, Василино, коли й досі гніваєшся за дурне слово. А я прийшов на перепросини, бо дуже скучив за тобою, наче цілий вік не бачив. — У старій грубі чорти палять? — насмішкувато поведе зором вона, розпогодиться, заклекоче знабним сміхом, зашелестить спідницями і гарячими устами розтопить сум’яття і тривоги… І чого він ці уста покинув напризволяще? (М.Стельмах). Пахнув димом, ковтнувши його пожадно й задоволено, і відчув полегшу. Від тютюну розпогодилося йому в голові, прочистилося, і він збадьорів (В.Шевчук). Учора репіжив дощ, гриміло і блискало до півночі, а зранку вигодинилося і під обід, коли ми виїхали до Львова, небо було чисте, як скельце, тільки на далекому край обрії застигла біла пірчаста хмарка, ніби недбалий мазок Небесного Маляра (Петро Сорока). Обличчя його розхмарилося тільки тоді, коли він почув, хто я, після цього він навіть скорчив щось на зразок усмішки і простягнув лапу. Моя долоня втонула у ній, як нога Попелюшки в солдатському кирзаку (Ю.Винничук). Зате в будь-яку погоду, навіть коли лило як з коновки й Франсуаза кидалася прибирати коштовні плетені кріселка, аби не намокли, бабуся походжала в безлюдному садку, відгортаючи свою сиву куделю і наставляючи чоло благодаті вітру та дощу. — Ой, як дихається! — гукала вона й обходила мокрі алеї, як на її смак, надто симетрично розбиті новим (і позбавленим чуття природи) садівником, якого батько питав уранці, чи ж розгодиниться; бабуся бігала з вискоком, у такт напливу тих розмаїтих почуттів, які породжувало в її душі сп’яніння бурею, блаженство здорового побуту, безглуздя мого виховання й симетрія садка, зате вона й не думала оберігати від твані свою бузкову спідницю, яку примудрялася так задрипати, що покоївка впадала в розпач, не вірячи своїм очам (А.Перепадя, перекл. М.Пруста). Може, вони залишаться на всю зиму. Не буде потреби повертатися додому, поки не випогодиться (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Біля вікна стоїть містер Тейт з Вінсентом Героном, вони балакають, жартуючи, дивлячись на похмурий дощ, покивуючи головами. — Аби лиш випогодилося (М.Прокопович, перекл. Д.Джойса)].

Сахарный – цукровий: • не сахарный – (разг., шутл.) не з цукру (не з цукру — не розмокне); • сахарная кость – цукрова кістка; • сахарная промышленность – цукрова промисловість; • сахарная пудра – цукрова пудра; • сахарная свекла – цукровий буряк; • сахарные речи – медові (солодкі) речі; • сахарные уста – медові вуста (уста); • сахарный диабет, сахарная болезнь, сахарное мочеизнурение – цукровий діябет (совет. діабет), цукрова хвороба, цукрова сечовиснага, (диал.) цукри́ця, цукрівни́ця; • сахарный завод – цукровий завод, цукрова́рня, (устар.) саха́рня; • сахарный тростник – цукрова тростина. [Посеред села два величезні ставки — панський і людський, між ставками дві високі труби сахарні й усякі забудування, а над ними зелений густий лісок по взгір’ю розкинувся густим кучерявим наметом (С.Єфремов). На горбку́ перед ни́ми зачорні́ли руї́ни саха́рні (М.Коцюбинський). А цукроварня день і ніч гутарить так весільно, — так радісно здрігається під велетнем земля (І.Багряний). Промова голови правління на загальних зборах колгоспників: — Два роки тому ми посіяли двісті гектарів цукрового буряку — все зжер довгоносик! Торік ми посіяли чотириста гектарів буряку —  все зжер довгоносик! Цього року ми  посіємо вісімсот гектарів — нехай клятий подавиться!!!].

Спёртый – 1) (душный) важкий, (удушливый) задушливий, задушний, (затхлый) затхлий; спертий; 2) (сдавленный) спертий, сти́снений, стиснутий, зду́шений, здавлений; 3) (прост., стибренный) стирений, спертий, поцуплений: • спёртый воздух – важкий дух (важке, сперте, задушливе повітря), задуха (придуха, духота). [Аж ось загорілися в неї щоки одкрилися уста від напору спертого в грудях духу, аж пашить Галя (П.Мирний). Крізь позеленілі шибки ледве пробивається світ у хату, окриваючи її мороком; здавалося, мов хто надимив, і спертий дим снував по хаті, не знаходячи нікуди виходу (П.Мирний). І сперте повітря, і шалені скоки, і гарячі почуття будили спрагу (І.Франко). Він приніс з собою в душну і сперту атмосферу зачиненої хати вогкість і свіжість літнього дощу (М.Коцюбинський). — А я люблю пивницю вдень, — вів поет. — Люблю це затхле повітря, де лишився дух сотень людей, люблю цю вогкість пролитих напоїв. І тишу. Чудний настрій обнімає мене. Я краще бачу. Коли хочете знати — обмірковую тут свої вірші (В.Підмогильний). В домі все було крадене, і навіть повітря якесь сперте].

Улыбка – усмішка, усміх, осміх, (выражающая чаще иронию, насмешку) посмішка: • гагаринская улыбка – гагарінська (ґаґарінська) усмішка; • голливудская улыбка – голлівудська усмішка; • змеиная улыбка – зміїна (гадюча, лукава, підступна) посмішка (усмішка); • лёгкая улыбка – легенька умішка, легенький усміх; • насмешливая улыбка – глузлива посмішка. [В Христі забігала усмішка на вустах, вона одвернулася, щоб не зареготатися (П.Мирний). Брови насупились, а осміх злетів з уст і ніби вилетів з хати. — Спасибі тобі, моє серце кохане, що ти нас вітаєш, — промовила Кайдашиха до Мотрі, і знову на її уста прилинув осміх, а з словами неначе полилась патока з уст (І.Нечуй-Левицький). Усмішка щастя розіллялась по обличчю в старої (М.Коцюбинський). Я бачу, погляд твій палає від погорди, Усмішка на устах немов змія (Л.Українка). Вона прийняла, подякувала і усміхнулась. Василькові здався той усміх дуже ласкавим (Л.Українка). Помітивши, яке враження справила на мене його гостина, він добродушно прикусив у себе на губах осмішку і змовк (С.Васильченко). Ой не сійтесь, сніги, ой не сійтесь, рясні, Не губіть ви останньої слави; Гріє здалека землю усмішка весни, Пробиваються проліски, трави (О.Олесь). Кожен погляд і усміх її осявав тепер йому душу, торуючи в ній плутані стежки кохання (В.Підмогильний). З перерізаним горлом і захололим осміхом губ стояв і куди рушити не знав (Михайль Семенко). — Діду, дайте меду! — Якого тобі, вражий сину? — підводячись, поздоровкався з Дмитром. — Щільникового. — Зараз не можна меду їсти. — Чому, діду? — Чому? Язик як цурпалок стане. Спухне, — промовив безперечно, стримуючи осміх в розкішній сивій, аж позеленілій броді (М.Стельмах). Усмішка-відписка, усмішка-розписка Ніколи не сходить у нього із писка (М.Лукаш). Вони сидять за столом, поклавши перед себе жилаві руки: ось сухі і нервові — мамині, ось татові — важкі, наче гирі, сидить сестра — таємнича усмішка сновигає її непевним обличчям, усміхаючись, вона думає про своє (В.Стус). Я вперше в Києві. Це місто прекрасне, як усмішка долі. Але тут мер не знає Ліста. Я буду грати на Подолі. Ну, що ж, я згоден. Все готово. Я їх презирством покараю. Це зветься площа Контрактова. Вони торгують. Я їм граю (Л.Костенко). Що за усмішка, ця суміш сором’язливості й кокетства, слід від пензля Караваджо на її щічках вакханки! (Т.Андрієвська, перекл. П.Кері). — Не знаю, чи вміє панна Ханна всміхатися — принаймні я жодного разу не бачила, та панна Ада всміхається повсякчас, і це ще гірше (А.Вовченко, перекл. Л.-М.Монтгомері). Він замовив Педріко подвійний заморожений дайкірі без цукру, і той усміхнувся до нього своєю звичайною усмішкою, що дуже скидалась на оскал покійника, померлого від перелому хребта, проте була щира й недвозначна (В.Митрофанов, перекл. Е.Гемінґвея). Кути губ в усмішці пропорційні ступеневі свободи (С.Є.Лєц)].

Учёный – 1) (сущ.) науковець, учений; 2) (прилаг.) науковий, учений; 3) (причаст.) учений: • не учи учёного – не вчи вченого [їсти хліба печеного]; не вчи тата дітей робити (Пр.); • учёная степень – науковий ступінь, (совет.) учений ступінь; • ученое исследование – наукова розвідка, наукове дослідження; • учёное общество – наукове товариство; • учёное сообщество – наукова спільнота; • учёный (гуманитарные дисциплины, общественные дисциплины, естественные дисциплины – гуманітарник, суспільник, природничник; • учёный секретарь – науковий секретар, секретар-науковець, (совет.) учений секретар; • учёный совет – наукова рада, (совет.) учена рада; • учёный человек – учена людина. [Учений, а кобили не запряже (Номис). А се справді перше говорив, що й хати нові поставлю у три віконця, а потім — то й старі розвалились! Може, його на добре й учено, та, мабуть, панську істоту не переробиш! (М.Вовчок). — І дасть же Господь такий талан чоловікові, та от так і не вміє його шанувати, — одказала, зітхнувши, Христя. — Піди ж ти… І вчений, і розумний, та — ба! Паничі ним гордують, — як його з п’яницею водитися! Панянки — соромляться, бояться; одні купці за нього… Що ти з гріхом чоловічим поробиш? Такий уже його гріх! (П.Мирний). — Я вже не знаю, що далі й буде на світі. Які тепер парубки стали! Ой Господи! Вони, бач, вчені, в школі вчились. Вчені вони та недрюковані! — бідкався Филін (І.Нечуй-Левицький). І руки ті, не учені до зброї, Що досі так довірливо одкриті Шукали тільки дружньої руки, Тепер зводяться від судороги злості, — Чи вам байдуже про такі погрози? Уста, що солодко співали й вимовляли Солодкі речі або тихі жалі, Тепер шиплять від лютості, і голос Спотворився, неначе свист гадючий, — Що, як для вас жалом язик їх буде?.. (Л.Українка). Тюрма для божевільних! Добра штучка! Се вигадав один учений лікар і написав про те грубезну книгу, а наш король йому дав нагороду і вже тепер новий наказ готує, кого вважати треба божевільним, хто має «право на шпиталь довічний» (Л.Українка). — Я, бідний, невчений пастух, та обстав сильно за громадою. А що би то було, якби я був учений та й маючий господар (Л.Мартович). Та й робота у мене зовсім не за фахом. Заповідався на вченого, а фактично я ж навіть не інженер. Спеціаліст з комп’ютерної техніки, так це тепер називається, а насправді — їжджу на виклики, ремонтую комп’ютери по офісах і міністерствах, міняю диски, доставляю пам’ять. Словом, обслуговую клієнтів (Л.Костенко). Замість слова “науковець” ми вживаємо “вчений”, хоча багато науковців хоч і вчені, але нічого так і не навчені. Водночас слово “вчений” усталено вживають і замість “науковий” у сполученнях “вчений секретар”, “вчена рада”. Назви наших вчених звань (які чомусь співіснують із науковими ступенями, це вже стало звичним і нікого не дивує) (Ольга Кочерга). Питання про авторський копірайт чомусь анітрохи не збентежило українського академіка (і політика), ані, тим більше, не стурбувало його питання про копірайт перекладача — дарма що статтю Карозерса український «учений» передер аж ніяк не з ориґіналу (для цього треба було би знати англійську, чого серед українських «учених» майже не трапляється), а таки з російської версії, опублікованої в Інтернеті (М.Рябчук). — І ви маєте нахабство звинувачувати бідолашного доктора Стоуна в тому, що він звичайний злодій? Чоловіка, який має стільки наукових звань? (В.Шовкун, перекл. А.Кристі). Ці скромні допоміжні сили великого наукового пошуку перевершили в питаннях економії навіть наукового секретаря, хоч той славився скнарістю, навіть переграли його, використовуючи, наприклад, газ із анклавів, щоб готувати собі печеню, а також усілякі ще небезпечніші раґу (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна). — Ні, ні, не вчи ученого їсти хліба печеного (Е.Хоменко, перекл. В.Фолкнера). Він не знає, як там у Берліні. Ґаус підвівся. Але в Ґеттінґені він ще не зустрів жодного молодого вченого, який би не був віслюком (В.Кам’янець, перекл. Д.Кельмана). Науковці мають звичку висміювати попередників, але рідко хто усвідомлює (така вже людська природа), що і їх висміюватимуть у (дуже недалекому) майбутньому (М.Климчук, перек. Н.Талеба). Науковці бувають двох видів — ті, що хочуть знати, не піклуючись, чи вважають їх знавцями інші, і ті, кого не хвилюють знання, але вкрай переймаються репутацією знавців (С.Батлер). В слові “учений” міститься тільки поняття про те, що когось багато вчили, але це ще не означає, що він чомусь навчився (Ґ.К.Ліхтенберґ). Розумні не бувають ученими, учені не бувають розумними (Лао Цзи). Якщо науковець не може пояснити восьмирічному хлопчику, чим він займається, то він шарлатан (К.Вонеґут). Науковець — не той, хто дає правильні відповіді, а хто ставить правильні питання (К.Леві-Строс). 1. Українські науковці виявили, що вже давно нічого не виявляли. 2. Досвідчений науковець — новачку: — Якщо на графіку дані не відповідають початковій гіпотезі, то роби лінії грубшими].

Язык – 1) язик; 2) (речь) мова; 3) (в колоколе, колокольчике) серце, би́ло; 4) (перен., пленный) язик; 5) (уст., народ) язик: • боек на язык – меткий (швидкий, гострий) на язик, язикатий; • болтать (трепать, чесать) языком, мозолить языка – молоти (ляпати, клепати, плескати) язиком, базікати; • боек на язык кто – меткий (швидкий, гострий) на язик хто; язикатий хто; • вертеться на языке, на кончике языка – крутитися (вертітися) на язиці, на кінчику язика; на язиці висіти; • владеть языком – володіти (орудувати) мовою; • говорить на разных языках (перен.) – говорити різними мовами; не розуміти один одного, одна одну, одне одного, одні одних; • говорить, писать на каком языке – говорити, писати якою мовою; • держать язык за зубами (на привязи) (разг.) – тримати (держати) язик (язика) за зубами, тримати (держати) язик на зашморзі (на припоні); (иногда) замикати рот (уста); • дёрнуло за язык (разг.) – смикнуло за язик; • заливной язык – заливний язик; • злой язык – злий (лихий) язик; • идти (не идти), приходить (не приходить) на язык – навертатися (не навертатися) на язик; • иметь длинный язык – мати довгого язика, мати довгий язик; • как (у кого-либо) язык повернётся, повернулся; • использование (употребление) языка – мововжиток; • ломать язык – калічити мову; • население (народ), говорящее на другом языке – іномовне (іншомовне) населення; • на (украинском) языке – (українською) мовою; • на языке медок, а на сердце лёдок – на язиці медок, а під язиком (на думці) льодок; слова ласкаві, а думки лукаві; м’яко стелить, та твердо спати; янгольський голосок, та чортова думка; • овладеть языком – опанувати мову, добре вивчити мову; • они его не спускают с языка – він їм у зуби нав’яз; • остёр на язык кто, острый язык у кого – гострий на язик хто, дотепний хто; • прикусить (закусить) язык (перен., разг.) – прикусити (прип’ясти, припнути) язик (язика), укуситися (укусити себе) за язик; • проглотить язык – проковтнути язика (язик); • происхождение языка – походження мови; • просится на язык – проситься на язик (з язика); під язиком горошина мулить; • птичий язык – пташина мова; • разговорный язык – говірна мова; обихідна (повсякденна) мова; (иногда) розмова, (поет. мова-розмова); • родной (материнский) язык – рідна (матерня, материна, материнська) мова; • слетать, срываться с языка – зриватися з язика; • хорошо подвешенный язык – добре почеплений (підвішаний) язик; • чесать (трепать, трещать, молоть) языком, чесать (трепать, мозолить) язык (разг.) – клепати (плескати, молоти, ляпати, теліпати, ляскати) язиком; (образно) язиком горох товкти, язиком піну збивати; • что на уме, то и на языке – що на думці, те й на устах (на язиці) (Пр.); хто що гадає, те й вимовляє (мовляє) (Пр.); • что у трезвого на уме, то у пьяного на языке – що у тверезого на умі, те у п’яного на язиці (Пр.); у п’яного що в серці, те й на язиці (Пр.); не бий, не волочи, у горілці язик намочи – всю правду скажу (Пр.); • чтоб у тебя язык отнялся (вульг. разг.) – бодай тобі заціпило; бодай ти (а щоб ти) занімів; • эзоповский (эзопов) язык – езопова (реже езопівська) мова; • язык без костей у кого – язик без кісток у кого; безкостий язик у кого (має хто); • языки, языци – язики, народи, народності; • язык и речь – мова і мовлення; • язык мой — враг мой – язиче, язиче, лихо тебе кличе, в мені [ти] сидиш, а мені добра не зичиш (Пр.); язик мій — ворог мій (Пр.); мовчи, глуха, менше гріха (Пр.); млин меле — мука буде, язик меле — біда буде (Пр.); • язык не повернётся, не повернулся сказать (спросить…) что-либо – як (у кого) язик повернеться, повернувся; язик не повернеться, не повернувся сказати (спитати…) що; • язык отнялся у кого – відібрало (відняло, замкнуло) мову кому; стратив мову хто; річ відняло (відтяло) кому (у кого); заціпило кому; (иногда) усох язик кому (в кого); • язык плохо подвешен (привешен) у кого – язик погано (зле) повертається (працює) в кого; язик погано (зле) вигострений (загострений) у кого, язик погано (зле) вигострений (загострений) має хто; язик погано виструганий у кого (кому), язик погано виструганий має хто; язик погано причеплений (прив’язаний, привішений) у кого; • язык преподавания – викладова мова; • язык прилип (присох) к гортани у кого – язик присох [у роті] у кого (кому); язик прилип (присох) до піднебіння кому (у кого); (разг. также) забув язика у роті хто; • язык хорошо подвешен, привешен у кого – язик добре повертається (працює) в кого; язик добре вигострений (загострений) має хто; язик добре виструганий у кого, язик добре виструганий має хто; язик мов на коловороті (ковороті) в кого; язик добре почеплений (причеплений, прив’язаний, привішений) у кого; (иногда схвально) язикатий хто; • язык до Киева доведёт – язик до Києва доведе (Пр.); (ирон.) язик доведе до Києва і до кия (Пр.); язик на край світу доведе (Пр.); хто питає, той не блудить (Пр.); • язык иностранный – чужа (іноземна) мова; • язык мал, да великим человеком владеет – язик маленький, а великим тілом володає (владає) (Пр.); язик — мій найтяжчий ворог (Пр.); язиче, язиче, лихо тебе миче, в мені ти сидиш, а мені добра не зичиш (Пр.); язик мельне, та й у кут, а губу натовчуть (Пр.); язичку, язичку, маленька ти штучка, а велике лихо робиш (Пр.); дай язикові волю — заведе у неволю (Пр.); • языком болтай, а рукам волю не давай – язиком що хоч роби, а рукам волі не давай (Пр.); губою що хоч плети, а рукам волі (простору) не давай (а руки при собі держи) (Пр.); язиком мели, а рукам волі не давай (Пр.); язиком хоч як тіпай, а рукам волі не давай (Пр.); дай рукам волю, то сам підеш у неволю (Пр.); • языком молоть — не дрова колоть: спина не заболит – язиком вихати — не ціпом махати (Пр.); одне — творити язиком, а друге — перти плуга (Пр.); найменше діло — балакати (Пр.); хоч варила — не варила, аби добре говорила (Пр.); • язык пламени – язик полум’я; • язык преподавания – викладова мова. [Укусись за язик, та й мовчи (Номис). Яка мова, такі й наші думки будуть: московська мова — московські думки (Б.Грінченко). Мова — засіб не виражати вже готову думку, а створювати її (О.Потебня). Порідшало вас, земляки мої, на Вкраїні; перемішались ви з усяким язи́ком, а найбільш між тими, которі повинні б перед вести; вийшло з них таке, що ни до якого плем’я не пристануть: чужоземці в рідній землі, чужоземці і всюди, де ні появляться! Бо живе Німець по-німецьки, Турок по-турецьки, англичанин по-англійськи і Москаль по-московськи; тілько наш брат Українець носить навиворот свою одежу. Підбита, бачте, московською китайкою або німецькою чи французькою матерією: то що вже лице проти підбою? (П.Куліш). Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію (Л.Українка). Українець, що нехтує своєю мовою, є для своєї нації мертвою людиною (І.Огієнко). Мова — це найживіший, найповніший і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, сучасні й майбутні покоління народу в одне велике, історично живе ціле. Вона не тільки виражає собою життєвість народу, але є власне самим цим життям. Коли зникає народна мова, — народу більше немає! (К.Ушинський). Все ж російський язик, зіпсутий навмання, Це ще не українська мова (Є.Плужник). Скубуть озиме, нищать ярину, ще й гидять, гудять, ратицями крешуть. Трагічна мово! Вже тобі труну не тільки вороги, а й діти власні тешуть. Безсмертна мово! Ти смієшься гірко. Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі. Вони ж дурні, вони ж знімали мірку з твоїх принижень — не з твоєї величі! (Л.Костенко). Повна Україна українців, та всі іншомовні (В.Слапчук). Мова війни і ненависті в нашій країні настільки в’язко в’їлась у щоденний побут, що ми вже й не реагуємо. Негри у нас обов’язково «чорножопі». Євреї — «жиди пархаті». Цигани? Уже й цього слова досить. Хто далі за списком? Ґеї та лесбіянки — «хворі й неповносправні, всіх на примусове лікування». Інваліди, себто справжні неповносправні — «хитрозаді симулянти». Психічнохворі? Можна й коротше — «психи» і «дауни». Отакий буденний словник нашої мови. А мова визначає все. Тож із таким словником у нас просто не могли не обрати президентом типа, який, по-батьківському картаючи — пардон, по-паханському наїжджаючи на — бездарних підлеглих, погрожує «поперебивати руки-ноги», «повідривати яйця» чи «повідкручувати голови». І коли цим самим президентом призначений прем’єр зненацька гаркає на довірене його керівництву «народонасєлєніє» своїм незабутнім «хорош скулить, взяли лопаты!», то він насправді ніякий не прем’єр, а зонівський вертухай, що вирішив покомандувати зеками (Ю.Андрухович). Мова — це багато чого. Але вона повинна бути потрібною. Тоді ти її вживаєш, а вона тебе будує. Працює цей механізм за зразком причастя. Приймаєш її тіло, запиваєш холодним квасом із родзинками і літаєш по небу з ранку до вечора (В.Рафєєнко). В короткого розуму — довгий язик (Аристофан). Для вивчення мови важливішою є вільна допитливість, ніж грізна необхідість (Аврелій Авґустин). Язик даний людині, щоб приховувати свої думки (Талейран). Хто не любить своєї рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства, не заслуговує на ім`я людини (Й.Ґ.Гердер). Кордони моєї мови означають кордони мого світу (Л.Вітґенштайн). Саме мови формують структуру нашого знання (Девід Ґарісон). Ті, хто хоче стати частиною нашого суспільства, мають не лише дотримуватися наших законів, але й розмовляти нашою мовою (Анґела Меркель). Ветеран війни мріяв взяти в магазині язика і донести його до своїх (В.Шендеровіч). Доки Україна буде презентувати себе як країна, що в ній властиво не треба знати української мови, доти її вважатимуть лише трішки іншою Росією, свого роду «Малоросією» або країною другорядного значення (Міхаель Мозер). Язика підбери, бо наступиш].

Ефросиния, Ефросинья, Фроська – (греч.) Єфросинія, Євфрасія, Пріська, Фросина, Фрузька, Фрузя, Фрузина. [— Ви таки його стережіть, Єфросинія Андріївна, — цькував Колісник. — Ви не вдаряйте на те, що зубів у його немає. Він і без зубів нікому не дає спуску. А що, коли б йому зуби! — Хіба я не знаю? — гримнула дячиха. — Зяяю! Прожила сорок літ з ним — знаю! Сказано: як жеребець той! (П.Мирний). Пріська була дівчина сита, добре годована — вона завсігди приносила з дому гарну ïжу: пиріжки, перепічки, коржі тощо. Вона погано вчилася, але була дуже весела і не могла говорити не сміючися (Б.Грінченко). Улянка з Іваном сиділи на вузькій лаві, а Пріська, тепер вже опецькувата, мордатенька семилітка, сиділа «по-турецьки» на полу, держачи на руках незвичайно головату й черевату, але тонконогу й тонкоруку Гапку, і носила через її голову собі до рота ложкою страву з миски, що стояла в ногах (Л.Українка). Звичайна Пріська чи Фрасина, — по-книжному Єфросинія, — кріпачка, силою взята в двір; за літ скільки запаніла, зляшіла і стала зватись, з волі пана, та й не без своєї, — Фрузиною і панною (А.Свидницький). Стрибати в гречку — тільки й щастя, Щоб в корчах зради завмирать — Це ти, пусте, неплодне трясця, Ти, Пріська гетьмана Петра (Є.Маланюк). На світанку боднарівський станичний вертався з нічного промислу: поки ще не запіяли кури, він вламався до нечинної з якогось часу церковці в Кривобродах і забрав із святеє-святих золоту чашу; ще й не знав, для чого вона йому знадобиться – сьорбатиме з неї юшку чи перетопить золото на злиток, але теж не відав, яку користь з того злитка міг би мати, – в цю мить втішала його лише многоцінна вага чаші, яка обтяжувала полу сардака; зі сходом сонця Йосип вийшов з лісу й побачив, що опинився там, де зовсім не хотів би з’являтися – на Сталащуковому узгір’ї перед обійстям Фросини, нібито сама доля привела його на місце злочину; він сахнувся, побачивши жону Юрка Васютиного, яка поралася біля стайні, хотів поступитися назадгузь у крушинові кущі, та зробити цього не зумів; Фросина саме здіймала з тинового кола дійницю, щоб піти з нею до корови, й упритул зустрілася з більматими Йосиповими очима, немов зі своєю смертю: якщо Йосип по ній впізнає, що їй відомо, хто видав німцям Юрка, то не залишить живою; правда, що її Фросина запосягла від Агнєшки, до якої справив Мирон, зціпила навічно їй уста, жінка прагнула увібгати в непам’ять страшну звістку, чей Юркові ніхто нічим уже не допоможе, а на себе накличе смерть; стояла Фросина закаменіла й не мала сили відвести очей від бандита, котрий стискав у руці карабіна і вже відривав його від землі, втямивши, що жінка звідкись дізналась про його вчинок; Йосип важився прикласти фузію до грудей і вистрелити, проте впору зрозумів, що цього робити не можна: надто велика шана запанувала серед людей до жони замордованого гайового після його похорону, і село не простило б йому цього вбивства; Йосип опустив карабін – лише страх примусить Фросину мовчати, тож треба той страх у селі створити (Р.Іваничук). Фрузя завивала і виробляла язиком такі штуки, що Бумблякевич несвідомо й собі язика висолопив, а в штанах почув виразне пожвавлення. — Що з вами, панно Фрузю? Може, вам чимось допомогти? Може, у вас падачка, га? То скажіть… (Ю.Винничук). Афродіта зупинилася, озирнулася і люто закричала йому в лице: «Та яка я тобі Афродіта? Фроська я, втямив, йолопе клаповухий, Фроська!». Обернулася і, високо тримаючи на розчепірених руках перелякану до смерті дитину, побігла селом далі, підстрибуючи і спотикаючись. «Фроська я, чуєте, люди, я Фроська!» — вигукувала вона з такою несамовитою насолодою, наче після тривалої німоти знову почала говорити (М.Каменюк, перекл. В.Войновича)].

Сарафанный – сарафановий: сарафанная почта – баб’ячі брехні (плітки); сарафанное радио –  черезтинне радіо; (реклама, маркетинг) з уст в уста, (ещё, ирон., шутл.) бабське радіо, баба бабі сказала (бі-бі-сі), циганська пошта, народний телеграф.

 Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) 

 Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) 

 Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) 

 Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) 

 Російсько-український словник ділової мови 1930р. (М. Дорошенко, М. Станиславський, В. Страшкевич) 

 Правописний словник 1929р. (Г. Голоскевич) 

 Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) 

 Словник української мови 1927-1928рр. (Б. Грінченко, вид. 3-тє, за ред. С. Єфремова, А. Ніковського) 

 Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) 

Запропонуйте свій переклад

Помилка в тексті? Виділіть і натисніть Ctrl+Enter, або напишіть на github. Дякуємо.

Клавішні скорочення: виділіть слово і натисніть:
• Ctrl+Shift+1 — пошук на r2u.org.ua «Російсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+2 — пошук на e2u.org.ua «Англійсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+3 — пошук на sum.in.ua «Академічний тлумачний словник української мови»
• Ctrl+Shift+4 — пошук у корпусі «ГРАК» (на сайті корпусу можна шукати лему, фразу, словоформу або сполуку)