Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 23 статті
Запропонувати свій переклад для «кладовище»
Шукати «кладовище» на інших ресурсах:

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

Жа́льни́к –
1) (бугор насып. земли над могилой) моги́ла. [Ви́копайте я́му – та глибо́кую, ви́сипте моги́лу – та висо́кую];
2) кла́до́ви́ще, могилки́ (р. -ло́к), мо́глиці (р. -ць).
Кладби́ще – кла́дови́ще, кладови́сько, мо́гилки́ (-ло́к) гробови́ще, гробки́ (-кі́в), гро́би, вічни́ці (-ни́ць), (особ. в церковной ограде) цви́нтар (-ря); (еврейское) око́пище, око́писько, окі́п (р. око́пу).
Куда́, нрч. –
1) вопрос. – куди́? (иногда) де? (каким путём) кудо́ю? куди́? [Куди́ ти йдеш, не спита́вшись? (Шевч.). Що роби́ть, куди́ піти́? Де я помандру́ю? (Боров.). Кудо́ю мені́ йти до вокза́лу? (Київщ.)].
• -да́ он девался? – де (куди́) він поді́вся (ді́вся)?
• -да́ же? – куди́-ж? де-ж? (каким же путём?) кудо́ю-ж? куди́-ж? куди́ са́ме?
• -да́ бы? – куди́-б? де-б? кудо́ю-б?
• -да́-то? – куди́ то? де́ то? кудо́ю то?;
2) (зачем?) на́що? наві́що?
• -да́ ему столько? – на́що (наві́що) йому́ сті́льки?;
3) указат., относит., неопредел. – куди́, (иногда) де, (каким путём) кудо́ю, куди́. [Лю́ди гну́ться, як ті ло́зи, куди́ ві́тер ві́є (Шевч.). Я йшов туди́, де ро́зум посила́в (Грінч.). Яка́ му́ка стоя́ти на роздоро́жжі і не зна́ти, кудо́ю йти (Коцюб.)].
• Вот -да́ – ось (от он) куди́; ось (от, он) кудо́ю.
• Кто -да́ – хто куди́.
• Куда́-куда́ – куди́-куди́.
• -да́ – туда – куди́ – туди́; кудо́ю – тудо́ю. [Куди́ кінь з копито́м, туди́ жа́ба з хвосто́м (Номис). Пішо́в тудо́ю, кудо́ю йшла Хведо́ська (Грінч.)].
• -да́ же – куди́-ж, де-ж; кудо́ю-ж.
• -да́ ни – куди́ не, де не; кудо́ю не.
• -да́ ни кинься – куди́ не зарви́. [Куди́ не зарви́ – скрізь коня́ тре́ба (Переясл.)].
• -да́ ни шло – де на́ше не пропада́ло! (так и быть) гара́зд, до́бре, неха́й так.
• -да бы – куди́-б, де-б; кудо́ю-б.
• -да́ бы ни – хоч-би куди́ (де), хоч куди́-б, куди́-б (де-б) не; хоч-би кудо́ю, кудо́ю-б не. [Наш пани́ч, хоч-би куди́ пішо́в, но́сить із собо́ю кни́жечку (Звиног.). Де-б я не пішла́, і він слідко́м іде́ (Київщ.)].
• -да́ то – куди́сь, куди́сь то, куди́сь-там, десь. [Тіка́ли куди́сь лю́ди й ко́ні (Коцюб.). Шатну́вся куди́сь-там і прині́с води́ (Богодухівщ.)].
• -да́-либо, -да́-нибудь – куди́, куди́сь, куди́-не́будь, де, десь, де-не́будь; (-да́ бы то ни было) будь-куди́; (в иное место) и́нкуди, куди́-и́нде, де-и́нде. [Мо́же-б ти пішо́в куди́ зві́дси (Брацлавщ.). Пої́демо куди́сь, аби́ не сиді́ти (Київщ.). Пої́демо де-не́будь, де ще нас не зна́ють (Київщ.). Магоме́т-Оглі́ ра́дий був хоч на час збі́гти бу́дь-куди́ (Коцюб.). Пої́хали ми не и́нкуди, а в саму́ університе́тську це́ркву (Морд.). Іди́, ри́нде (неряха), куди́-и́нде, там тебе́ не зна́тимуть і ри́ндею не зва́тимуть (Приказка)].
• -да́ ни есть, -да́ угодно – аби́-куди́, бу́дь-куди́, куди́-будь, хоч-куди́, (вульг.) куди́-завго́дно. [Неси́ смі́ття аби́-куди́ (Сл. Гр.)].
• -да́ попало – куди́ тра́питься, куди́ по́падя, куди́ (де) лу́ча. [Як та ту́ча, куди́ лу́ча, так і покоти́ли (Вірша XVIII в.)].
• -да́ глаза глядят – світ за́ очі, світ за очи́ма, куди́-гля́дя, навма(н)ня́, навманяки́. [Пішо́в коза́к світ за́ очі (Шевч.). Чи ви за ді́лом яки́м, чи ве́штались світ за очи́ма? (Потеб. Одис.). Мча́вся куди́-гля́дя (Крим.). Пода́вся навмання́ і забрі́в на кла́довище (Коцюб.)].
• Убегать -да́ глаза глядят – тіка́ти куди́ ви́дно, тіка́ти не-о́бзир (Куліш).
• Чорт знает -да́ – ка́зна куди́, чорт (лихи́й, ді́дько) зна́є куди́. Кое-куда́, см. отдельно;
4) (при сравн. ст.) куди́, бага́то, дале́ко, де́-то; см. Гора́здо 2. [Тепе́р нам куди́ гі́рше (Звин.). Бу́де по весні́ де́-то кра́щий наря́д мені́ (Манж.)].
• -да́ лучше – бага́то (бага́цько, дале́ко, геть куди́) кра́ще;
5) (в восклиц. предлож.) де, куди́.
• -да́ тебе! – де́ тобі! куди́ тобі! [Куди́ ку́цому до за́йця! (Приказка)].
• -да́ уж! – де вже! е́ вже! [Е́ вже! не ви́чуняти мені́, си́ну (Липовеч.)].
• -да́ (уж), вам с таким здоровьем браться за эту работу – де вже вам з таки́м здоро́в’ям бра́тися до ціє́ї пра́ці.
• -да́ там! – де́ там! де́ тобі! де́ в бі́са! де́ в ка́та! шкода́! [Ви́йшов з ха́ти карбівни́чий, щоб ліс огляді́ти, та де́ тобі́! Таке́ ли́хо, що не ви́дно й сві́та (Шевч.). Бага́то зароби́в грошеня́т на заробі́тках? – Де́ в бі́са! (Харківщ.). Шкода́! не бу́де того́! (Номис)].
• Хоть -да́ – хоч-куди́; срвн. Отли́чный 2.
• Что -да́ – що не то́ що. [Сміху́-ж тоді́ нароби́в тако́го що не то́ що! (Яворн.)].
• -да́ как! – диви́ як! а́ч як!
• -да как он забавен – а́ч, яки́й він уті́шний!
• -да́ как хорошо! – де́ вже пак не га́рно!
• -да́ бы хорошо – о́т-би до́бре.
• -да́ как нужно – аж о́н як тре́ба.
• -да́ не бесполезный – аж нія́к не за́йвий.
Мертве́цкая, сщ. –
1) (покойницкая) трупа́рня (-ні), мерле́цька, покі́йницька (-кої). [Вози́ли мерці́в я трупа́рні на кла́довище (Франко)];
2) (смертный одр) смерте́льна (бо́жа) посте́ля; (смертельная болезнь) смерте́льна х(в)оро́ба.
Моги́лка –
1) я́мка, (реже) моги́лка, гробо́к (-бка́).
• Каков в колыбельку, таков и в -ку – яки́й народи́вся, таки́й і в гріб положи́вся (Приказка);
2) моги́лка, гробо́к. Срв. Моги́ла 1 и 2;
3) -ги́лки – мо́гилки́ (-ло́к), гробки́ (-кі́в), кла́дови́ще, гробо́вище; см. Кла́дбище.
Моги́льник –
1) истор. – моги́льник, старода́внє кла́дови́ще;
2) см. Моги́лка 3;
3) см. Моги́льщик;
4) зоол. Орёл -ник (Aquila heliaca S.) – оре́л (р. орла́) моги́льник;
5) энтом. – Necrophorus F. – гроба́рник (-ка), погре́бник, могиля́к (-ка́).

- Російсько-український народний сучасний словник 2009– Вгору

Любить, любливать –
1) (чувствовать страсть, быть влюблённым) коха́ти, люби́ти кого́, коха́тися, люби́тися в ко́му;
2) (питать расположение к кому, к чему) люби́ти, полюбля́ти, залюблювати, залюбля́ти кого́, подобати кого;
3) (иметь наклонность к чему, быть любителем чего, быть охотником до чего) люби́ти, полюбля́ти, бу́ти охо́чим, ла́сим до чо́го, люби́тися, коха́тися в чо́му;
4) (жалеть) жалувати:
• деньги счёт любят – гроші лічбу люблять (Пр.); копійка любить, щоб її рахували (Пр.); гріш круглий – розкотиться (Пр.); хто щадить гріш, той має з гаком (більш) (Пр.); люди знайшовши та лічать (Пр.);
• кого люблю, того и бью – хто кого любить, той того й чубить (гудить, губить) (Пр.); кого люблю, того і б’ю (Пр.); серцем люби, а руками тряси (Пр.);
• люби брать, люби и отдать – любиш узяток, люби й даток (Пр.);
• люби как душу, бей как грушу – люби як душу, а труси як грушу (Пр.); серцем люби, а руками тряси (Пр.);
• любит, как волк овцу – любить, як вовк вівцю (ягницю) (Пр.);
• любит, как собака палку – любить, як собака цибулю (камінь) (Пр.); терпить його, як сіль в оці (Пр.); догоджає, як чирякові на роті (Пр.); любить його, як хрін в оці (Пр.); я його так люблю, як пси діда на перелазі (Пр.); так його любить, як сіль в оці, а тернину в боці (Пр.); я його так люблю, як сіль в оці, а кольку в боці (Пр.);
• любить безгранично кого – душі не чути в кому;
• люби́ть безумно – шале́но кохати;
• любить больше всего на свете – любити (кохати) над усе в світі, над світ любити (кохати);
• любить друг друга – (про чоловіків) любити один одного; (про жінок) любити одна одну; (про чоловіків і жінок або про дітей) любити (кохати) одне одного; любитися (кохатися); ма́ти любо́в між собо́ю;
• люби́ть искренно – щи́ро коха́ти, люби́ти кого́;
• любить как самого себя – любити як себе́ самого;
• любить кого – любити (кохати) кого, любитися (кохатися) в кому;
• люби́ть науку, искусство, театр – люби́ти нау́ку, мисте́цтво, театр, коха́тися в нау́ці, у мисте́цтві, в теа́трі, бу́ти охо́чим до нау́ки, до мисте́цтва, до театру;
• люби́ть пылко, страстно – па́лко, жагу́че коха́ти, люби́ти кого́;
• люби́ть родину – люби́ти ба́тьківщину, рі́дний (свій) край;
• любить родителей – лю́бити батьків;
• люби́ть сильно, крепко – ду́же, тя́жко, рі́дно, рідне́нько коха́ти, люби́ти кого́;
• любить что-либо – любити що; кохатися (милуватися) в чому;
• любишь кататься — люби и саночки возить – любиш їхати – люби й саночки возити (Пр.); любиш горішки, люби й насмішки (Пр.); умієш помилятися, умій і поправлятися (Пр.); любиш поганяти, люби й коня годувати (Пр.); лю́биш узя́ток, люби́ й да́ток; заї́здив коня́чку – неси́ сам кульба́чку;
• любишь смородину, люби и оскомину – любиш смородину — люби й оскомину (Пр.);
• он любит выпить – він любить випити (любить чарку); він любить закинути в голову; він ласий (голінний, швидкий) до чарки (шутл., до скляно́го бо́га);
• он любит гулять – він лю́бить (охо́чий, ла́сий) гуляти;
• он любит жизнь в деревне – він любить (йому до вподо́би) жи́ти на селі́;
• он любит пение – він лю́бить спі́ви, він охо́чий до співів;
• он любит труд – він лю́бить працюва́ти, він охо́чий до пра́ці;
• он шутить не любит – він жартувати (він жартів) не любить;
• прошу любить и жаловать – прошу любити і шанувати (жалувати);
• сосна любит песчаную почву – со́сна лю́бить піскува́тий ґрунт;
• это растение любит тень – ця росли́на лю́бить холодок (тінь);
• я больше люблю́ это блюдо – мені́ смаку́є бі́льше ця страва;
• я люблю́ больше эту работу – мені́ ця робо́та бі́льше до вподо́би, я волі́ю цю робо́ту;
• я люблю́ фрукты – я люблю́ садовину́ (фрукти), мені́ садовина́ (фрукти) до смаку́ (смаку́є);
• я тебя люблю – я тебе кохаю (люблю).
[Ой, зна́ю, зна́ю, кого́ коха́ю, ті́льки не зна́ю, з ким жи́ти ма́ю (Пісня). Всі сусі́да полюбля́ють (Пісня). Ой, зна́ти, зна́ти, хто кого́ лю́бить: го́рне до се́рденька, ще й приголу́бить (Пісня). Любі́мося, коха́ймося, як ті голубо́чки (Пісня). Ой, коли́ ми коха́лися, сухі́ дуби́ розвива́лися (Пісня). Енея так вона любила, Що аж сама себе спалила (І.Котляревський). У те найкращеє село… У те, де мати повивала Мене малого і вночі На свічку Богу заробляла; Поклони тяжкії б’ючи Пречистій ставила, молила, Щоб доля добрая любила Її дитину… (Т.Шевченко). Добре жить Тому, чия душа і дума Добро навчилася любить! (Т.Шевченко). Сиділа до самої ночі перед вікном і втирала Заплакані очі, Бо й вона таки любила; І страх як любила! (Т.Шевченко). Любі́теся, брати́ мої́! (Т.Шевченко). Люблю́ розмовля́ти (Т.Шевченко). Во́вки, ба́чте, вовкула́ку не залю́блюють (Г.Барвінок). — Коли вподобав Олену, бери Олену, а мені кожна невістка буде люба, аби тебе кохала, мій сину (М.Вовчок). Над усе́ в сві́ті люби́в ті дере́вця (М.Вовчок). Я люблю́ тебе́ рідне́нько (М.Вовчок). Усі́ його́ в нас люби́ли, — балакли́вий був чолові́к, весе́лий, грома́дський (М.Вовчок). Мати любила мене — душі не чула (П.Мирний). — То ж любити, а то — кохати… Любиш — батька, матір, людей; а кохаєш — милого (П.Мирний). Запустіє та оселя, що цілий рід кохав її та доглядав (П.Мирний). Мокрина довго любила його та все давала гарбузи своїм женихам (І.Нечуй-Левицький). Всі вони позвикали робить влітку на полі, на вольному повітрі; всі любили хліборобство (І.Нечуй-Левицький). Чи до́бре тобі́ тут, си́ну, чи жа́лують тебе́? (І.Нечуй-Левицький). Як я люблю тебе, мій рідний краю, Як я люблю красу твою, твій люд (І.Франко). Виноград любить, щоб коло нього ходити (М.Коцюбинський). Нема тієї дівчиноньки, що я в їй кохався (А.Метлинський). Я на тайнах неба знаюсь. В філософії кохаюсь (П.Тичина). — Вам треба закохатись, Марто, — серйозно сказав Льова. Дівчина обурено схопилась. — Яке ви маєте право так казати! — скрикнула вона. — Що це за неповага до жінки? Ось ваше справжнє чоловіче обличчя! Для вас ще одноï революції буде замало! Який егоїзм і яка висока думка про себе! Чоловіки можуть сумувати, це в них, бачите, вищі пориви, а жінці треба тільки закохатись, і все буде гаразд! Так, по вашому, виходить? (В.Підмогильний). Не полюбля́ю я цього́ (АС). О яке поле безкрає, безгранне! І знову мила мені назустріч, І знов ми юні, — і знову любим, І несвідомі свого кохання (В.Свідзинський). Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання… (В.Сосюра). Не  любити  тебе  —  не  можна, то  й  любитись  з  тобою  —  жаль, бо  хвилина  кохання  кожна випромінює  нам  печаль (В.Стус). Я  кажу  їм:  світанки!  Все  на  світі  таке  муруге. Урожай  суєти  —  залишається  тільки  стерня. Скільки  ми  милувались!  І  жодного  разу  —  вдруге. Скільки  років  кохаю,  а  закохуюсь  в  тебе  щодня (Л.Костенко). Вони з чоловіком любили одне одного. Як могли… (Юрай Курай). Ліліт з тих жінок, що вірять у силу кохання, а не любові, бо любити можна свиню, насамкінець мавзолей і портрет президента. А кохати тільки жінку (О.Ульяненко). Треба сказати, що я дуже люблю тварин і завжди кладу на капкан багато їстівного, аби миш перед смертю могла вдосталь наїстися (В.Кожелянко). Кітеріїна погорда так глибоко запала Камачові в душу, що він одразу вимазав її з своєї пам’яті. Отож напучення священика, мужа розважного й чеснотливого, подіяли добре, помоглися вони й Камачові та його прибічникам, і ті вгамувалися й притихли, так що шпаги вернулися в піхви, і тепер уже оскаржувано більше Кітеріїну несталість, ніж Басільйову хитрість. Камачо розважив так: раз іще дівчиною Кітерія кохала Басілья, то вона не перестала б кохати його й заміжня і тому треба дякувати небу, що він Кітерії спекався, а не ремствувати на втрату (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Можливо, я його кохаю, коли я втомлена і мене охоплює сон, тоді мені здається, що я кохаю його… Він говорив мені про своє кохання, говорить завжди те саме, вміє гарно про це говорити… Я слухаю його, сміючись з висоти своєї холодної байдужості і водночас дозволяю взяти себе за руку… Слухаю його, сміючись, і його гарні очі губляться у моїх сірих очах. Я не кохаю його, однак його вогонь мене зогріває (Ярема Кравець, перекл. М.Башкирцевої). Не сказав, що кохає її, адже вона й сама давно мала б здогадатися про це, а своїми устами він не міг вимовити того дивного слова (О.Сенюк, перекл. П.Лаґерквіста). Він дивився на неї. На її прекрасне волосся з першими ниточками сивини. На її миле, чарівне обличчя. Він кохав цю жінку. Просто і чисто. Він кохає її (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Виходячи, вона машинально пригладила гребінцем коси перед дзеркалом гардеробної. На неї дивилось обличчя жінки, якій щойно сказали: «Я кохаю тебе» (В.Омельченко, перекл. Ф.Саґан). — Але слова кохання самі по собі не значать нічого. Я міг тисячу разів на день кричати «Я кохаю тебе!» — і анітрохи не вплинути на твої сумніви. Тому я не говорив про своє кохання, Джастино, я жив ним (В.Горбатько, перекл. К.Макалоу). Ми дихаємо на повні груди тільки тоді, коли нас і наших братів зв’язує спільна мета, і тільки тоді з досвіду бачимо, що любити — це не означає дивитись одне на одного, це означає дивитися разом в одному напрямку (А.Жаловський, перекл. А. де Сент-Екзюпері). Вона була створена, щоб любити, як корова — щоб пастися (птиця — щоб співати, пацюк — щоб смердіти) (І.Рябчий, перекл. М.Уельбека). — Та я пожартувала. — Ні, не пожартувала. — Присягаюсь, що пожартувала, — відповіла вона і запустила руку в чоловікові штани. Вона це полюбляла (Юлія Григоренко, перекл. А.Баріко). — Кохати — це коли хочеш разом із кимось постаріти. — Такого кохання я не знаю. А знаю інше: коли без когось не можеш жити (Є.Попович, перекл. Е.М.Ремарка). — А з коханням ось яка штука, — продовжував Воллі напучувати Ейнджела. — Ніколи ні до чого не примушуй кохану людину. У життя коханих не можна втручатися, як не можна втручатися у життя незнайомців. Так, нам усім хочеться, щоби ті, кого ми кохаємо, усе робили так, як нам до душі, або лише те, що ми вважаємо правильним. Але краще дозволити їм самим вирішувати. Це важко, — додав він, — бо іноді так і тягне втрутитися. Просто кортить, аби ти вирішував і планував, і все відбувалося за твоїм задумом (О.Тільна, перекл. Дж.Ірвінга). І любити, і бути мудрим неможливо (Ф.Бейкон). Інколи легше стерпіти оману того, кого любиш, ніж почути від нього всю правду (Ф. де Лярошфуко). Вибачають, доки кохають (Ф. де Лярошфуко). Кохати — значить перестати порівнювати (Бернар Ґрасе). Кожна людина носить в глибині свого «Я» маленьке кладовище, де поховані ті, кого вона кохала (Р.Ролян). Любити — означає бачити чудо, невидиме для інших (Ф.Моріяк). Коли згадуєш про той час, коли ти любив, здається, що відтоді більше нічого не відбулося (Ф.Моріяк). Кохати — значить разом дивитися в одному напрямку? Можливо, але лише, якщо дивляться не в телевізор (Жильбер Сесброн). 1. — Мені потрібно щось на кшталт тебе, але тільки, щоб ​​воно мене любило]. Обговорення статті

- Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) Вгору

МОГИ́ЛЬНИК старода́внє або розко́пане кладо́вище.

- Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) Вгору

Кладбище – кла́довище, -ща, могилки́, -ло́к, цви́нтар, -ря.

- Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) Вгору

Ребята
• С ребятами — горе, а без ребят — вдвое – горе з дітьми, горе й без дітей. Пр. Хата з дітьми — базар, а без них — кладовище. Пр.

- Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) Вгору

Кла́дови́сько, кла́дови́ще – кладбище.

- Російсько-український словник ділової мови 1930р. (М. Дорошенко, М. Станиславський, В. Страшкевич) Вгору

Кладбище – кладо́вище.

- Правописний словник 1929р. (Г. Голоскевич) Вгору

кла́до́ви́ще, -ща, -щу, -щем; -до́ви́ща, -до́ви́щ

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Гробови́ще, -ща, с. = Кладовище. О. 1861. XI. Св. 41. Так ну ж тут віку доживать, щоб не на другім кладовищі, а на знакомім гробовищі з батьками вкупі почивать. Мкр. Г. 63. Обкопане ровом городянське гробовище з гостроверхою церквою, вкрите зеленим тонконогом і сизою чаполоччу та рясне хрестами. О. 1862. IX. 61. Чума з лопатою ходила та гробовище рила, рила. Шевч. 544.
Гробо́к, -бка́, м. Ум. отъ гріб. Могила, могилка. Полковник остався почувать на гробках.... Узяв сідло, положив на гробок і ліг на йому. Грин. І. 50. Гробки́ = Гроби = Гробовище = Кладовище. Мнж. 178. Левиц. І. 117. На гробках посідали. Черниг.
Запе́клий, -а, -е. Зачерствѣлый, закоренѣлый, упрямый; отчаянный. Огонь запеклих не пече. Шевч. 60. Запеклий ворог. Є такі запеклі, що й на кладовище уночі не бояться тобі йти. Канев. у. Стельмах сей був чолов’яга запеклий собі, такий, що купить на торгу оселедця, сам їсть, а жінці... й діткам не дасть, і зожре сам перед їх очима. Г. Барв. 458.
Кла́довисько, -ка, с. = Кладовище. О. 1861. XI. Свидн. 41.
Кла́довище, -ща, с. Кладбище. На шлях дивлюся та на поле, та на ворону на хресті, на кладовищі. Шевч. Опівночі дивиться — йде з кладовища гурба мерців. ЗОЮР. II. 43.
Про́води́, -ві́д, м. мн.
1) Ѳомина недѣля. О. 1861. XI. Св. 42. То було на самі проводи, і треба було через кладовище йти, де на гробах у той день усі поминають своїх родичів. Кв. Після провід ми уп’ять поїдьмо до товару. Харьк. г. Після провід ми уп’ять поїдьмо туди. Харьк. г.
2) — руса́льні, руса́льчини. Первый понедѣльникъ послѣ троицкихъ святокъ, когда, согласно повѣрью, провожаютъ пѣснями уходящихъ русалокъ. Грин. III. 116.

- Російсько-український словник військової термінології 1928р. (С. та О. Якубські) Вгору

Кладбище — кладо́вище, -ща; К. православное — правосла́вне кладо́вище; К. иноверческое — чужові́рне кладо́вище.

- Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору

Гробъ = труна́, домови́на (дубова) — дубови́на, гріб, (кришка) — ві́ко. С. З. — Як не живеш, а все труни не минеш. н. пр. — Ой умру я, моя мамо, ой умру, збудуй мінї, моя мамо, з клен-древа труну. н. пр. — Тешуть явір, тешуть яворину, молодому козакови та на домовину. н. п. — Подиви ся, доню, яка я стара, мінї в домовину лягати пора. н. п. —Убють тебе, вона в гріб ляже. Кот. — Въ гробъ гляди́тъ, одно́й ного́й въ гробу́ = на ла́дан дише, на тонку́ пряде́. — Вогна́ть, свести́ кого́ въ гробъ = на той сьвіт загна́ти. — До гро́ба, по гро́бъ = до сме́рти, по ві́к, по́ки сьвіт со́нця. — Гроба́ = гробови́ще (С. Аф.), гробки́, кладови́ще, могилки́. — Дївчина сирота, як іде за́між, то йде на гробки тужити по матері.
Кладби́ще = кла́дови́ще, гробови́ще, гробки́, могилки́, кла́двище, (переважно в церковному дворі або коло церкви) — цви́нтарь, церкови́ще Лев., (старе кладовище або місце, де колись було кладовище) — погре́бище. С. З. Л. — Ой як мінї не ходити на цвинтарь тужити — поховала миленького, зостали ся дїти. н. п. — І років через сто на цвинтарь прийде внук, де грішні костї їх в одну копицю сперли. Гул. Ар. — Її немає: під осїнь журливу на гробовище однесли. І. Г.
Мѣ́сто = 1. мі́сто, мі́сце, міст(ц)и́на. — Въ одно́ мѣ́сто = до гу́рту, до мі́ста, у мі́сто, до ку́пи. — Клади усе до купи, у місто. С. Л. — Въ друго́мъ мѣ́стѣ, въ друго́е мѣ́сто = де-и́нде, в и́ньшому мі́стї. — Шукай, Ринде, де-инде. н. пр. — Пошукай де-инде, бо тут нема. С. Л. — Матку стареньку з двора вигонили: іди ти, мати, де-инде пробувати. н. д. — Во всѣ́хъ мѣста́хъ = скрізь, по всїх усю́дах. — Въ иныхъ мѣста́хъ = поде́куди. — До э́того мѣ́ста = до сю́ди (С. Л.), по́ти, до сьо́го мі́сця. — От по́ти твій горо́д, а далї вже мій. Чайч. — Защищённое мѣ́сто = за́хист (С. Л.), за́хисток, за́куток, од вітру — за́тишок. – Ходїм курить у затишок, а то тут вітер. Чайч. — Къ мѣ́сту = до ре́чі (про розмову), до мі́ста, к строцї. — Сказав до речі. — Постав цього чавуна к строцї, а то стирчить на дорозї. Чайч. — Мѣста́ми = де́-де, де-не-де́, місця́ми, місте́нькою. — І блїдий місяць на ту пору з-за хмари де-де виглядав. К. Ш. — Місцями й гарна трава, а по сугробках погана. Чайч. — Мѣ́ста не дава́ть = не дава́ти споко́ю. — А ті ясні очі не дають спокою анї в день, нї в ночі. н. п. — Мѣ́сто би́твы = бо́їще (С. Л.), бойо́вище. — Мѣ́сто проѣ́зда = про́їзд, пере́їзд, прого́н. — Мѣ́сто въ тѣни́ = за́тїнок. холодо́к. — Баба у затїнку стане за дївку. н. пр. — Ходїм у холодок, а то сонце дуже пече. — Мѣ́сто для поселе́нія = се́лище, се́льбище, посе́лля. — На мѣ́стѣ происше́ствія, преступле́нія = на гаря́чому вчи́нку. — Хто би на гарячому вчинку поймав. Ст. Л. — Не умѣ́ста = не до ре́чі, не до ладу́, не го́же. — Сказав зовсїм не до речі. — Ни съ мѣ́ста! = анї руш! С. Л. — Новозаселённое мѣ́сто = новосе́лиця. — Откры́тое мѣ́сто (коло села) = бе́лебень, голоте́ча. — Хата стоїть на белебнї. С. Аф. Хата стоїть на самій голотечі без захисту. Фр. — Отхо́жее мѣ́сто = паску́дник, срач (С. З.). — По мѣста́мъ! = на мі́сто! — Почетное мѣ́сто (в хатї) = по́куть, для молодих — поса́д. — Посадили на покутї. — Ой загули голубоньки на водах, час тобі, Марійко, на посад. н. п. — А всї дружечки за столом сїли, молода на посадї. н. п. — Укры́тое мѣ́сто = за́куток, схо́ванка, криївка. – Сяду десь в такім закутку, щоб мене нїхто не бачив. Хр. — У такій то схованцї вигребла собі качечка кубельце. Ан. Стар. — А мінї з моєї криївки усе видно, як на долонї. Фр. — Уса́дебное мѣ́сто = грунт, ґрунт, в Слобідській Українї — плець. С. Л. — Чий грунт, того і будування. Ст. Л. — Хата згоріла, а плець оддав людям. Сум. Ох. — Стра́шное мѣ́сто = страхо́вище. Сп. — Де що було: буда — бу́дище, го́род — городи́ще (С. Л.), гута — гу́тище, двір — дво́рище (С. Л.). Обгорілі дворища чорнїють. (К. Д.), за́мок — за́мчище, замкови́ще (С. Л.), лїс зрубаний — зруб, викорчований — теребі́вля, випалений — лїсови́ння, мак — макови́ще, макове́ць, міст — мости́ще, озеро — озеря́вина, кладовище або погріб — погреби́ще, сад — садови́ще, село — се́лище (С. Л.), се́льбище, став — стави́ще, стави́дло, стави́сько, стоги — сто́жище, стожа́рня (Сп.), сто́жисько. — Різні місця́: на водї або коло води — зато́н, зато́ка (що заливаєть ся водою. С. Л.), о́дміть (тихе, між скелями на порогах. Ев.), о́парь (на болотї, що не заростає і не замерзає), пле́со, чистова́ (чисте, не заросле на водї місце. — На силу вибрались з латаття, і виїхали на чистову́), пра́ло, пра́тва, кладки́ (над водою, до миють білизну), прогно́й (між річками, де Запорожцї перетягали човни. Ев.), сїдло (де рибалки сїдають ловити рибу), сте́лище, стли́ще (над водою, де білять полотно або льон), те́рло, терло́вище (де риба треть ся. С. Ш.). —В дворі: підсто́жжя, стожа́р, стожа́рня, сто́жище, сти́ртище (де ставлять стоги й стирти), перела́з (де перелазять через тин. — За поповим перелазом там стояли троє разом. н. п.), садови́ще (місце на сад), свинори́я (порите свинями), сїдало (де сїдають кури на ніч, сьмі́тник (де викидають сьміття), попі́льник, попели́ще (де зсипають попіл), д. ще під сл. Дворъ: За́дній, Ско́тный дворъ. — В лїсї: майда́н (де гонять смолу), гуща́вина, гущина́ (густо заросле), га́лява (мало заросле), чисти́на (чисте). Д. ще під сл. Лѣсъ. В полї: вереща́к (що поросло вереском), гли́нище (де копають глину), гречківка (де росте гречка. Сп.), гри́ще (де одбувають ся грища), пе́чище (випалене сонцем), жи́тнище (де росте жито), капу́стник (де росте капуста), коно́плище, підме́т (де ростуть коноплі), о́мшарь, омша́рина (що поросло мохом. С. Л.), розви́лина, розви́лка, розви́лля (де росходять ся шляхи), ре́вище (залите кровію, що худоба реве на такому містї), станови́ще, табори́ще (де стан, табор), ти́рло (де спочиває худоба коло водопою), хмільни́к (де росте хміль). — В ха́тї: відни́к (де дїжка з водою), за́пічок (за пічкою), опі́чок (коло печі), присло́н (для покійника), д. ще цід сл. Изба́: части́ни ха́ти і під сл. Мѣ́сто: Почетное м. 2. мі́сто, поса́да (Гал.). — Кандидат на учительску посаду. Бар. 3. паку́нок, па́ка, па́чка. 4. д. Блона́ 2.

Запропонуйте свій переклад