Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 15 статей
Запропонувати свій переклад для «оповідь»
Шукати «оповідь» на інших ресурсах:

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

Мане́рный – мане́рний; (жеманный) мані́рний, мані́ристий, мані́жний, (чопорный) то́нний. [О́повідь не про́ста, а мані́рна та з карлю́чками (Грінч.). На́ші вельмо́жні пани́ такі́ мані́рні (Куліш)].
Оглаше́ние –
1) см. Огла́ска;
2) (о браке) ви́кличка, о́клик, о́глас, о́повідь, за́повідь (-ди), запові́ддя́.
Повествова́ние (рассказ) – оповіда́ння, о́повідь (-ди), о́повість (-ти), ро́зповідь (-ди), по́вість (-ти), по́вістка про що.

- Російсько-український народний сучасний словник 2009– Вгору

Нарратив – (англ., франц. от лат.) наратив, розповідь (оповідь).
[Наратив — це зітхання світу, яке його робить живим (М.Павич). Коли історик конструює наратив, він вибирає твердження, які, як йому здається, найліпше прислужаться у вивченні минулого: він вважає, що пропонує позицію, з якої найліпше споглядати минуле (Франклін Р. Анкерсміт). Рятівна багатозначність і симбіоз національного та совєтського наративів не дали змоги змістовно обговорювати та послідовно втілювати на державному рівні ані «українську національну ідею», ані принципи «політичної нації» (Андрій Портнов)]. Обговорення статті

- Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) Вгору

РАССКА́З (переваж. усний) о́повідь.

- Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) Вгору

Рассказ – оповіда́ння, -ння, о́повідь, -ди.

- Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) Вгору

О́повідь, -ди – сообщение, об’явление.

- Російсько-український словник ділової мови 1930р. (М. Дорошенко, М. Станиславський, В. Страшкевич) Вгору

Объявка – о́повідь (-ді).

- Правописний словник 1929р. (Г. Голоскевич) Вгору

о́повідь, -віді, -віді, -віддю; -віді, -відей

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

О́повідь, -ді, ж.
1) = Оповідка. Довго слухав Остап оповідь братову. Грин. І. 288.
2) Сообщеніе, объявленіе. Шух. І. 41. Оглашеніе церковное о бракѣ. МУЕ. ІІІ. 50.

- Вебсловник жіночих назв української мови 2022р. (Олена Синчак) Вгору

нара́торка, нара́торок; ч. нара́тор
та, від чийого імені провадиться оповідь у творі. [Як і сама Забужко, нараторка в романі подорожує на Захід, репрезентує і розповідає там про свою країну, налагоджує контакти з тамтешніми інтелектуальними колами. (Марко Андрейчик «Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття», пер. Ігор Андрущенко, 2014). Поперемінно нараторка пригадує історію дитинства, двох невдалих шлюбів на фоні трагічної розповіді країни міжкарпаття. (Т. Кирилова «Тіло та нарація в романі Герти Мюллер “Краще б я сьогодні з собою не зустрілася”», 2010). Нараторка іронізує з політичних діячів, але це ще не все. (ЛітАкцент, 21.11.2007).]
див.: опові́да́чка, розпові́да́чка
опові́да́чка, опові́да́чок; ч. опові́да́ч
1. та, хто щось оповідає, про щось розповідає. [Якось Л. розповіла моїй оповідачці між іншим, що вітчим-кагебіст (як виявилося, він був не просто військовий) навчив її уривчасто розмовляти по телефону, щоби ніхто із присутніх не здогадався, хто і для чого телефонує <...> (Збруч, 2018). Оповідачка казала мені, що пам’ятає, як заходив до них Довженко в сивій шапці з шликом наприкінці 1917 й на початку 1918 років, належачи до куреня чорних гайдамаків <...> (Борис Антоненко-Давидович «На шляхах і роздоріжжях», 1978). Медже не розуміла і половини, але рівний голос оповідачки, дзижчання прядки і тонкі виспіви хуртовини – все сповивало її забуттям. (Зінаїда Тулуб «Людолови», Том 2, 1935).]
2. та, хто вміє гарно, майстерно розповідати. [А господарює в центрі Людмила Бахтіарова – оповідачка від Бога і знавець багатьох природних таємниць заповідника. (Україна молода, 2016). <…> мадам Грюнліх була найкращою оповідачкою. (Томас Манн «Будденброки», пер. Євген Попович, 1973). Джулія володіла великим даром імітування; щоправда, вона рідко вдавалася до нього, бо вважала, що він шкодить акторській грі, але у вищому світі цей дар приносив їй користь і завдяки йому вона здобула славу дотепної оповідачки. (Сомерсет Моем «Лицедії», пер. Мар Пінчевський, 1966). Джевгер була чудовою оповідачкою: в її вустах казка щоразу трохи змінювалася, і від того слухати її завжди було цікаво. (Зінаїда Тулуб «В степу безкраїм за Уралом», 1962).]
3. та, від чийого імені провадиться оповідь у творі. [Оповідачка в романі має відчуття, ніби живе в «передвоєнний час». (Український тиждень, 2018). В оцінках Франка немає жодної згадки про феміністичні твори, жіночі образи, жіночий голос оповідачки, «ідейний зміст» «Царівни», – дещо лицемірить Франко, – неясний. (Соломія Павличко «Теорія літератури», 1999).]
4. та, хто оповідає казки, анекдоти та ін. фольклорні твори. [Шура – вона, як Гомер: весь епос Ломівки (соборної Зачіплянки) прибув із нею: різні бувальщини, ломівські історії, міфи, віщі сни ллються з уст оповідачки невпинною рікою. (Олесь Гончар «Щоденники», 1995). Бабцю, ви просто народна оповідачка! (Віктор Смірнов «Тривожний місяць вересень», 1971).]
див.: нара́торка, розпові́да́чка
Словник української мови: у 20 т., Т.1-11, 2015-2021.
Куньч З. Й. Універсальний словник української мови, Тернопіль, 2007, с. 525.
Словник української мови: в 11 томах, Том 5, 1974, с. 718.
Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов.)
Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов.)
Правописний словник 1929р. (Г. Голоскевич.)

- Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору

Повѣствова́ніе = оповіда́ння (С. Л.), о́повідь.
Разска́зъ = оповіда́ння (С. Л.), о́повідь (Ос.), по́відь, по́вістка, ка́занка. — Народні оповідання (По́вістки) Марка Вовчка. Спб. 1861 р. — Великого стоять сї оповідання. К. X. — Не соромив ся він і про семъю свою оповідь оповідати. Ос.
Сказа́ніе = каза́ння, пере́каз, оповіда́ння, о́повідь, о́пис. – Можна довідатись про се доволї ясно з переказів наших лїтописей. Бар. О.