Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 62 статті
Запропонувати свій переклад для «пожар»
Шукати «пожар» на інших ресурсах:

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

Пожа́р – пожа́р (-ру), поже́жа, пожо́га, поже́га. [Уночі́ ста́лася в селі́ поже́жа].
• Потушить -жа́р – загаси́ти, погаси́ти пожа́р, поже́жу.
• Звонить на -жа́р – дзвони́ти на пожа́р (на поже́жу), вого́нь вісти́ти.
• Пожа́р! – гори́ть!
• Не на -жа́р – не гори́ть, нема́ чого́ поспіша́ти.
Восклица́ть, воскли́кнуть – покли́кувати (поклика́ти), покли́кнути, викли́кувати, ви́кликнути (кли́кнути), гука́ти, гукну́ти (згукну́ти), вигу́кувати, ви́гукнути, погу́кувати, погукну́ти, скри́кувати, скри́кнути, викрика́ти, ви́крикнути, крикну́ти, (вопиять) вола́ти, завола́ти. [Ча́сто покли́кують вони́: «Так гово́рить Госпо́дь» (Л. Укр.). Це зве́ться падлю́цтвом – згукну́в Лаго́вський (Крим.). Ми крикну́ли: «пожа́р!»].
• Обращаться к кому с восклица́нием – поклика́ти (покли́кувати), покли́кнути на ко́го (до ко́го). [Го́лосно ми на бра́тію свою́ – хуторя́н поклика́ємо (Кул.)].
Де́йствовать – ді́яти, чини́ти, ору́дувати. [Зако́ни, які ді́ють на на́шій терито́рії. Мо́ва – то могу́че знаря́ддя, щоб ді́яти на ду́ші лю́дські (Єфр.). Чині́ть, як зна́єте. Час не бала́кати, а ору́дувати].
• О машинах – роби́ти, працюва́ти. [Чому́ пожа́р гаси́ли ві́драми, а не ки́шкою? – Бо ки́шка порва́лася, не роби́ла. На́ша маши́нка не ро́бить (не працю́є). Чи працю́є ваш телефо́н? – Ні, зопсува́всь, не працю́є].
• Де́йствовать в качестве истца или ответчика – виступа́ти позовнико́м або відповідаче́м.
• Де́йствовать справедливо, дурно – ходи́ти пра́вим ро́бом, ходи́ти лихи́м ро́бом.
• Де́йствовать по своему – чини́ти по-сво́єму, ходи́ти свої́м ро́бом.
• Де́йствовать по (чужой) указке – ходи́ти у кого́сь на по́воді, слу́хати чиє́го го́лоса, (гал.) ходи́ти чиї́м три́бом.
• Де́йствовать за одно (во вред кому) – наклада́ти з ким про́ти ко́го. [Дочка́ з ворога́ми ба́тьковими про́ти йо́го наклада́є (Мирн.)].
• Ничто на него не де́йствует – ніщо́ його́ не бере́ (не йме), нічи́м його́ не ві́зьмеш, ніщо́ не ма́є над ним си́ли.
Дым –
1) дим (р. -му) (мн. ч. – дими́ и димо́ве (Л. Укр.), ум. димо́к, ди́монько), ку́рево, ку́рява. [Чи не пожа́р, де? бо он ку́рево яке́! Ба́чу, над клу́нею чо́рна-чо́рна ку́рява: догада́всь – підпали́ли (Звин.)].
• Обратиться в дым, рассеяться, исчезнуть, как дым – здимі́ти, зди́мнити, ди́мом здимі́ти [Пропа́в, як здимі́в. Десь іздимі́в з ха́ти (Рудан.). Ди́мом здимі́в пан голо́дний (Рудан.)], піти́ ди́мом, зди́мчитися. [Після йо́го сме́рти все його́ добро́ і зди́мчилось].
• Подойти ды́мом – приди́міти, підійти́ ди́мом.
• Подошедший ды́мом – приди́млений. [Ка́ша приди́міла или приди́млена (пахнет дымом). Жи́то ди́мом підійшло́, як поже́жа була́ (Г. Барв.)].
• Дым коромыслом – гарми́дер, бу́ча.
• Клубы ды́ма – клу́би ди́му, (густые) бо́вдури (Фр.).
• Дым клубами – дим ку́желем, дим клубо́четься.
• Дым столбом – дим стовпо́м.
• Дым валит – дим бу́хає, шуга́є, (провинц.) ну́трить. [А дим з вікна́ так і ну́трить];
2) ха́та, двір (р. дво́ру), (стар.) дим. [Зде́рли по два́цять гро́шей з ди́ма]. Земляной дым, бот., см. Дымя́нка.
Зара́нивать, зарони́ть –
1) куда, за что (ронять, упускать) – (у)пуска́ти, (у)пусти́ти, зароня́ти, зарони́ти що куди́, за що; срвн. Урони́ть; (забрасывать) закида́ти, заки́нути, кида́ти, ки́нути що куди́. [Як я́снеє со́нце заки́не свій про́мінь ясни́й до те́бе в віко́нце, – озви́сь на приві́т весняни́й (Л. Укр.)].
• -вать, -ни́ть искру, любовь в ком-н. (перен.) – закида́ти, заки́нути, рони́ти, зарони́ти і́скру (напр. наді́ї), любо́в (коха́ння) в ко́го, в ко́му. [Заки́нув гаря́чу і́скру палко́го жалю́ (Л. Укр.). Дру́же, ти в ме́не зарони́в зерно́ наді́ї (Л. Укр.). Хто зарони́в мені́ в жи́ли ото́й триво́жний рух? (Сосюра)].
• -ни́л ты этим словом в меня сомнение – заки́нув ти цим сло́вом в ме́не су́мнів;
2) (уронить по неосторожн. ч.-л. горящее, вообще неумышлен. произвести пожар) кида́ти, ки́нути, пуска́ти, (у)пусти́ти ого́нь, і́скру.
• Заро́ненный – (у)пу́щений, заки́нутий и заки́нений.
Звони́ть –
1) дзвони́ти, калата́ти, дзе́нькати, дзеле́нькати, теле́нькати в що, (в колотушку) клепа́ти, калата́ти, (с усердием) видзво́нювати, (раздельно в один колокол) дзвони́ти в оди́н дзвін, ба́[о́]мкати, бе́мкати, бо́вкати.
• -ня́т – дзво́нять, дзво́ниться. [Вже до вече́рні дзво́ниться].
• -ни́ть во все колокола – в усі́ дзво́ни дзвони́ти (би́ти, гра́ти), гу́сто дзвони́ти.
• -ни́ть раскачивая весь колокол – дзвони́ти з розго́ну.
• Окончить -ни́ть – передзвони́ти.
• -ни́ть на пожар – вого́нь вісти́ти.
• -ни́ть требуя помощи тревожно – дзвони́ти на ґвалт.
• -ни́ть по усопшему – по душі́ дзвони́ти;
2) (средн. зал.) дзвони́ти, густи́, гра́ти, би́ти. [Дзво́ни дзво́нять, там ба́бу хоро́нять (Херсонщ.), Дзво́ни гра́ють (Б. Лепк.). У неді́лю ра́но усі́ дзво́ни б’ють (Херсонщ.)];
3) (разглашать) дзвони́ти, роздзво́нювати. [А жіночки́ ли́хо дзво́нять, матері́ глузу́ють (Шевч.)].
Меч –
1) меч и міч (р. меча́); (с узким лезвием) (меч-) кінча́к (-ка). [Го́лий як міч, го́стрий як бри́тва (Номис). Ви́сить міч тира́нський і над ва́ми (Грінч.). О, сло́во! будь мече́м мої́м (Олесь)].
• Меч-кладенец, см. Кла́дене́ц 1.
• Меч-самосек (в сказках) – меч-самосі́к, меч-самобі́єць (-бі́йця).
• Быть под Дамокловым -чо́м – бу́ти під Дамо́кловим мече́м (фам. під обу́хом, під до́вбнею). [Не було́ як і говори́ти під цензу́рною до́вбнею (Єфр.)].
• Огнём и -чо́м – огне́м і мече́м.
• Предать всё огню и -чу́ – пусти́ти все під ого́нь і меч; спусти́ти на пожа́р (на ого́нь) і під меч положи́ти; люде́й мече́м посікти́, а добро́ з (за) ди́мом пусти́ти; огне́м спали́ти і кі́ньми стопта́ти.
• Повинную голову (покорной головы) и меч не сечёт – покі́рної голови́ і меч не бере́;
2) меч-рыба, зоол. Xiphias gladius L. – мечоні́с (-но́са), меч-ри́ба, ме́чник;
3) (созвездие) Меч (р. Меча́).
Не́мчик – ні́мчик, (ребёнок) німча́ (-ча́ти). [Пожа́р погаси́ли, а ні́мчики пожа́рище й сирі́т поділи́ли (Шевч.)].
Ого́нь, огонё́к –
1) (в)ого́нь (-гню́) (ум. о́гник, о́гничок), бага́ття, (гал.) ва́тра (ум. бага́ттячко, ва́терка), (костёр, очаг) о́гни́ще, ва́трище; (детск.) жи́ж(к)а, жижи́йка.
• Высечь ого́нь – ви́кресати огню́.
• Развести огонь – розве́сти́, розгніти́ти, розікла́сти ого́нь (бага́ття, ва́тру).
• Не дали ли бы вы мне огоньку́? – чи не дали́-б ви мені́ вогню́, бага́ття (багачу́, при́ску, ва́терки)?
• Заимствовать -ньку́ на трубку – залю́лювати.
• Кузница на четыре огня́ – ку́зня на чоти́ри о́гнища.
• Живой ого́нь (вытертый из дерева) – жива́ ва́тра.
• Предать огню́ и мечу – спусти́ти на пожа́р (на ого́нь) і під меч положи́ти, огне́м спали́ти і кі́ньми стопта́ти.
• Подлить масла в ого́нь – дода́ти га́рту.
• Нет дыму без огня́ – ди́му без огню́ не бува́є.
• Пройти сквозь ого́нь и воду – бу́ти на коні́ і під коне́м, на во́зі й під во́зом, і в сту́пі і за сту́пою, пройти́ Рим і Крим.
• Из огня́ да в полымя – з дощу́ та під ри́нву, з огню́ та в по́ломінь.
• Попасть меж двух огне́й – попа́сти в ле́щата, потра́пити межи́ мо́лот і кова́дло.
• Гореть как в огне́ – горі́ти як жар (як ув огні́), мов на кір горі́ти.
• Ого́нь без пламени – (сами́й) жар.
• Глаза горят словно ого́нь – о́чі горя́ть як жар.
• Всё как огнё́м взяло – огне́м все пішло́.
• Дом сразу был охвачен огнё́м – буди́нок відра́зу взя́вся огне́м, по́лум’ям.
• Дышущий огнё́м – огнедиха́тий. [Огнедиха́тий драко́н]. См. Анто́нов огонь, Блужда́ющий огонь. Пушечный ого́нь – гарма́тний ого́нь, гарма́тна стрільба́.
• Он не был ещё под огнё́м – він не ню́хав ще по́роху, він не був ще в бою́.
• Беглый ого́нь – перебіжни́й (розбивни́й) ого́нь;
2) ого́нь, жар, пал, за́пал.
• Творческий ого́нь – тво́рчий ого́нь.
• В нём много огня́ – в ньо́му бага́то огню́ (жа́ру, за́палу);
3) сві́тло (им. мн. світла́), ум. сві́телко, по́світ (-ту).
• Зажигать, зажечь ого́нь (огни́) – світи́ти (засві́чувати), засвіти́ти ого́нь, посвіти́ти (позасві́чувати) світла́, посвіти́тися. [Всі лю́ди вже посвіти́лися].
• Потушить ого́нь – погаси́ти сві́тло.
• Подайте огня́ – принесі́ть світло́, да́йте сві́тла.
• Сидеть при огне́ – сиді́ти при сві́тлі.
II. Пал –
1) см. Пале́ние;
2) пал, палы́ – поже́жа (пожа́р) в степу́, в лі́сі.
• Пускать пал, -лы́ – випа́лювати лу́ки, степ, зруб;
3) (выжженое место) палени́на, випа́лина, палени́ця, (иногда в истор. песнях) пожа́р (-ра́ и -ру).
Погаша́ть, погаси́ть – гаси́ти, погаси́ти, згаша́ти, згаси́ти, загаша́ти, загаси́ти (во множ. позага́шувати), туши́ти, потуши́ти що.
• -си́ть огонь – погаси́ти (загаси́ти) сві́тло.
• -си́ть пожар – погаси́ти (загаси́ти) поже́жу (пожа́р).
• -ша́ть чувство совести, чести – пригаша́ти (приглу́шувати) сумлі́ння, почуття́ че́сти.
• -ша́ть известь – розпуска́ти, розпусти́ти ва́пно.
• -ша́ть долги – спла́чувати, сплати́ти борг, поспла́чувати, поплати́ти борги́, (гал.) умо́рювати, умори́ти борги́.
• Пога́шенный – пога́шений, зга́шений.
• -ный долг – спла́чений борг, (гал.) умо́рений довг.
Предава́ть, преда́ть –
1) см. Передава́ть;
2) віддава́ти, відда́ти; срв. Отдава́ть, Предоставля́ть, Подверга́ть.
• -ва́ть суду кого-л. – ста́вити (поста́вити) на суд кого́, віддава́ти (відда́ти) до су́ду (під суд) кого́. [Стережі́ться-ж люде́й, бо вони́ ста́витимуть вас на суд (Єв.)].
• -вать забвению что-л. – пуска́ти (пусти́ти) в непа́м’ять (у запоми́н) що. [Все те пуска́ють на́ші земляки́ в непа́м’ять (Куліш)].
• -ва́ть огню что-л. – спуска́ти (спусти́ти) на пожа́р що, пуска́ти, пусти́ти за ди́мом що.
• -ва́ть смерти, мукам, казни кого-л. – віддава́ти (відда́ти), завдава́ти (завда́ти) на смерть, на му́ки, на стра́ту кого́.
• -да́ть смертной казни кого – на сме́ртну ка́ру завда́ти кого́, стра́тити кого́.
• -дать кого смертной казни через повешение – на го́рлі (и на го́рло) скара́ти, покара́ти кого́.
• -даю́ себя на суд и волю вашу – віддаю́ себе́ (здаю́ся, спуска́юся) на суд і во́лю ва́шу.
• -да́ть себя воле божией – зда́тися на бо́га, зда́тися, спусти́тися на во́лю (ла́ску) бо́жу.
• -да́ть кого проклятию – клятьбу́ (прокля́ття) покла́сти на ко́го, прокля́сти́ кого́.
• -да́ть себя на жертву – відда́ти себе́ на же́ртву.
• -да́ть богу дух – бо́гові ду́шу (дух) відда́ти. [А сам припа́в к сирі́й землі́, відда́в бо́гу дух (Пісня)].
• -да́ть тело земле – схова́ти в сиру́ зе́млю кого́;
3) видава́ти, ви́дати, зра́джувати, зра́дити кого́, що, (признанием) вика́зувати, ви́казати на ко́го и кого́.
• Он -да́л нас неприятелю – він ви́дав нас во́рогові.
Пре́данный –
1) пере́даний;
2) ві́дданий, за́вданий и т. д.;
3) ви́даний, зра́джений, ви́казаний;
4) см. Про́данный.
Предава́ться, преда́ться –
1) віддава́тися, відда́тися, бу́ти ві́дданим; (огню) спуска́тися, спусти́тися, бу́ти спу́щеним (на пожа́р); завдава́тися, завда́тися и т. д. Виновные -ду́тся, будут -даны суду – винува́тці бу́дуть поста́влені на суд, ві́ддані до су́ду;
2) (предоставить себя) віддава́тися, відда́тися кому́, чому́, здава́тися, зда́тися на ко́го, на що. [Ти зве́рнеш з найпевні́шої доро́ги і віддаси́сь неві́рному случа́ю (Куліш)].
• Он совершенно -да́лся своему другу – він цілко́м відда́вся своє́му дру́гові, цілко́м зда́вся на свого́ дру́га.
• -да́ться всецело своему чувству – цілко́м відда́тися своє́му почуттю́.
• -ва́ться оргии – віддава́тися о́ргії. [Всіма́ фі́брами своє́ї істо́ти віддає́ться ди́кій, але́ кра́сочній о́ргії (Єфр.)];
3) (впадать во что. пристращаться к чему) вдава́тися, вда́тися, вкида́тися, вки́нутися в що; (погрузиться) порина́ти, порину́ти в що; срв. Отдава́ться 2.
• -да́ться тоске, горю, отчаянию, меланхолии – вдава́тися (вда́тися), вкида́тися (вки́нутися) в ту́гу, в го́ре, у відча́й, в меланхо́лію, (погрузиться) порину́ти в го́ре. [Не пла́чте, не журі́тесь, в ту́гу не вдава́йтесь (Метл.). Не вкида́йся так тя́жко в своє́ го́ре (Г. Барв.). Вона́ сумува́ла і вдава́лася в сумну́ меланхо́лію (Н.-Лев.). Ба́тько, уве́сь порину́вши в своє́ го́ре, ні́би зовсі́м забу́в, що я й на сві́ті є (Корол.)].
• -ва́ться удовольствиям, пьянству, разгулу, разврату, картёжной игре и т. п. – вдава́тися, вкида́тися в уті́хи, в пия́цтво (в п’яни́цтво), в гульню́, в розпу́сту (в ро́зпуск), в картя́рство и т. д. [Не вдава́йся в гульню́ (Кониськ.). Вони́ так са́мо пия́чать, так са́мо в розпу́сту вкида́ються, так са́мо жениха́ються (Єфр.). Приї́жджі лю́ди вку́пі з міща́нами вдава́лися без упи́ну у вся́кий ро́зпуск (Куліш)].
• -ва́ться мечтам о чём – порина́ти в мрі́ї, снува́ти мрі́ї, ма́рити про що. [За попере́дніх часі́в, коли́ про украї́нську пре́су мо́жна було́ ті́льки мрі́ї снува́ти (Єфр.)].
• -ва́ться пустым мечтам – літа́ти в химе́рах, (образно) в хма́ри зано́ситися.
• -ва́ться размышлениям – захо́дити в думки́, в міркува́ння.
• -ва́ться учению – вкида́тися (вки́нутися) в нау́ку.

- Російсько-український народний сучасний словник 2009– Вгору

Любовь –
1) (к кому страсть, любовное влечение) коха́ння, (ласк.) коха́ннячко, любо́в, лю́бощі до ко́го, лю́бість, (влюблённость) закоха́ння в ко́му, (симпатия) ми́лува́ння;
2) (любовные ласки, утехи) лю́бощі, пе́стощі, ми́лощі, ми́лува́ння, лю́бість, ла́ска, коха́ння;
3) (предмет любви) коха́ння (коханячко), милува́ння (милуванячко), закоха́ння (закоханячко);
4) (нравственн. чувство) любо́в, люба́;
5) (наклонность) зами́лування, любо́в, на́хил, охо́та, хіть (р. хо́ти, диал. хі́ті) до чо́го, прихи́льність, прихи́лля до ко́го:
• безумная любо́вь – шале́не коха́ння (закохання);
• брак не по любви – шлюб (одруження) без кохання (без любові);
• брак по любви́ – шлюб до (з) любо́ві (до сподо́би);
• братская любо́вь – брате́рська (брате́рня, бра́тня) любо́в;
• вера, надежда, любо́вь – ві́ра, наді́я, любо́в;
• возбудить в ком любо́вь – збуди́ти коха́ння в ко́му, закоха́ти кого́ в собі́ (в се́бе);
• вспылать любовью – зайня́тися (запала́ти) коха́нням, любо́в’ю, розкоха́тися;
• вспыхнуть любовь – лахну́ти любо́в’ю, коха́нням;
• гореть, сгорать от любви к кому – палати коханням до кого;
• делать что с любовью, с любовью заниматься чем-либо – робити що залюбки (з любістю, з любов’ю); кохатися в чому; працюва́ти коло чо́го з любо́в’ю, залюбки́, з зами́лува́нням;
• жениться, выйти замуж по любви́ – одружи́тися (за́між піти́) з любо́ві;
• изъявлять любо́вь к кому – виявля́ти любо́в (ла́ску, прихи́лля) до ко́го, жа́лувати кого́;
• искренняя, настоящая любо́вь – щи́ре коха́ння, щи́ра любо́в;
• любо́вь к ближнему – любо́в до бли́жнього, братолю́бність;
• любовь к искусству – любов до мистецтва;
• любовь к родине – любов до рідного краю (до рідної країни, до рідної землі, до рідної сторони), любов до батьківщини (до вітчизни, до отчизни);
• любо́вь мужчины, женщины – чолові́че, жіно́че коха́ння, чолові́ча, жіно́ча любо́в;
• любовь не картошка — не выкинешь (не выбросишь) за окошко – любов не короста — не вигоїш спроста (Пр.); згадай та охни, мовчи та сохни (Пр.);
• любовь не пожар, а загорится – не потушишь – любов не пожежа, а займеться — не погасиш (Пр.);
• любо́вь сильнее смерти – коха́ння ду́жче (могутні́ше) за (над) смерть;
• мне не дорог твой подарок, дорога твоя любовь – не дороге дарування (даруваннячко), дороге твоє кохання (коханнячко);
• нашим новобрачным совет да любо́вь (мир да любовь)! – на́шим молодя́там не свари́тися та люби́тися!;
• нежная любо́вь – ні́жне коха́ння, ні́жна любо́в;
• не по любви – не до любові (любості);
• объяснение в любви́ – осві́дчення (про коха́ння);
• первая любовь – пе́рше ко́хання (закохання), пе́рша любо́в;
• объясняться, объясниться, признаваться, признаться в любви кому – признаватися, признатися про кохання (в коханні) кому, робити, зробити кому признання в любові (у коханні), освідчувати, освідчити кохання кому, освідчуватися, освідчитися [про кохання (про любов)] перед ким, кому, визнавати, визнати (виповідати, виповісти) кому кохання (любов свою);
• относиться с любовью – ста́витися з любо́в’ю, з прихи́льністю, прихи́льно;
• питать любо́вь к чему – коха́тися в чо́му;
• по любви – з кохання;
• пылкая, пламенная любо́вь – палке́ коха́ння, жагу́ча любо́в;
• пребывать в любви – пробува́ти в любо́ві;
• приобрести чью любо́вь – здобу́ти чию́ любо́в, (симпатию) підійти́ кому́ під ла́ску;
• родительская любо́вь – батькі́вська любо́в;
• с любовью – до любо́ви, з любов’ю, коха́но;
• старая любовь не ржавеет, старая любо́вь долго помнится – да́внє коха́ння все перед очи́ма (Пр.); давнє кохання не ржавіє (іржавіє) (Пр.);
• супружеская любо́вь – подру́жня любо́в, подру́жнє коха́ння;
• сыновняя любо́вь – любо́в до батькі́в, сині́вська любо́в;
• умирать, погибать от любви́ – помира́ти, ги́нути з коха́ння, з любо́ви.
[Хто не лю́бить, той не пізна́в Бо́га, бо Бог є любо́в (Біблія). Піді́йдеш йому́ під ла́ску (П.Куліш). Він мені визнавав любов свою (П.Куліш). Крі́пко до любо́ви поцілува́лись (Г.Барвінок). Його́ со́нечко пе́стить коха́но (Л.Українка). Біда́хи розкоха́лись аж з лиця́ спа́ли, схнуть (М.Вовчок). Коха́й, поки се́рце коха́є, усе́ за коха́ння відда́й (Б.Грінченко). Щи́ро коха́вся пан у горілка́х та меда́х (Б.Грінченко). Коха́ється він у га́рних ко́нях (Б.Грінченко). Та узя́в жі́нку не до любо́ви (Пісня). За́між пішла́ по лю́бості (М.Вовчок). Пе́стощі, лю́бощі, ся́єво срі́бнеє хви́ля несе́ в подару́нок йому́ (Л.Українка). Боля́ть мене́ ру́ки, но́ги, боля́ть мене́ ко́сті, гей, якби́ то од робо́ти, а то од лю́бости (Пісня). Коха́ння моє́, я тобі́ світ зав’яза́в! (М.Вовчок). Лю́бчику мій, милува́ннячко моє́ (А.Кримський). Нема́ мого́ миле́нького, нема́ закоха́ння (Пісня). Неха́й бу́дуть лю́ди зна́ти, як в любо́ви помира́ти (Пісня). З їх естети́змом та зами́луванням до краси́ (С.Єфремов). Ой, Бо́же, Бо́же, що та любо́в мо́же! (Пісня). Хто не зна́є закоха́ння, той не зна́є ли́ха (Пісня). Се на ме́не лю́бощі напа́ли (Г.Квітка). На ми́лування нема́ си́лування (Пр.). Колишній дотик її руки живущим огнем проймав йому кров. Він згадував їхню зустріч на пароплаві, її слова і шукав у них бажаної запоруки. Кожен погляд і усміх її осявав тепер йому душу, торуючи в ній плутані стежки кохання (В.Підмогильний). У коханні як у медицині: поганенький лікар утричі люб’язніший (В.Стись). Я марно вчив граматику кохання, граматику гріховних губ твоїх, — ти утікала і ховала сміх межи зубів затиснений захланних (В.Стус). І не те, щоб жити — більше: споконвіку б — без розлуки. До віків і після віку — це — любов. Оце — вона! (В.Стус). Напередодні об’єднання Німеччини, яке всіх лякало, один француз мрійливо промовив: «Я так люблю Німеччину, що хотів би, щоб їх було дві»… В українців причин для ніжних почуттів до Росії куди більше, ніж у французів до Німеччини. Моє серце розривається від любови, і я хотів би, щоб Росій було хоча б штук п’ять-шість. Правда, моя любов до Совєтського Союзу була ще ніжнішою, і я вцілів тільки тому, що об’єктів її прикладення стало 15 (з інтернету; Дивнич). Любить Бог українця, але не признається (В.Слапчук). Усе було — і сум, і самота. І горе втрат, і дружба нефальшива. А ця любов — як нитка золота, що й чорні дні життя мого прошила. Усе було, було й перебуло. А ця любов — як холодно без неї! Як поцілунок долі у чоло. Як вічний стогін пам’яті моєї (Л.Костенко). Абсолютно ідіотська фраза з російської — «займатися любов’ю». Повна нісенітниця. Любов, кохання, честь, гідність — все це абстракції. Як можна займатися честю, совістю. В українській мові є прекрасне слово «кохаються». Шановні, кохайтеся, якщо можете. Ну, а коли ні, «займайтеся». Що зробиш… (Ярослав Трінчук). Крім того, любов — це ще багато різних речей, тільки чомусь у нас в наявності всього два слова для означення того складного багатокомпонентного почуття: «кохання» — це те, що із сексом, а все решта — просто «любов». Тішить тільки, що у росіян взагалі лиш одне на всі випадки життя. Вони просто «люблять» все підряд: і батьківщину, і маму, і друга, і кохану, і песика. В той час як у Біблії розрізняють три відтінки такого почуття, а у Греції — цілих шість:
• Ерос – романтично-чуттєва любов, Прагма — реалістична любов, Маніа — хвороблива любов, Агапе — безумовна любов, Сторге — любов-дружба, Людус — любов-гра (Ярка Дубинська). Справжня любов, як рослина — повинна рости (Валерій Чоботар). Якщо абстрагуватися від біохімічних процесів у мозку, які, за твердженням фізіологів-матеріалістів, породжують те, що мудаки-поети називають коханням (щасливе кохання — це фермент, який активізує ті нейронні ланцюжки, що відповідають за ейфорію; нещасне, відповідно, стимулює мозкові зони депресії), і розглянути проблему в метафізичному вимірі, то є така думка, що любов — це не лише найбільший дар Божий, а взагалі — атрибут Бога в людині, одна з рис образу і подобія. А хто проти? Та це про любов. Ми ж тут — про суку-любов, яка, з одного боку, большая и чистая, а з другого — маленькая и пошлая, любов, яка нищить, висотує нерви, висушує мозок, вичавлює з людини кров (інша людина, на яку, власне, й спрямована любов, п’є ту кров горнятками, хоча не обов’язково є вампіром). Одне слово, якщо вербалізувати проблему в контексті запропонованого дискурсу, то любов як категорія поширює свою юрисдикцію зі сфери емоційного на рівень матерії у її білковій формі існування. Щось таке (В.Кожелянко). Любов — сприятлива сила, що дозволяє говорити про будь-що доглибно (А.Рєпа, перекл. Ф.Солерса). — … життя людське надто довге для одного кохання. Просто-таки надто довге. Це мені мій Артур пояснив, коли накивав п’ятами… І це правда. Кохання — це чудово. Та одному з двох воно завжди видається надто довгим. І тоді другий залишається ні з чим. Сидить і чекає чогось, витріщивши очі. Чекає, як божевільний… (М.Дятленко, А.Плюто, перекл. Е.М.Ремарка). Кохання потрібне вже хоч би для того, щоби навчитися Болю (Д.Чистяк, перекл. М.Юрсенар). Він кохав її, він прислухався до цього кохання, яке кликало Поль, доганяло її, розмовляло з нею; Сімон слухав його заклякнувши, налякано, почуваючи тільки біль і спустошення (В.Омельченко, перекл. Ф.Саґан). Так, моє кохання було надто велике. А надто велике кохання обтяжливе для того, на кого воно спрямоване, я цього не розуміла, нічого про це не знала. Та якби й знала, це однаково не допомогло б. Бо хто може визначити міру кохання?  (О.Сенюк, перекл. П.Лаґерквіста). Майже всю ніч пролежала, зціпивши зуби й стиснувши кулаки, задихаючись від люті й жаху, ба гірше — від каяття, цього сліпого прагнення повернути час назад хоч на годину, на секунду. Та тільки не час любощів (О.Король, перекл. В.Фолкнера). Чи то любов робить людину дурною, чи тільки дурні й закохуються? Роками я торгую зі своїм клунком і знана всіма як сваха, проте на це запитання відповісти не можу (О.Кульчинський, перекл. О.Памука). Обидві, обравши різні напрямки, прагнули вирватися з цього зліпленого з різних елементів світу: горда Клариса в служіння мистецтву, до якого, проте, як невдовзі довелося визнати її вчителеві, в неї не було справжнього покликання, а тендітно-меланхолійна і, властиво, не пристосована до життя Інес — назад, під крило й під духовний захист надійного міщанського побуту, шлях до якого відкривав респектабельний шлюб, бажано з кохання, а як ні, то й без нього (Є.Попович, перекл. Т.Мана). — Чому ви не витурите його? — Він не такий поганий, докторе. Тільки запальний… — Равік глянув на дівчину. Кохання, подумав він. І тут кохання. Одвічне диво. Воно не тільки осяває барвистою веселкою мрій сіре небо буднів, а й може оточити романтичним ореолом купу лайна. Диво і страхітливий глум водночас. (Є.Попович, перекл. Е.М.Ремарка). Кохання травами не лікується (Овідій). Ніяка облуда не здатна довго приховувати кохання, коли воно є, або ж удавати, коли його нема (Ф. де Лярошфуко). …людське життя тягнеться надто довго для одного кохання (Е.М.Ремарк). Любов іноді приходить так несподівано, що ми не встигаємо роздягнутися (С.Є.Лєц). Кохання — це грубе перебільшення різниці між однією людиною і всіма іншими (Дж.Б.Шоу). Любов терпить і прощає все, але нічого не пропускає. Вона тішиться мализною, але вимагає всього (Клайв Льюїс). Серед всесвітнього варварства людським істотам іноді (досить рідко) вдається створити теплі місця, осяяні світлом кохання (М.Уельбек). Любов, що боїться перешкод, — це не любов (Д.Ґолсворсі). Шлях справжнього кохання ніколи не був гладкий (В.Шекспір). Ніщо так не економить час і гроші, як взаємне кохання з першого погляду]. Обговорення статті

- Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) Вгору

ПОЖА́Р, как на пожар як на ґвалт;
ни́щему пожар не стра́шен го́лий до́щу́ не бої́ться.
ВОЗНИ́КНУТЬ забут. скла́стися [возникнет недово́льство складе́ться недого́да], галиц. заіснува́ти [возник кри́зис заіснувала кри́за], фраз. зайти́ [возник спор зайшла́ супере́чка];
возникнет фраз. бу́де [возникнет пожа́р буде поже́жа];
е́сли возникнет необходи́мость (в чём) якщо́ за́йде потре́ба /бу́де тре́ба/, живомовн. якщо́ до чого при́йдеться;
возни́кший поста́лий, ви́никлий, поет. нововста́лий, (в думці) ви́зрілий, ОКРЕМА УВАГА;
возникший в воображе́нии уя́влений.
ГО́ЛЫЙ (краєвид) безросли́нний, (здогад) сами́й ті́льки;
(с) голыми рука́ми голі́руч, (з) го́лими рука́ми, (піти) нізчи́мно;
голому пожа́р не стра́шен го́лий дощу́ не бої́ться;
с ми́ру по ни́тке — голому руба́шка з ха́ти по ни́тці – сирота́ у сви́тці, прибл. грома́да – вели́кий чолові́к.
МАЛО- ще скупо- [малосло́вный скупомо́вний];
МА́ЛЫЙ фраз. хлопа́ка [сла́вный малый /весёлый малый/ сла́вний хлопа́ка, весе́лий хлопа́ка];
от малой и́скры да большо́й пожа́р ти́ха вода́ гре́блі рве, з мало́ї хма́ри вели́кий дощ;
без малого за мали́м не;
с ма́лых лет до ста́рости з мало́го ма́лку до старо́го ста́нку;

- Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) Вгору

Пожар – поже́жа, -жі, пожа́р, -ру.

- Російсько-український словник технічної термінології 1928р. (І. Шелудько, Т. Садовський) Вгору

Пожар – поже́жа.
Качальщик (у пожар. насоса) – смокува́ч (-ча́).

- Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) Вгору

Пожар
• Как (будто, словно, точно) на пожар (разг.) – як (мов, немов, неначе, наче) на пожежу (на пожар).
• Не на пожар (разг.) – не горить; нема чого поспішати; ще встигнеш (встигнете).
Любовь
• Брак не по любви – шлюб (одруження) без кохання (без любові).
• Гореть, сгорать от любви к кому – палати коханням до кого.
• Делать что с любовью, с любовью заниматься чем-либо – робити що залюбки (з любістю, з любов’ю); кохатися в чому.
• Жениться, выйти замуж по любви – одружитися, заміж піти з любові (іноді по любості); узяти жінку по любові.
• Любовь к родине – любов до рідного краю (до рідної країни, до рідної землі, до рідної сторони), любов до батьківщини (до вітчи(з)ни, до отчи(з)ни).
• Любовь не картошка — не выкинешь за окошко – любов не короста — не вигоїш спроста. Пр. Згадай та охни, мовчи та сохни. Пр.
• Любовь не пожар, а загорится — не потушишь – любов не пожежа, а займеться — не погасиш. Пр.
• Любовь сильнее смерти – кохання дужче (могутніше) за (над) смерть.
• Мне не дорог твой подарок, дорога твоя любовь – не дороге дарування(чко), дороге твоє кохання(чко).
• Нашим новобрачным совет да любовь (мир да любовь)! – нашим молодятам не сваритися та любитися!
• Не до любви – не до любові (любості).
• Объясняться, объясниться, признаваться, признаться в любви кому – признаватися, признатися про кохання (в коханні) кому; робити, зробити кому признання в любові (у коханні); освідчувати, освідчити кохання кому; освідчуватися, освідчитися [про кохання (про любов)] перед ким, кому; визнавати, визнати (виповідати, виповісти) кому кохання (любов свою). [Він мені визнавав любов свою. П. Куліш.]
• Старая любовь не ржавеет; старая любовь помнится – давнє кохання не (і)ржавіє. Пр. Давнє кохання все перед очима. Пр.
Малый
• Без малого (разг.) – мало не; замалим не; трохи не; чи не.
• Добрый малый – добрий хлопець.
• За малым дело стало (разг.) – малого (дрібниці) не стає (бракує, не вистачає).
• Малая толика (разг.) – дещо (дещиця); трохи (трішечки).
• Мал да удал – хоч мале, та завзяте (бистре); малий, та завзятий; малий, та смілий (сміливий).
• Мал золотник, да дорог – мала штучка червінчик, а ціна велика. Пр. Маленьке, та важкеньке. Пр. (іноді) Чорний мак, та смачний. Пр. Мале щеня, та завзяте. Пр. Хоч мале, та вузлувате. Пр. Криві дрова, та добре горять. Пр.
• Мал мала меньше (разг.) – Одно від (за) одного менше; сама малеча (сама дрібнота).
• Он малый не промах (разг.) – він маху не дасть; він не схибить (не промахнеться); з нього (він) хлопець не дурень.
• Он малым довольствуется – він задоволений малим; він удовольняється (й) малим (з малого); йому і малого доволі (досить).
• От мала до велика; старый и малый; стар и мал (разг.) – від малого до великого (до старого); мале й велике; мале й старе; малі й великі (старі).
• От малой искры да большой пожар – з малої іскри великий вогонь [буває]. Пр. З малої хмари та великий дощ. Пр. Хай річка й невеличка, а береги ламає. Пр.
• Самое малое [сто рублей] (разг.) – щонайменше (якнайменше) [сто карбованців].
• Самый малый – найменший (щонайменший, якнайменший).
Меч
• Вложить меч в ножны (перен.) – укласти меч(а) в піхви.
• Дамоклов меч – дамоклів меч.
• Злые языки — острый меч – гостре словечко коле сердечко. Пр. Слово не стріла, а глибше ранить. Пр. Рана загоїться, але зле слово — ніколи. Пр.
• Меч-кладенец – меч-гартованець; шабля-гартованка.
• Меч правосудия, возмездия – меч правосуддя (правосуду, справедливості), відплати.
• Огнём и мечом – вогнем і мечем.
• Повинную голову меч не сечёт – покірної голови (й) меч не бере. Пр. Як признався — розквитався. Пр. Покірне телятко дві матки ссе. Пр.
• Поднявший (взявший) меч от меча погибнет – хто підняв (узяв) меч — від меча й загине; хто мечом (хто чим) воює, від меча (від того) й гине.
• Поднять (обнажить) меч (перен.) – зняти (звести) меч(а); добути (видобути, вийняти) [з піхов] меч(а).
• Предать огню и мечу – пустити під вогонь і меч, спустити на пожар (на вогонь) і під меч положити; людей мечем посікти, а добро з (за) димом пустити; огнем спалити і кіньми стоптати.
• Скрестить мечи (перен.) – схрестити мечі.
Огонь
• Беглый огонь (воен.) – швидкий (перебіжний) вогонь.
• Бежать как от огня – тікати як від вогню (пожежі).
• Бояться как огня кого-, чего-либо – боятися як вогню кого, чого; боятися як чорт свяченої води (як заєць бубна, як полоханий заєць пенька, як собака дрючка, кия) кого, чого.
• В огонь и в воду (готов, пойду…) – у вогонь і (в) воду (готовий, ладен, піду…); і в вогонь ладен (готовий) [скочити]…
• Высекать, высечь огонь – кресати [вогонь], викресати [вогню].
• Глаза горят огнём у кого-либо – очі горять, як жар, у кого, кому.
• Горит как в огне кто-либо – горить як у вогні (як жар) хто.
• Девушка-огонь – дівчина як вогонь (як присок); (в)огонь — не дівчина. [Огонь була — не дівка!.. Мирний.]
• Днём с огнём не сыщешь – і в світі [білому] не знайдеш. Пр. Того і вдень із свічкою не знайдеш. Пр. Ні слуху ні послуху. Пр. Шукай вітра в полі. Пр.
• Дом сразу был охвачен огнём – будинок відразу взявся (пойнявся) вогнем (полум’ям).
• Зажигать, зажечь огонь (огни) – світити (засвічувати), засвітати (світло); (про богат. тільки докон.) посвітити (позасвічувати) [світла]; (іноді) посвітитися. [Було вже смерком, по хатах вже посвітилися. Сл. Гр.]
• Играть (шутить, шалить) с огнём – гратися (жартувати) з вогнем.
• Из огня да в полымя – з дощу та під ринву. Пр. З вогню та в полум’я (в полумінь). Пр. Тікав від диму та впав у вогонь. Пр. З калюжі та в болото. Пр. Утікав перед вовком, та впав на ведмедя. Пр. Поправився з печі на лоб. Пр. Берігся кия, та дістав нагая. Пр.
• Меж двух огней (разг.) – між двох вогнів (між двома вогнями); між (межи) молотом і ковадлом; як у лещатах: і туди гаряче, і сюди боляче. Пр. Хоч круть-верть, хоч верть-круть, як з обох боків товчуть. Пр.
• Нет дыма без огня; дыма без огня не бывает; ни дыму без огня, ни огня без дыму – нема диму без вогню. Пр. Диму без вогню не буває. Пр. Де не горить, там ся не курить (там не куриться, не димить). Пр. Де верба, там і вода. Пр. Де вода, там і верба. Пр.
• Огнём и мечом (книжн.) – [З] огнем і мечем.
• Огня взаймы не выпросишь – (у нього, в неї) серед зими льоду (снігу) не випросиш.
• Подливать, подлить масла в огонь – доливати, долити (підливати, підлити) оливи у вогонь (до вогню); підкладати, підкласти (докидати, докинути) дров у (до) багаття; підкидати, підкинути хмизу в вогонь; (тільки докон.) до гарячого ще приском сипнути.
• Предавать, предать огню и мечу (книжн.) – пускати, пустити під (в)огонь і меч; спускати, спустити на пожар (на вогонь) і під меч положити (класти, покласти); людей мечем сікти, посікти, а добро з (за) димом пускати, пустити; вогнем палити, спалити й кіньми топтати, стоптати; знищувати, знищити (в)огнем і мечем.
• Прошёл огонь и воду [и медные трубы] – пройшов крізь огонь і воду. Був і на коні, і під конем (на возі й під возом, у ступі й за ступою). Пр. Перейшов [уже] крізь сито і решето. Пр. Пройшов Крим і Рим. Пр. Пройшов мідні труби і чортові зуби. Пр. Був вовк і в сіті, й перед сіттю. Пр. Поспитав уже і пня, й колоди. Пр. […Максим Полатай ко, який пройшов і мідні труби, і чортові зуби, доладно пустив низом пісню… Стельмах.]
• Сидеть при огне – сидіти при світлі.
• С огнём не шути (перен.) – з вогнем не грайся (не жартуй).
• С огнём не шутят; не шути с огнём — обожжёшься – з вогнем не жартуй [бо то жижа]. Пр. Не грайся з вогнем, бо о(б)печешся, о(б)палишся. Пр. Не клади у вогонь пальця, бо спечеш. Пр. Не клади псові пальців у зуби, бо вкусить. Пр. Не тягни пса за хвіст, бо вкусить. Пр. Не стромляй (не сунь, не тикай) пальців (пальця, пучки) між (межи) двері, бо прищикнуть (придавлять). Пр.
• Солома с огнём не дружит (не улежится) – не прикладай соломи (сіна) до вогню [бо згорить]. Пр. Не кидай іскри в попіл: і сама згорить, і село спалить. Пр.
Предупредить
• Предупредить пожар – запобігти пожежі (пожарові).

- Російсько-український словник з інженерних технологій 2013р. (Марія Ганіткевич, Богдан Кінаш) Вгору

пожа́р поже́жа,-жі
п. лесно́й верхово́й поже́жа лісова́ верхова́
п. лесно́й назе́мный поже́жа лісова́ назе́мна
п. подзе́мный поже́жа підзе́мна

- Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) Вгору

Пожа́р, -ру – пожар.
• На пожа́р спуска́ти – сжигать.
Пожо́га – пожар.
Пуска́ти, -ка́ю, пусти́ти, пущу́, -стиш –
1) пускать, пустить, выпустить.
• Пуска́ти, пусти́ти на пожа́р – сжигать, сжечь.
• Бі́сики пуска́ти – кокетничать, завлекать.
• Тумана́ пуска́ти – дурачить, обманывать.
• Сла́ву пуска́ти – распространять молву, распускать дурные слухи.
• Пуска́ти, пусти́ти доро́гу – давать, дать дорогу, пропустить.
2) кого – отпускать, отпустить, позволить;
3) кого, до кого – впускать, впустить;
4) що – испускать, испустить;
пуска́тися, пусти́тися –
1) пускаться, пуститься;
2) расти, вырасти;
3) (только сов. в.) начать, стать, начаться;
4) на що – итти, пойти, решиться на что;
5) чо́го́ – выпускать, выпустить из рук.
• Пусти́тися бе́рега – забросить все, опуститься.
• Ду́ху пуска́ється хто – испускает дух, умирает.

- Російсько-український словник ділової мови 1930р. (М. Дорошенко, М. Станиславський, В. Страшкевич) Вгору

Пожар – поже́жа, пожа́р (-ру); звонить на пожар – дзвонити на поже́жу, вого́нь вістити; при возникновении пожара – коли виника́є (виникла, виникне) поже́жа.
Происходить, -изойти –
1) (делаться) – відбува́тися, відбу́тися, ді́ятися, вді́ятися, робитися, зробитися, чинитися, вчинитися; -дит заседание – відбува́ється засі́дання; -дит ревизия – відбува́ється реві́зія;
2) (возникать) – виника́ти, виникнути, става́тися, ста́тися; -ло неожиданное обстоятельство – ста́лася несподі́ванка; -ло несогласие – ста́лася (виникла) незго́да; -шел пожар – ста́лася поже́жа;
3) (о происхождении) – похо́дити; п. из крестьян – похо́дити з селян, бу́ти селянського ро́ду.

- Правописний словник 1929р. (Г. Голоскевич) Вгору

пожа́р, -ру; -жа́ри, -рів

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Байда́к, -ка́, м.
1) Родъ большого рѣчного судна. Рудч. Ск. ІІ. 28. А нуте, хлоп’ята, на байдаки! Море грає — ходім погуляти. Шевч. Великий тяжко був пожар, — човни і байдаки палали. Котл. Ен. ІІ. 29.
2) мн. Байдаки́. «Селезни, сбившіеся въ стаи тогда, когда матки водятъ выводки». Мнж. 176.
3) Байдаки гонити. (Бѣл.-Нос.) и байдаки би́ти (Левиц.) = байдики бити. Ум. Байдачок. Ув. Байдачище.
Відпа́люватися, -лююся, -єшся, сов. в. відпали́тися, -лю́ся, -лишся, гл. При степномъ пожарѣ поджигать траву, чтобы вызвать встрѣчный пожаръ и такимъ образомъ прекратить дальнѣйшее распространеніе пламени. О. 1862. V. Кух. 31.
Годи́на, -ни, ж.
1) Часъ. Ой сплю годину, сплю і другую, й а вже повертає та на третюю. Гул. Арт. Укр. п. 33. Як ось із неба дощ полився, в годину ввесь пожар залив. Котл. Ен. II. 33. Ой уночі, а з півночі та о третій годині, гей злапали вдовин сина.... Гол. І. 139. В осени дня — година. Ном. № 613. Вік наш — як година. Ном. № 8265. Що годи́ни. Каждый часъ. Що години треба давати по ложці. Употребляется также въ значеніи: постоянно. Що день, що години питається. Шевч. У Лемковъ годи́ни — стѣнные часы. Вх. Лем. 404.
2) Время, пора. Не такий світ, не така година да тепера настала. Мет. 241. Та збудила мене мати в обідню годину. Мет. 20. Не за великий час — за малую годину. Так то, бачу, недовга літ наших година: скоро цвіте, скоро, і в’яне, як у полі билина. ЗОЮР. І. 318. По малі́й годи́ні. Немного спустя. Коли по малій годині і він приходить назад, — довго і не барився. Новомоск. у. Заміж іти — не дощову юдину перестояти. Ном. № 8851. Чималу я годину пересиділа, поки вийшла пані. МВ. (О. 1862. ІІІ. 52). Щасливою годиною козак уродився. Мил. 79. Досві́тня годи́на. Предразсвѣтная пора. Шевч. 233. Лиха́ годи́на. Плохія, тяжелыя времена. Лиха година настала. Лиха́ годи́на часто употребляется въ значеніи: злой рокъ, злая судьба. Ой лихая година моя! Одцуралась родина моя! Макс. Бий тебе лиха година! Въ этомъ же значеніи употребляется и чо́рна годи́на. Щоб на тебе прийшла чорна година! Ном. На лихо́ї годи́ни. На какого чорта. На лихої години тобі це здалося? При такі́й годи́ні. Въ такомъ случаѣ. Орла повісить на тичині і при такій годині республіку зробить. Шевч. 582. Часто употребляется тавтологически: час — година. За час за годину милосердному Богу дуту оддав. Нп. Также: день — година. Як із день-години зчиналися великі войни на Україні. АД. II. 3. Оста́тня годи́на. Послѣдній часъ, конецъ жизни. Тепер прийшла на нас остатня година. Впрочемъ остатня година употребляется и просто въ значеніи послѣднее время. В остатню годину йому стало лекше, а то було зовсім погано.
3) Хорошая погода. Як би була година, то треба б сіно гребти, а то дощі та дощі. Также употребляется: до́бра годи́на — хорошая погода, нега́рна годи́на — дурная погода. На годи́ні ста́ло. Установилась погода. Лохв. у.
4) Годи́на іде́. Идетъ дождь. Шух. І. 81. Ум. Годи́нка, годи́нонька, годи́ночка.
Зляка́тися, -ка́юся, -єшся, гл. Испугаться. Жінка, злякавшись, упала перед ним. Єв. Мр. V. 33. Еней, пожар такий уздрівши, злякався, побілів як сніг. Котл. Ен. II. 30. Злякався хлопчик, аж поблід. Гліб. 56.
Охо́чий, -а, -е.
1) Добровольный, желающій, охотный. Хоч гарна як, а все охоча іще гарнішою щоб буть. Котл. Ен. V. 17. Була тут всяка з них охоча пожар щоб швидче розвести. Котл.
2) — до чо́го. Падкій на что, любитель чего. А ти ж, сусіде, чув од кого, що я охочий до лящів? Гліб. Кобза не дуже був охочий до розмови. Стор. М. Пр. 116.
Підгорта́ти, -та́ю, -єш, сов. в. підгорну́ти, -ну́, -неш, гл.
1) Подворачивать, подвернуть, подгинать. Сядь, Грицю, коло мене, ще й ніжечки підгорни. Чуб. V. 56.
2) Подгребать, подгресть. Підгорни ще жару до горщика. Окучивать, окучить растеніе. Підгортають городовину сапою. Шух. І. 164. Въ кобз. думѣ о бѣгущемъ, который какъ бы подгребаетъ себѣ подъ ноги землю: Брат піший піхотинець за кінними біжить-підбігає, чорний пожар під білі ноги підгортає. АД. І. 114.
3) — під ко́го. Подчинять, подчинить чьей власти, покорить. Під себе ми своїх сусід не підгортали. К. Дз. 17. Спліндрувати ввесь Крим та й підгорнути під короля. К. ЦН. 221.
Підліта́ти, -та́ю, -єш, сов. в. підлеті́ти, -лечу́, -ти́ш, гл.
1) Подлетать, подлетѣть. Підлетіла ластівонька до свого гнізда.
2) Подниматься, подняться въ воздухъ. Знявся орел і високо-високо вгору підлетів. До сонця а ні підійти, а ні підлетіти не можна. Ком. І. 18.
3) Пролетать, пролетѣть немного. Стали ловить ятлика; от-от піймають, а він і підлетить трошки. Грин. І. 146. Як тобі, да тетірко, по пожару да не кілко? Де пожар погорить, — крильцями підлечу; де травиця полягла, — ніжками підбіжу. Мет. 221.
4) Съ отрицаніемъ с. в.: быть не въ состояніи летѣть. Уже й не підлетить сокіл, знемігся, сів.
Підпада́ти, -да́ю, -єш, сов. в. підпа́сти, -паду́, -де́ш, гл.
1) Падать понемногу, прибавляться, прибавиться. Сніг підпадає потроху.
2) Падать, пасть подъ что. То він біжить, підбігає і пожар під ноги підпадає. КС. 1882. XII. 499.
3) Только сов. в. — на. Походить, быть похожимъ. Прізвище підпада на щось з їжі. Лебед. у.
4) — під. Подчиняться, подчиниться.
5) — під ми́слі. Нравиться, понравиться. Ой ти мені, вражий сину, під мисленьки не підпав. Чуб. V. 843.
Погори́джа, -жі, ж. Пожаръ, пожарище. МВ. (О. 1862. III. 40). Торік була погориджа, ще й досі чути. Ном. № 4125. Чи не на погориджу біжите? МВ. І. 38.
Пожа́р, -ру́, м. Пожаръ. Викресали вогню із ружини да й пустили пожар по долині. Чуб. V. 850. На пожа́р спуска́ти. Сжигать. А галеру на пожар спускали. АД. І. 219. Въ пѣсняхъ иногда въ значеніи выжженнаго мѣста: Біжить-підбігає, чорний пожар під білі ноги підгортає. АД. І. 114. Ум. Пожа́рець, пожа́речок. А взяв же його (бранця) по пужарові, — чорний пужарець ніженьки коле. АД. І. 24. Да повів же його да пожаречком. АД. І. 26.
Пожари́ще, -ща, с. = Пожарина. Полилися ріки крови, пожар погасили, а німчики пожарище й сиріт поділили. Шевч. 237.
Поже́жа, -жі, ж. Пожаръ. Як пчоли сняться, то буде пожежа. Чуб. І. 90. Уже хати братів хуторянців в пожежі палали. Мет. 436.
Попали́ти, -лю́, -лиш, гл. Сжечь; обжечь (во множествѣ). Гей роспустили пожар по долині, попалили діти солов’їні. АД. І. 269.
Попідпі́кувати, -кую, -єш, гл. = Попідпікати. Повів же його да пожаречком, да пожар ноженьки да попідпікував. Черниг. (АД. І. 26).
Посилкува́тися, -ку́юся, -єшся, гл. Употребить усиліе. Посилкувались та й зробили. Черк. у. Не посилкується ні мало, щоб так палати перестало і щоб оцей пожар погас. Котл. Ен. II. 32.
При́кро, нар.
1) Непріятно, горько, обидно. Прикро стало мені. Лохв. у.
2) Тяжело, трудно. Прикро жити мені на світі. Каменец. у. Як прикро припаде, то й жиди їдять ту ж яловичину, що й ми. Каменец. у.
3) Круто. Прикро закарлючене.
4) Крайне, рѣзко. Прикро гострий ніж. НВолын. у. Та мука, що наче буде жовта, жовтим оддає, то ота краща, аніж прикро біла. Лебед. у. Прикро сірий. Борз. у. При́кро одруба́ти, одрі́зати. Гладко, близко къ краю отрубить, отрѣзать. Мнж. 190.
5) Усердно, горячо. Узявсь прикро до ковальства.
6) Очень, сильно. А сам сивів він, сивів прикро, і все у думі, як у хмарі, ходив. МВ. (О. 1862. І. 97). При прилагательныхъ, обозначающихъ цвѣта, ставится для усиленія качества въ значеніи: сильно, рѣзко: Прикро червоний, прикро зелений и пр.
7) Совершенно. У нас оце пожар був, так Іван прикро згорів, — нічого не зосталось. Волч. у.
8) — диви́тися. Смотрѣть не сводя глазъ, настойчивымъ рѣзкимъ взглядомъ. Христя прикро подивилася на матір: по обличчу пізнавала, чи добру звістку мати принесла. Мир. Пов. І. 158. Збожеволілими очима прикро дивилася на Грицька. Мир. Пов. І. 122.
Присма́лювати, -люю, -єш, сов. в. присмали́ти, -лю́, -лиш, гл. Прижигать, прижечь, опалить. Присмалиш ту волосину. Рудч. Ск. І. 105. Пустили пожар по долині, соловйових діток, попалили, соловейка старого присмалили. Чуб. V. 851. Присма́лювати халявки́, литки́. Ухаживать за женщиной. Ном. № 8974.
Пуска́ти, -ка́ю, -єш, сов. в. пусти́ти, -пущу́, -стиш, гл. Пускать, пустить, выпустить. Як візьмеш ти за рученьку, — не мусиш пустити. Мет. Давали, та з рук не пускали. Ном. № 9785. Пустимо стрілку, як грім по небу. АД. І. 9.
2) Отпускать, отпустить; позволить. Ой чом не прийшов?... чи мати не пускала? Мет. 32.
3) Впускать, впустить. Не пускають в хату ночувати. Шевч.
4) Испускать, испустить. Вода, нагріваючись, пускає од себе пару. О. 1862. III. 32. Зомлів, і слину вже з переляку пускає. Грин. II. 232.
5) Вскрываться, вскрыться (о рѣкѣ). На провесні от-от річка Горинь пустить. Г. Барв. 27.
6) — на пожа́р. Сжигать, сжечь. Семиград султанський хочуть пустити на пожар і спліндрувати. К. ЦН. 211.
7) Пуска́ти бі́сики. Кокетничать, завлекать. Княгині нічого вже було до Четвертинського бісики пускать. Стор. МПр. 86.
8) — тумана́. Дурачить, обманывать.
9) — сла́ву. Распространять молву, распускать дурные слухи.
Розво́дити, -джу, -диш, сов. в. розвести́, -ду́, -де́ш, гл.
1) Разводить, развести, разлучать, разлучить. Хто нас розведе, то з ума зведе. Чуб. V. 260.
2) Разводить, развести (мужа съ женой). Як Бог дастъ, що моя дочка одужає, я буду судити вас судом, буду просити розвести вас. Левиц. І. 521.
3) Разнимать, разнять, разъединить, раздвигать, раздвинуть. Схопив її за руку, — рук не розведе. Кв. І. 201. Очей, що заплили йому горілкою, не розведе. Кв. І. 239. Густі вишні.... били його тонкими гіллячками по лиці. Він мусив розводити руками гілля й затуляти лице й очі. Левиц. Пов. 191.
4) Въ пилѣ зубья: разводить, развести, чтобы одинъ былъ въ одну сторону, а другой въ другую. В тілі зуби розведені. МУЕ. III. 27.
5) Разводить, развести, разжижать, распускать, распустить, разбавлять, разбавить. Кв. I. 109. Скількісь пляшок запевне водою розведеної горілки. Г. Барв. 31.
6) Разгонять, разогнать, разсѣять. Бажає батенька, щоб розвів її тугу. Кв. І. 17.
7) Разводить, развести, расплаживать, расплодить. В чужій кошарі овець не розведеш. Ном. № 9659. Любив він і садки розводити. Стор. II. 117.
8) Разводить, развести, разложить (огонь). Огонь чималий розвели. Шевч. 339. І розвели пожар чималий. Котл. Ен.
9) Пространно излагать, изложить, распространяться. См. Розводитися 4. Хто слухає се просте слово з розумом, тому не треба широко розводити, яка б то велика користь була народові од сього нового засіву. К. (О. 1862. III. 23).
Роспала́тися, -ла́юся, -єшся, гл.
1) Начать сильно пылать. Пожар удвоє розгорівся, роспалався до самої хмари. Шевч. 180.
2) О человѣкѣ: зардѣться, сильно покраснѣть, разгорѣться. Г. Барв. 340.
Ружи́на, -ни, ж. Ружье. См. Оружина. АД. І. 274. Мир. ХРВ. 142. Ухожу до його в хату, а в кутку ружин з чотирі стоять. Черниг. г. Викресали вогню із ружини, да й пустили пожар по долині. Чуб. V. 850. Ум. Ружи́нонька.
Утиша́ти, -ша́ю, -єш, сов. в. ути́шити, -шу, -шиш, гл. = Утихомирювати, утихомирити. Бог утишив пожар. Волч. у.
Чима́ли́й, -а, -е. Порядочный, довольно большой, значительный. Городець чималий. Рудч. Ск. І. 25. Розвела пожар чимал. Котл. Ен. І. 37. Ум. Чимале́нький.

- Російсько-український словник військової термінології 1928р. (С. та О. Якубські) Вгору

*Пожар — поже́жа, -жі.

- Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору

Пожа́ръ = пожа́р (С. Л. Жел.), поже́жа (С. З. Л. Жел.), поже́га. — Торі́к була пожежа, а й досі шмалятину чуть. н. пр. — Тут скоїла ся пригода, що була іскрою, від котрої заняла ся пожежа. Бар. О.
Постара́ться = постара́ти ся, поклопота́ти, подба́ти, попильнува́ти, посилкува́ти ся. — Поклопочіть, спасибі вам. — Не посилкуєть ся нї мало, щоб так палати перестало і щоб цей пожар погас. Кот.
Скорѣ́е = шви́дче, скоріш, скорі́ше, мерщі́й, хутчі́й, метчі́й, прудчі́ш, боржі́й, бо́рше. С. З. Л. — Ізняв шапочку швидче всїх, поклонив ся він нижче всїх. н. п. — В школї дитина швидче розвиває свій сьвітогляд. Кн. — А йди сюди мерщій! н. о. — Какъ мо́жно скорѣ́е = я́ко мо́га шви́дче, чим дуж. — До церкви не дуж, а до корчми чим дуж. н. пр. — Еней пожар такий уздрівши, злякав ся, побілїв як свїт, і бігти всїм туди звелївши, чим дуж до човнїв сам побіг. Кот.
Увида́ть, уви́дѣть, ся = у(в)бача́ти, у(в)ба́чити, заба́чити (С. Л. Ос.), поба́чити, ся (С. Л.), наба́чити, нагле́(я́)дїти (С. Л.), у(в)гле́дїти (С. Л. Ш.), у(в)гля́дїти (С. Ш.), у(в)здрі́ти (С. Ш.), наздрі́ти, приздрі́ти, зу́здрити, крізь що — прогля́нути, багато чого — наздиви́ти ся, поназдиви́ти ся. — Піду я до броду, чи не вгляжу — не вбачу перевозчика з роду. н. п. — Їдуть тай їдуть, коли убачили хатку на курячих ніжках. н. к. Грінч. — Що було — те бачили, а що буде — побачимо. н. пр. — Сонце й місяць ще я бачить буду, тебе ж, сину, вже повік не вбачу. Ст. С. — Скучив я за ним, хочу побачить його. н. о. Грінч. — Прощай, панове-громадо, і дївчино-вутко, бо Бог знає — чи побачимось хутко. н. п. — Вона сподївалась побачитись з ним у церкві. Лев. — Хожу по садочку, милого не бачу, а як його не зобачу, то не раз заплачу. н. п. — Як царя той вістовник забачив, уклонив ся йому чолом низько. Ст. С — Вона його як тільки углядїла, зараз веде у палати. н. к. Ман. — Угледїв вовк, дарма, що спав. Б. Г. — Еней пожар такий уздрівши, злякав ся, побілїв, як снїг. Кот. — Не бачила сова сокола, як уздріла, аж зомлїла. н. пр. — Не зуздриш, відкіль і лихо складеть ся. К. X. — Попа здивитесь, коли він сього не зробить. н. о.

Запропонуйте свій переклад


Помилка в тексті? Виділіть і натисніть Ctrl+Enter, або напишіть на github. Дякуємо.

Клавішні скорочення: виділіть слово і натисніть:
• Ctrl+Shift+1 — пошук на r2u.org.ua «Російсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+2 — пошук на e2u.org.ua «Англійсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+3 — пошук на sum.in.ua «Академічний тлумачний словник української мови»
• Ctrl+Shift+4 — пошук у корпусі «ГРАК» (на сайті корпусу можна шукати лему, фразу, словоформу або сполуку)