Знайдено 44 статті

Запропонувати свій переклад для «рудий»

Шукати «рудий» на інших ресурсах:

 Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) 

 Російсько-український народний сучасний словник 2009– 

Бык – 1) бик; (неклад. самец коровы) бугай, стадник; 2) (водяной бык, зоол., птица) бугай; 3) бик, стовп, підпора: • брать, взять быка за рога – брати, взяти (хапати, ухопити) бика (вола) за роги, ловити, піймати вовка за вуха; • быть бычку на веревечке – не тепер, то в четвер; найдеться й на тура шура; скільки ниточка не в’ється, до клубочка дійде; до часу дзбанок (глек) воду носить; • здоровый как бык – здоровий як бик (бугай); • молодой кладеный бык – бик; (не молодой) віл; • похожий на быка – бугайкуватий; • упёрся как бык – уперся як віл (бик); • сколько с быком не биться, а молока от него не добиться – з бика ні лою, ні молока (Пр.); • смотреть быком – дивитися спідлоба (насуплено; вовкувато). [Ухопив, як вола за роги (Пр.). Міняй бики на воли, аби дома не були (Пр.). Бик забув, як телятком був (Пр.). Був колись бик, та звівся на смик (Пр.).  Дмись, не дмись — волом не будеш (Пр.). З вола дві шкури не деруть (Пр.). Котрий віл тягне, того ще й б’ють (Пр.). Поволеньки можна і до бугая підійти (Пр.). — Та ну не бришкай! Хоч ти і здоровий, як той бик, а проте і нас чимало (П.Мирний). Крикнув бугай у болоті — і замовк (П.Мирний). Рудий бугай вдарив ногами в землю, зігнув воласту шию і підняв хвіст (М.Коцюбинський). Розпалений бик гнав десь, забувши про всяку обережність, ламаючи хащі (І.Багряний). Спить — не спить Дніпро, завжди гостинний, Зречена душа — без крил — летить За биками, за човнами і за кпинами… Свій пролитий полишає слід (В.Стус). Бики і гадки не мають, що дозволено Юпітеру… (В.Шендеровіч). Уже поставлено бики для мосту (АС). Той, хто впродовж дня активний як бджола, сильний як бик, працює як кінь і приходить додому вимотаний як собака, повинен проконсультуватися у ветеринара, є висока ймовірність, що він осел (Чанг Інг Ю). — Петре, та куди так утікаєш? — Йой, біжу, бо не встигну на дизель на 4.20. — Біжи через моє поле. Як тебе побачить мій бик, то ще встигнеш на 3.10].

Газон – (франц.) газон, дерник, моріг. [Виплекати газон, як відомо, просто: треба лише реґулярно підстригати траву, бажано кожного дня, — і так кількасот років (М.Рябчук). Коли, заглянувши в курінь, Убило сонце ранню тінь, Тоді рибалка-дідуган Із’їв останній баклажан, Побрів під кущ і тихо ліг, Прим’явши росяний моріг. І закурив. Над ним висока Шепоче вільха. Часом птах Пурхне раптово. В небесах, Землі чужої заволока, Стоїть хмарина одинока, Сріблисто-пінна по краях (В.Свідзинський). Малі бісенята не помилились у своїх сподіваннях, бо він і справді вибухнув такою несамовитою та вигадливою лайкою, що вони аж за боки хапались від захвату й гасали коло нього, спритно уникаючи його гарапника. А потім, зикнувши всі в один голос, з реготом повалилися на рудий дерник перед верандою і почали перекидатися й вищати з тієї великої радості (В.Митрофанов, перекл. Ґ.Бічер-Стоу). Розстелена на газоні картина здатна була всотати в себе і нейтралізувати всю ту шкоду, яку їй завдавали це рожеве тіло, піжонські газони, розраховані на те, щоб похизуватися перед лохами, криті плавальні басейни та всяка інша супутня фігня (В.Горбатько, перекл. П.Кері). Споглядаючи тихе надвечірнє сяйво й газон, помережаний дрібним біленьким і жовтим цвітом, він подумав: ця погода наче музика «Орфея», що його він недавно слухав у театрі Ковент-Гарден (О.Терех, перекл. Д.Ґолсворсі)].

Одежда, одёжа – одяг, одежа, (чаще богатое, роскошное) шати, (реже) шата, (диал.) шмаття, о́дяга, о́діва, одіння, шу́плаття, луді́ння, фа́нтя, (разг.) о́діж, одяганка, вдяганка, вдягачка (удягачка), одягало, (костюм) убра́ння, убі́р (р. убо́ру), стрій (р. стро́ю); (покрытие дороги) покриття: • бедному да вору всякая одежда впору – що не попало, те клади в торбу (Пр.); бідне сорочці раде, а багате й кожуха цурається (Пр.); • одежда к празднику, праздничная одежда – одяг (одіж) на (про) свято; святний (святковий) одяг, святне́ убра́ння; • одна штука одежды – оде́жина; • приличная одежда – га́рне убра́ння. [Отож той самий сиротина У наймах сяк тобі, то так Придбав, сірома, грошенят, Одежу справив (Т.Шевченко). Е, ні, це не той, не в такій одіві, як той, що мене грабував (Сл. Гр.). Нічого нема, неодягнені ходять, одягала того у орди не було (Сл. Гр.). Молода Гамзиха устала якраз і в розкішному ранковому одягу дожидала чоловіка чай пити (П.Мирний). — Де се така чорногузка взялася? — пита  парубок  у  міщанському  уборі другого, витріщивши на неї баньки. — З села! не бач? — одказує його товариш (П.Мирний). Любила Параска уборами менжувати, коли б вона була багачка — на жодень день мала б новий убір (П.Мирний). Скинув він кожух, а на йому убір гарний та дорогий: синій суконний жупан з гудзиками, добрі чоботи, синя жилетка, а на жилетці аж чотири ряди здорових гудзиків так і сяють; шия зав’язана червоною хусткою (І.Нечуй-Левицький). А ліс зеленіє на сонці, неначе дорога оксамитова зелена одежа, кинута на гори (І.Нечуй-Левицький). Панни й жіноцтво похапцем кинулись збирати свої манатки, усяке своє добро та шуплаття, та вкладатись (І.Нечуй-Левицький). Широкі спини огрядного та дужого люду покриті були розмаїтою, пістрявою одіжжю (М.Старицький). — В твоїх словах бринить якась гординя, не пристоїть вона такій душі, яка бажає одяг правди взяти (Л.Українка). Довга та чорная шата, мов хмара, його обгортала І хвилювала в повітрі, як море в негоду (Л.Українка). Кассандра з Поліксеною ідуть через майдан від храму, обидві в чорних жалобних шатах (Л.Українка). — От шмаття перебратись вам за старця, все ж буде ліпше, ніж тюремне рам’я (Л.Українка). Рудий розгортав ще мокрі вуса, з яких стікала вода, та застьобував свою безбарвну піджачину, що враз з такими ж пошматованими штанами, забучавілими капцями на босу ногу та заяложеним кашкетом складала його мізерну одіж (М.Коцюбинський). Часто удень, покинувши роботу, вона висувала з кутка Гафійчину скриню і переглядала її убоге шуплаття (М.Коцюбинський). Палагна в свято одпочивала, пишаючись красним лудінням (М.Коцюбинський). Він знов оставив пасічника, знов у жебрачім одінню пішов у світ широкий (І.Франко). Регіна, одягнена в свій чорний стрій, ходить, як звичайно, по покою (І.Франко). Майже вмираючи зо страху, бідний  Лис  Микита мусив сидіти в фарбі тихо аж до вечора, знаючи добре,  що  якби  тепер,  у такім строї, появився на вулиці, то  вже не пси, але люди кинуться за ним і не пустять його живого (І.Франко). Від давнього часу звертав на себе його увагу старий чоловічок у старосвітськім міщанськім уборі, який носять ще декуди по малих, глухих місточках (І.Франко). Які були в його гроші, що міг би на парубоцькі вбори витрачати абощо, — все віддавав за книги (Б.Грінченко). На вбогому — лати, На багачу — шати; Та не йди сорочки В дуки позичати (Б.Грінченко). В одну хвилю виросла перед Марусею ціла купа всякого жіночого фантя (Г.Хоткевич). — Тебе я полюбила першого, — вела вона. — Раніш я не сміла… через сина. Як я ненавиділа його іноді! Ти ж не знаєш, Яка я була гарна… Одежа пекла мені тіло, я спала без сорочки, вона жалила мене. Це було страшенно давно. І от прийшов ти… (В.Підмогильний). Мірошниченко хитромудро пустив чутку по селі, що кожний учень одержить чоботи і крам на одяганку (М.Стельмах). На жердині, під стелею, висіла немудра смердівська одяганка (В.Малик). Павло прокинувся рано і, доки батько сходив по кімлю, встиг уже спорядити вдягачку на рибу: знайшов у повітці стару батькову сорочку, драну на ліктях, полатані, батькові ж таки, штани, що не сходилися йому в поясі, то доточив петельку з мотузочка, та шкарубкі чоботи з відстрялими підошвами —  хоч і тектимуть, зате ноги не попробиває на корчах і очеретяній стерні (Гр.Тютюнник). А в слов’ян, закинутих лихою долею за обводи рідної землі, немає звички та не буде й потреби розминатися з своїми. Певен, не забаряться підійти, пізнавши по вдяганці, й поцікавитися: з якої землі і чи давно тут; є вже ромейським підданим чи всього лиш гість (Д.Міщенко). На жовті пальці обпливає віск. Обличчя гострі, одежина латана. Горять свічки. І сосни пахнуть ладаном. Шумить над шляхом предковічний ліс (Л.Костенко). Життя надто короке, щоб витрачати його на одяг (брати Капранови). Українська мова має свої питомі назви як для окремих предметів одягу, так і для їх комплексів. Це «стрій», «вбрання», «убрання», «шати», «шаття». У давніші часи вживались синонімічні слова «ноша», «одежа», «одежина», «одіва», «одіво», «одіг», «одіж», «одіння», «одія», «руб», «рубаття», «рам’я» (Григорій Кожолянко). Тільки внутрішньо бідна людина може купувати собі дороге шмаття і цим закривати свої розумові проблеми (Арсеній Яценюк). Площ із хітоном тоді одягнути дала мені німфа, Вбралась сама після того в чудове сріблясте одіння (Б.Тен, перекл. Гомера). — Він зустрів нас вельми приязно, та одяг на йому вже подерся, а на лиці він дуже змінився, засмаглів на сонці, так що на превелику силу ми його впізнали — більше по одежі, що тоді бачили, хоч вона вже вся на дрантя звелась (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Не питай, що сталося з моєю вдягачкою (В.Горбатько, перекл. Дж.Патерсона). Шовкові, тоненькі спокусливі одяганки розсипалися по підлозі (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Дуже дорогий одяг старить (К.Шанель). Одяг на жінці повинен бути в міру скромним: щоб не впадав в око, і водночас було помітно, що він на ній є].

Отвердевший – затвердлий, затверділий, стверділий, ствердлий, затужавілий, стужавілий, зашкарублий, забучавілий. [Стежка довела до горбика, де стирчала рибальська хатинка. Горбик той був просто стародавній осілий і стверділий смітник (І.Нечуй-Левицький). Зашипів затужавілий пісок під човнами, і два човни, як два селезні, тихо полинули по воді (І.Нечуй-Левицький). В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав вряди-годи здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку, підіймаючи затужавілий вершок угору (І.Нечуй-Левицький). І безмежна скорбота лягла На затвердле сумління, І весь табір мов чаром попав В отупіння й зомління (І.Франко). Подорожні щойно викупались. Рудий розгортав ще мокрі вуса, з яких стікала вода, та застьобував свою безбарвну піджачину, що враз з такими ж пошматованими штанами, забучавілими капцями на босу ногу та заяложеним кашкетом складала його мізерну одіж  (М.Коцюбинський). У Микити цупкі, зашкарублі руки од роботи, як у дорослого (С.Васильченко). — Ви не знаєте своєї сили, Марто!.. А я її почуваю… Від вас пашить теплом, ви — огнище щастя. Замерзлі, понівечені, затужавілі приходять до вас і простягають руки… (В.Підмогильний). Скаржився. Ні, плакав. Так, плакав. Зашкарублий, загрубілий, закурений димами й порохами всіх систем, загартований смертями, попечений вогнями Василь Легеза плакав. Він бачив власну загибель. Чув її своїм серцем і не знав, до кого ж йому тим серцем своїм зашкарублим пригорнутися — серцем, що раптом, перед образом неминучої загибелі, вгляділо страшну свою самотність… (І.Багряний). Усе лишилось, як було: Порепане моє чоло, Та затверділий біль в очах, Та той вогонь, що не дочах. Лише слова, колись легкі, Сьогодні змерзлі і гіркі (М.Вінграновський). Півпарубка стояв і з кожною хвилею все більше обертався на стужавілий клубок, в якому до краю понапиналися нерви (Є.Гуцало). «Шлойма Васильович?» — у запитанні бриніло водночас стверділе ствердження. — «Це хара… добре, що ми заздалегідь знали про ваше прибуття. Ми з Миколою Івановичем уповномочені пригла… запросити вас на одкрите засєданіє місцевої Спілки письменників!» (О.Ірванець). В перших рядках сповіщаю, милий: любов минула — Мов, повагавшись, скотилася в лунку більярдна куля (Вічнозелений газон потертого плюшу, По якому гонить сліпий кийок круглі,ствердлі од страху душі) (О.Забужко). Сухий і ствердлий язик прилип до піднебіння (Є.Горева, перекл. Й.Рота)].

Расфуфыренный, прост. – розчепурений, розряджений, (со множеством украшений, ещё) розцяцькований, (изодетый, ещё) виряджений, вистроєний. [Одні прості люди хлібороби якось понуро дивилися і на Довбню, і на молодого панича, що рядом з розрядженою Мариною літав городом скаженою тройкою коней (П.Мирний). Як тільки вельможний показався в брамі, зразу ж до нього підкотив незграбний, великий, але пишно розцяцькований ридван, запряжений шестериком вороних коней (М.Старицький). Двері широко отворилися, і в отворі стояв пан маршалок Брикальський, вистроєний, пахучий, блискучий, усміхнений, щасливий (І.Франко). По просіці, назустріч нам, шкутильгав Соловій в штанях і сорочці, розцяцькований, як і «Дайош» (Ю.Горліс-Горський). Маруся розцяцькована, як екзотичний птах, і їй щиро заздрять усі навколо (Олександр Копиленко). Хлопці пошелепкались до ресторану. При вході стояв — генерал не генерал — розцяцькований начальник. Оглянув хлопців і запопадливо розчинив перед ними двері (І.Багряний). Двері відчинилися, і до хати увійшов святково виряджений віршовник (І.Багряний). Перед ним відчиняються високі, мов шибениця, двері, а при них на мить завмирає розцяцькований лакей (М.Стельмах). Йдуть три циганки розцяцьковані, три грації і три покори, вистукують по бруку кованими підборами (В.Стус). Тільки побачить, що чоловік збайдужів, не звертає уваги, то коли йде на роботу — починає виряджатися. Виряджена йде на роботу — й виряджена повертається з роботи, її Адам — рудий, аж червоний, наче тюльпан — починає з підозрою приглядатися до неї (Є.Нцало). …на шкільний збір випускників <…> вона таки, хай йому грець, піде, хоч її й наперед підмлоює від нудьги: що може бути цікавого в цьому жалюгідному акті самоствердження, кожного зокрема, перед лицем власного отроцтва, що цікавого в <…> дядьках, радих на часинку обернутись на хлопчаків, і штучно вистроєних цьотках, які крадьки ревниво пасуть зором твої зморшки в надії, що в них їх куди менше?… (О.Забужко). Дивлюся, їде парубок, розчепурений аж страх, зразу видно, що городський. Шапка на ньому така модна, іще й обв’язана таким, знаєте, плетеним шнурочком. Ну на пику він так собі, плюгавенький, а шия худюща і довга, як у дівки (Ярослав Коваль, Юрій Лисенко, перекл. Ремона Кено)].

Рыжий, рыжая – 1) рудий, (разг.) рижий, (рыжая) руда, (о человеке, ещё) рудоволосий, рудоволоса, руди́голова, (сущ.) рудявка, рудуля, рудоволоска, (о живот., ещё) рудошерстий, рудько, рудь, (о цвете, ещё) червоно-жовтий, червоно-бурий; 2) (клоун) блазень, клоун, рудий. [— Ой гоп гопака, Полюбила козака, Та рудого, та старого — Лиха доля така (Т.Шевченко). А по долині, по роздоллі Із степу перекотиполе Рудим ягняточком біжить До річечки собі напитись (Т.Шевченко). Чорноброва, як риже теля (Номис). Почав чухати рижу, довгу, клочкувату бороду (П.Мирний). Зокола хата обмазана, хоч рудою глиною, та все ж рівненько (П.Мирний). — З чорнявим постояла б, а рудому — зась (І.Нечуй-Левицький). Кабанець був зовсім рудий, і на його сходились дивитись усі сусіди, бо він був якогось надзвичайного кольору (В.Підмогильний). Рудий міліціонер виблискує червоним носом, і від нього далеко несеться дух самогону (М.Хвильовий). На колимськім морозі калина зацвітає рудими слізьми. Неосяжна осонцена днина, і собором дзвінким Україна написалась на мурах тюрми. Безгоміння, безлюддя довкола, тільки сонце і простір, і сніг. І котилося куль-покотьолом моє серце в ведмежий барліг (В.Стус). Із себе був той брат Цибуля невеличкий, рудоволосий, з виду веселий, а на вдачу — всім пройдисвітам пройдисвіт; хоч освіти не мав жодної, а говорити вмів складно та доладно: хто його не знав, подумав би, що се великий ритор, сам Ціцерон, а може, й Квінтіліан. Майже з усіма людьми в тій околиці він добре знався і братався, а з багатьма то й кумався (М.Лукаш, перекл. Д.Бокачо). Вона відкинула косу назад і глибоко зітхнула. Зітхання це, здавалося, йшло із самісіньких її стіп і вихлюпувало назовні всю споконвічну тугу. — Так, рудий,— підтвердила дівчинка, ніби скорившись долі. — Ось тому й не виходить бути зовсім-зовсім щасливою. І ні в кого, хто теж рудий, не вийде (А.Вовченко, перекл. Л.-М.Монтгомері). Коли на сцені з’явилась моя рудуля і, тремтячи від збудження, з величними жестами, до самих ніг обгорнена пишними хвилями триколору, стала декламувати, зал підхопився й заплескав у долоні, почались нескінченні овації (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна)].

Рыжик – (гриб рода Lactarius) рижо́к, ри́жик, (раст., Camelina Crantz) рижі́й, (о человеке) руди́й, руди́голова, (о животном) рудько́. [Малий Рудько всюди був перший. Чи то ковтати довжелезного гробака, чи заплутатись у траві і переполохати матір своїм вереском (Олег Ольжич)].

Сапог – чобіт: • болотные сапоги – болотні чоботи; • в сапогах – у чо́ботах, у чобо́тях; • два сапога пара – зустрівся Яким з таким (Пр.); обоє рябоє (Пр.); яке брело, таке й стріло (Пр.); яке їхало (дибало), таке й здибало (Пр.); який їде, такого і на віз бере (Пр.); одно за вісімнадцять, друге без двох за двадцять (Пр.); така кваша, як би й наша (Пр.); який сам, таку взяв (Пр.); рудий сам, руду взяв (Пр.); • кирзовые сапоги – кирзові чоботи, кирзяки; • охотничьи сапоги – мисливські чоботи; • под сапогом быть, находиться – під чоботом бути (жити); • резиновые сапоги – гумові чоботи, гумаки; • сапог!, перен., прост. – чобіт!, дурний як (драний) чобіт; • сапоги всмятку – на вербі — груші [а на осиці — кислиці] (Пр.); три мішки гречаної вовни [і всі неповні]; ні се ні те, ні трете чортзна-що (Пр.); • сапоги-скороходы – чоботи-скороходи; • сапоги смазные, а дырочки сквозные – у чоботях ходить, а босі сліди знати (Пр.); чоботи нові, а підошви голі (Пр.); пані повзувані, сліди ваші босі (Пр.); костюм рипить, а в животі булькотить (Пр.); • сапоги, у которых передок и передняя часть голенища из цельной кожи (устар.) – витяжні чоботи; • сапог каши просит – чо́біт ї́сти про́сить; чо́біт зу́би ви́щирив, чоботи роти пороззявляли; • сапог скрипит, да в горшке не кипит – на возі сап’ян рипить, а в борщі трясця кипить (Пр.); чоботи скриплять, а горшки без сала киплять (Пр.); хоч голий, та в поясі (Пр.); голе й босе, а голова в вінку (Пр.); • сафьяновые сапоги – чоботи-сап’янці; • цельные сапоги с неотрезным передом – пасові чоботи; • я про сапоги, а он про пироги – я йому про цибулю, а він мені про часник (Пр.); ти йому про Тараса, а він тобі півтораста (Пр.); ти йому печене, а він тобі варене (Пр.); їй кажи «овес», а вона каже «гречка» (Пр.); ти йому про діло, а він тобі про козу білу (Пр.); я йому про індики, а він мені про кури дикі (Пр.); ти йому образи́, а він тобі луб’я (Пр.); хто про Хому, а він про Ярему (Пр.); ти йому кажи «отче наш», а він тобі — «од лукавого» (Пр.); йому кажи «тату», а він каже «кату» (Пр.); ти йому — стрижене, а він тобі — смалене (Пр.); де Крим, а де Рим (Пр.). [Не дай, Бо́же, з Іва́на па́на, з кози́ кожу́ха, з свині́ чобі́т (Номис). Оце мене дурні парубки скупали в ставку в квітках та в стрічках та в червоних чоботях (І.Нечуй-Левицький). З густими, навіть дуже густими бровами, що нависнули над блискучими похмурими очима, з чорним, як той чобіт, лицем і такими ж розхристаними грудьми — він наводив своєю силою й хижістю страх на самих навіть одважних (М.Коцюбинський). В нього червона стьожка гарна в застіжках і нові чоботи витяжні (Номис). На порозі став Моссаковський в чорному довгому жупані, в пасових чоботях (І.Нечуй-Левицький). В кожухах і шапках смушкових, В великих чоботах пасових До церкви люди потягли (І.Франко). Патронташ, ремінці, киси, свистки, ланцюжки й болотні чоботи, разом з погонами і форменими гудзиками, все надавало йому вигляду картинного й дуже бравого (О.Довженко). Виголивсь запорожець, одяг червоний жупан з вильотами, обувсь у чоботи-сагіянці (Олекса Стороженко). Якби мав я скороходи, Я б помчав, як вітер, прудко (Л.Українка). — Ото я дурний, як чобіт, — воркотів сам до себе Іван, сидячи знов з люлькою в зубах на лавочці (І.Франко). За «совєтів» Германівка змінилася: якщо на дореволюційних фото селяни красувалися у накрохмалених сорочках із краватками, у капелюхах, то вже у 1920-х найліпшою вдяганкою стали куфайки і кирзяки (Ярослава Музиченко). На великій платформі стоять пластмасові контейнери, а дядько у високих гумаках вибирає жирних, рухливих риб і вкидає їх до похиленого жолоба (Олег Белей, перекл. Кшиштофа Варґи). Іноді й дурний чобіт залишає незгладний слід (С.Є.Лєц). 1. Генерал до солдатів: «Товарищі бійці! Я хочу мати крокодилячі чоботи». Вночі спецгрупу десантують на берег Ніла. Минає місяць, від групи ніяких новин, генерал вилітає на місце подій і бачить: на березі, заваленому трупами крокодилів, сидять солдати. З води появляється крокодил, тут же на голову падає ломака, його витягують на берег і кричать старшому: — І цей без чобіт! 2. Жінка у взуттєвому магазині, тримає в руках чобіт, і запитує продавця: — А для чого такі дірки в чоботях? — Для ніг. 3. Якщо ви досі думаєте, що ваша дружина любить вас більше, ніж вашого кота, спробуйте теж надзюрити їй у чобіт].

Сюсюкать – 1) (заменять в речи шипящие звуки свистящими) сюсюкати; 2) (подделываться под детскую речь, разг.) сюсюкати. [Опріч Тасі, вони згадували багато спільних знайомих, і тут Раїса мала чимало несподіванок. Вона, наприклад, ніяк не могла уявити собі, що той рудий, як голендерська корова, рябий і довгий семінарист, який, сюсюкаючи, провадив їй ідеї Фейєрбаха, носить тепер камилавку, має наперсний хрест і дослуживсь до благочинного (М.Коцюбинський). З Оксаною от що: їй 17 літ, батько її, Рубан, сюсюкає, а мати теж сюсюкає (М.Хвильовий). Він став думати, що б його сказати доньці, але нічого не вигадав. Не міг у таку хвилину сюсюкати і дитинно лицедіяти (В.Дрозд). Приблизно десять років тому була відчутна зневага до історичного роману і велике захоплення автобіографізмом. Тепер на автобіографічне письмо (одне з найгеніальніших упродовж історії світових літератур) переважно плюють, і починають сюсюкати про інтелектуальний роман. Мій прогноз такий, що зараз табун ідіотів кинеться писати інтелектуальні романи (з відсутністю інтелекту), як перед тим кинувся писати автобіографічні (А.Дністровий). Так часто буває серед людей: одне світить до тебе очима, сюсюкає, лижеться, та як прийдеться до діла, нічого доброго й на ніготь не зробить, а друге бурчить, свариться, стогне, тоді, дивись, останню сорочку скине із себе й віддасть (В.Шкляр). Негритянка мала чудові груденята, крім того, дістала освіту в ґабонських черниць і не тільки сюсюкала французькою, а й тямила подати хіну в конфітуратах і витягати кліщів із підошов (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна). І тоді, коли б мала здушити його в обіймах, палко дивлячись на нього тими глибокими й страшними очима, що є в декого з літніх жінок, величних у своїй останній любові, коли б мала кусати його мовчазним, тремтячим ротом, пригорнувшись до нього пухким та гарячим тілом, стомленим, але невситимим, — вона термосилась, як дівчинка, й сюсюкала, щоб бути любенькою: — Так я кохаю тебе, мій маленький. Так я кохаю. Потіш же свою жіночку (В. Підмогильний, перекл. Ґі де Мопасана)].

Уборная – 1) (комната, в которой убираются) вбира́льня (убиральня), 2) (отхожее место) убиральня, туалет, відхо́док, нужник: • женская, мужская уборная – чоловіча, жіноча вбиральня (туалет). [Нижче шлунка його нутрощі вили наче скажений пес. Вона одхиляла двері од третьої кімнати, з своєї вбиральні, виглядала звідти з розпущеним волоссям і з голими руками й кликала його до себе (М.Коцюбинський). Левко посміхнувся. Вистраждана ця хата! Півтора року тому він дістав її за ордером, і хазяї зустріли його, як того звіра. Не давали води, вбиральню замикали (В.Підмогильний). Про одежу вже й не думати. Діти голі та босі бігають навіть зимою. Живемо напівголодні, сонця ніколи не бачимо, бабраємось у  бруді, дихаємо смітником та нужником, з хвороб не вилазимо. Та отак не день, не місяць, не рік, а роки, а без кінця до самої смерти нашої (В.Винниченко). В’язні пробували застосовувати іншу методу боротьби за свої арештантські інтереси під час таких от вранішніх, обідніх і вечірніх процедур у вбиральні — методу пасивного спротиву, яку застосували й тепер. Вони слухняно виходили і навіть ретельно підганяли один одного і в той же час не виходили, барилися, гузалися то з мисками, то з ложками — вони вигравали час для своїх бідолашних товаришів, які ще не скористалися з усіх благ такої от прекрасної інституції, як ця вбиральня з текучою, прекрасною, холодною й чистою водою (І.Багряний). Зайшов у невеличкий двір, піщаний, закиданий іржавою бляхою та іншою ламанню. Навколо були такі ж самі дворики, з дощаними, видними через низькі парканчики, відхідками по кутках. І в тому дворі, що до нього зайшов Лука, теж стояв у кутку такий, укритий іржавою бляхою відходок (Василь Чапленко). Там були кімнати адміністрації, і акторські вбиральні, і просто комори, захаращені всяким мотлохом. Панував гамір, безладдя, грюкали двері, лаялися адміністратори й режисери, валилося зі стін розмальоване тинькування, кришилися, а то й гепали з ніш безносі погруддя (М.Бажан). Обійстя Дмитра Несміяна колись нічим не вирізнялося від інших: халупчина з прибудованою коморою, під вікнами — городчик, повний чорнобривців, далі стаєнчина, збоку — гноярка і нужник із кукурудзиння, а ще далі в глибині — стодола для збіжжя і сіна (Р.Федорів). Середульше вискочило, босоноге, стоїть на порозі, сюди стріляє-зиркає вибалушеним чорносливом та й зразу — круть і до нужника подріботіло, аж сніг закурів (Є.Гуцало). Вже треба було йти на роботу, і один рудий томик Грицько взяв із собою вниз. Викинув погризену обкладинку, а середину почепив на цвях у нужнику. Тепер щоразу, розім’явши в руках відірваний аркуш, повільно читав про якихось пігмеїв, про людей, котрих Йосип вперто обзивав шайкою вбивць і шпійонів, про те, що половину нашої землі треба засіяти, а половину заасфальтувати і, дивуючись такій мудрості, не поспішаючи, використовував аркуш за потребою (Ю.Ґудзь). На нашому подвір’ї падали, розбивалися й відскакували крики і зойки двадцяти збудованих по колу будинків, додавало свою розпачливу лепту й дрібне птаство консьєржок, що з самої весни, якої ніколи не бачило, кудкудакало в клітках біля вбиралень; усі вбиральні купчились у тьмавому затінку, хитаючи розбитими, роззявленими дверима (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна). Вони здіймали галасу більше за нього самого, а він добряче галасував Величезна рука, що тримала його нутрощі, стискувала їх дедалі дужче. Джез мусив бігти. Скорчившись у три погибелі, він помчав сходами нагору до вбиральні. А у вбиральні тішився, що був у самих трусах (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Робітники жили в страшній скупченості в напіврозвалених бараках. Інженери не потурбувалися побудувати для них убиральні, натомість поставили по селищах на Різдво по одній переносній убиральні на кожні п’ятдесят чоловік, показавши привселюдно, як треба користуватися цими спорудами, щоб вони служили скількимога довше (П.Соколовський, перекл. Ґ.Ґ.Маркеса). Закон Савіджа: Щастя стукає у двері лише тоді, коли ти сидиш в туалеті (закони Мерфі)].

Штаны – штани, (прост.) штані: • наложить в штаны – накласти (напудити, напустити) в штани; • остаться без штанов – залишитися (зостатися) без штанів. [Сорочка, зв’язана узлами. Держалась всилу на плечах, Попричепляна мотузками, Як решето, була в дірках; Замазана була на палець, Засалена, аж капав смалець, Обутий в драні постоли, Із дір онучі волочились, Зовсім, хоть вижми, помочились, Пошарпані штани були (І.Котляревський). І не в однім отім селі, А скрізь на славній Україні Людей у ярма запрягли Пани лукаві… Гинуть! Гинуть! У ярмах лицарські сини, А препоганії пани Жидам, братам своїм хорошим Останні продають штани… (Т.Шевченко). І парубки у місті кращі, ніж у селі. Там усе у ягнячих свитках та вибійчаних штанях і літом у шапках; а тут — у сукняних чумарках, у китаєвих штанях, чоботи такі маленькі, на високих каблуках; все підперізані каламайковими добрими поясами, літом — у картузах, а зимою — у шапках. Йде, бувало, улицею який — як картина! Так би на його все й дивилася, нікуди очей не зводила… (П.Мирний). Його струнка фігура в вузьких жовтих штанях та синій куртці, здоровий, засмалений морським вітром вид та червона хустка на голові прегарно одбивались на тлі блакитного моря (М.Коцюбинський). Здається і пан, а штанів нема (Номис). До тих інших жінок він ставився трохи погордо, трохи, боязко. Почував, що вони не зважають на нього, навіть зневажають за його благенький френч, рудий картуз і вицвілі штани (В.Підмогильний). Я — як і всі. І штани з полотна… І серце моє  наган… Бачив життя до останнього дна Сотнями  ран! (Є.Плужник). Україна мусить зробитися необхідною, як штани, тільки тоді вона постане. Поки вона буде тільки «кумедією», орнаментом, піснею — до того її не буде (Є.Маланюк). Намотайся на хмару думками, нетерплячий, штани підв’яжи, бо витати тобі над віками, що не хоч або що не кажи. Не одкрутишся, і не відмолиш, і не виблагаєш порожнеч, та, що виникла в тебе, відколи ти зазнав передчасних утеч (В.Стус). З круглих плямистих дверей, в плямистих штанах й сорочці, з короткою зачохленою зброєю впоперек живота, з’явився ширший як довший, такий собі оберемкуватий чолов’яга (М.Вінграновський). — Розумієш, Галю, я хотів би померти без галасу і спотвореного обличчя, крім того, я не хотів би у передсмертній агонії накласти в штани… — Отож і скидай їх, — наполегливо повторила вона (Ю.Андрухович). «…він одразу ж добряче нам’яв би вуха цим самозваним дослідникам!» — голос Чмоня тверд і вищав (з наголосом у слові «вищав» на обох складах), — «а декому він стягнув би штани й добряче відходив би його паском, паском, ременем, кропивою!!!» Чмонь аж тіпався над кафедрою, щосили показуючи, як немилосердно шмагав би Т.Г.Шевченко самозванних дослідників своєї творчості (О.Ірванець). Коли я вийшов на кухню, Льолік вже терся коло холодильника, у своєму костюмі — темному піджаку, сірій краватці та безрозмірних штанях, що висіли на ньому, як прапор у тиху погоду (С.Жадан). Природно, вони запитали документи, але Сонька видала таку руладу, і Мотя відразу забув про поліцаїв, які стояли над головою, а почав негайно міняти підгузок, і менти спочатку здивувалися, як спритно він управляється, а потім, побачивши, скільки Софія Матвіївна наклала, швиденько відчепилися, нерви не витримали (Ю.Макаров). — Та я ж, пане, такого не говорю й не думаю,— виправдувався Санчо,— хіба ж я що? Чиє мелеться, той і біжи з ковшем. Як вони собі, може, й бахурували, то Бог їм суддя. Я не тутешній, я нічого не знаю. Хто там що робить, мені без інтересу, а ще кажуть — хто дуже крутить, той сам іскрутиться. А я собі яко наг, яко благ, родився без сорочки, помру без штанів, мене воно не студить і не гріє. У сусіда, славлять, повна бодня сала, а в нього й бодні нема. Та рот, кажуть, не город — не загородиш. Люди — Божі собаки: на кого хочуть, на того й брешуть (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Блискавка розійшлася навпіл, каміння потягло кишені десь до колін, і штані впали. Джез намагався ухопити й притримати їх за пояс. Але не встиг, бо руки були обмотані ременем. Штани сповзли зі стегон. Він ухопив нижче, але запізно, і впіймав лише труси, а штані обгорнулися довкола литок (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Як багато, дозвольте мені зауважити, залежить від штанів; найінтелігентніша особа деградує, вдягнувши потерті штани (А.Позднякова, перекл. В.Вулф). Навіть на троні протираються штани (С.Є.Лєц). 1. — Я хочу схуднути! — Купи штани для схуднення! — Купив, не налазять… 2. Чоловікові штани дані для того, щоб приховувати свої думки].

Атеист, атеистка – (греч.) атеїст, атеїстка, безбожник, безбожниця, безвірник, безвірниця, невіра, недовірок. [А тая безбожниця йому, під вікном нашим стоячи, вигукнула: «Бурлакуй увесь вік, Якове, та люби тільки мої очі ясні!» І з реготом пішла собі — у долоні плеще; а він за нею услід біжить, як дитина, а він, як дитина, плаче… (М.Вовчок). — А що, чули? У його розуму більше, ніж у всіх слобожан разом, — жартує Кравченко. — Чого ви його звете Невірою? — поспиталася Христя. — Невірою? Того, що татарської породи. Невіра, значить, і є. Но!.. село недалеко! (П.Мирний). — повернувся до коня.Це ж під Жаботином, в тім Холоднім Яру… Як пак воно вийшло? Ага… Той пес рудий, недовірок, партійний, кинув гранату йому під ноги, він її підхопив і… Ха-ха!.. їх було четверо… Як воно і його зачепило?.. (І.Багряний). Й тоді збагнув Майстер, що то наступав на нього з минулого лютий ворог – безбатченко, гомункулус, духовна смерть. Це той самий безвірник, що плює на розп’яття, це той вуличний крамар, який за алтин продає Сатані душу, сатир, що глузує зі святощів, перевертень у червоній перуці з косичками, вовкулака, який дихає смородом імперських румовищ (Р.Іваничук). І от, наче ненароком, я ввертав заборонене слово: «Дякувати Богові…», або ще простіше — «Господи!» Ви знаєте, наші атеїсти сором’язливі, мов діти. Після такого неподобства всі приголомшено замовкали, вражено переглядалися, а потім раптом здіймалася буря: одні вискакували з кав’ярні, інші обурено горлали, нікого не слухаючи, і всі корчилися, як диявол у свяченій воді (О.Соловей, перекл. А.Камю). «Як таке можливо, хіба тато не невіра?» (С.Борщевський, перекл. М.В.Льйоси). — Станьте атеїстом, — радить Курт Бах. — Коли людина ні в що не вірить, вона ніколи не почуває себе дуже погано. І не почуває себе смішною. — Але й не почуває себе добре, — каже Вільке (Є.Попович, перекл. Е.М.Ремарка). Я не можу собі уявити, як може справжній атеїст бути науковцем (Роберт Мілікен). Хто говорить, що вивчення наук робить людину атеїстом, ймовірно, якісь смішні люди (Макс Борн). Навіть етеїстам можна запродати душу (С.Є.Лєц). Я атеїст, але я православний атеїст (Аляксандр Лукашенко). Приймальня раю. — Господи, до тебе атеїсти. — Скажіть їм, що мене немає].

Веснушчатый, весноватый. – веснянкуватий, ластатий. [— Студенти запалили!.. Вони!.. Не хто, як вони!.. — кричав рудий, веснянкуватий Гаврило i, показуючи замазаною у сажу рукою до лісу, грізно тряс головою (В.Винниченко). До мене підійшов веснянкуватий кацапчук у подраних штанах із шинельного грубого сукна та дамського крою «матроській» блюзці (Ю.Горліс-Горський). У цьому зацвілому старому домі Кеті виросла гладкою, моторною, здоровою дівчиною і такою гарною й веснянкуватою, тов тигрова лілея (М.Рябова, перекл. О.Генрі). У нього було червонаво-руде волосся, маленькі, блакитні, близько поставлені банькаті очиці, також червонаві, принаймні білки, і червоне, ластате обличчя. Враження було таке, ніби хтось його ошпарив (К.Гладка, В.Корякіна, перекл. Д.Лондона)].

 Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) 

 Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) 

 Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) 

 Російсько-український словник з інженерних технологій 2013р. (Марія Ганіткевич, Богдан Кінаш) 

 Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) 

 Правописний словник 1929р. (Г. Голоскевич) 

 Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) 

 Словник українських наукових і народних назв судинних рослин 2004р. (Ю. Кобів) 

 Вебсловник жіночих назв української мови 2022р. (Олена Синчак) 

 Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) 

Запропонуйте свій переклад

Помилка в тексті? Виділіть і натисніть Ctrl+Enter, або напишіть на github. Дякуємо.

Клавішні скорочення: виділіть слово і натисніть:
• Ctrl+Shift+1 — пошук на r2u.org.ua «Російсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+2 — пошук на e2u.org.ua «Англійсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+3 — пошук на sum.in.ua «Академічний тлумачний словник української мови»
• Ctrl+Shift+4 — пошук у корпусі «ГРАК» (на сайті корпусу можна шукати лему, фразу, словоформу або сполуку)