Знайдено 82 статті

Шукати «замис*» на інших ресурсах:

 Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) 

 Російсько-український народний сучасний словник 2009– 

Бить – 1) (поражать, наносить побои) бити, убивати, товкти, товкмачити, банити, тузати, лупити, лупцювати, лушперити, гамселити; (плетью, кнутом, розгою) батожити, пужити, лупцювати, шмагати, тяти, затинати, сікти, пірити, піжити, періщити, оперізувати, шпарити, чухрати, чесати, хвоїти, хворостити; (палкою, дубинкою) дубасити, дубцювати, гріти, окладати, молотити; (чём-л. тяжёлым) гатити, гнітити, садити, мостити, бити на олію, гніздити (в одно место); (коленом) колінити; (по физиономии, по роже) бити по лицю, бити по пиці, давати в лице, давати ляпаса, (ирон.) давати лящі по пиці; (немилосердно, нещадно) катувати, на забій бити; (о лошади: лягать) брикати, брикатися, хвицяти, хвицятися, хвицати, хвицатися; (лбом, рогами) буцати, буцкати, битися рогами; (в игре в лапту, ещё) гилити; 2) (убивать скотину, домашнюю птицу) різати, колоти; (диких животных и зверей) бити, убивати; 3) (раздроблять, разрушать) бити, розбивати, трощити, товкти; 4) (вбивать) забивати; 5) (давать посредством боя условный знак, ударять) бити, вибивати; 6) (масло) колотити, збивати, (из семян) бити, забивати; 7) (о болезни, сильном чувстве) тіпати, трясти; 8) (стремительно течь, вырываться) бити, бухати: • бить баклуши, баклушничать – бити байдики; байдикувати; • бить в ладоши (рукоплескать, аплодировать) – [в долоні] плескати, в долоні бити (вибивати, ляскати); • бить [в] набат – бити (дзвонити) на сполох (ґвалт), (устар.) бити (дзвонити) в дзвони [на сполох, на ґвалт]; • бить в нос (про острый запах) – шибати (бити) в ніс; • бить в одну точку – бити в одну точку; [міцно] триматися чогось одного; твердо стояти на чомусь одному; • бить в цель – бити (влучати, стріляти) в ціль, досягати (досягти) мети, осягати (осягнути, осягти) мету; • бить до полусмерти кого – бити кого мало не до смерті (доки теплий), бити та духу слухати (наслухати); • бить дубиной, палкой кого – дубасити (дубцювати, дрючкувати), відважувати кия (бука) кому (києм, буком кого), давати дрюка (кия, бука) кому, (образн.) мастити боки буковим салом; • бить ключем – джерели́тися, би́ти джерело́м, живо́ю ці́вкою (дзюрком); • бить кулаками кого – стусанів давати кому, стусанами гріти (частувати) кого, стусувати [кулаками] кого, давати буханів (товчеників) кому,товкти [кулаками] кого; кулакувати (кулачити) кого, (иногда) духопелити кого, духопелу (духопелів) давати кому; • бить масло – колотити масло, (із сім’я) бити (забивати) олію; • бить наверняка – бити напевне; • бить на слабую струнку – бити (вражати) в болюче (дошкульне) місце; • бить немилосердно, нещадно кого – катувати кого, локшити кого; • бить плетью (кнутом) кого – батожити (пужити) кого, давати батогів (нагаїв, канчків, малахаїв) кому; • бить по затылку кого – потиличника (потиличників, запотиличника, запотиличників, нашийника, нашийників) давати, потиличниками (запотиличниками, нашийниками) частувати (годувати); • бить по карману кого – бити по гаманцю (калитці, кишені) кого, кишеню трусити кому, змушувати на видатки (витрати) кого; (о ценах) кусатися; • бить поклоны – бити (класти, покладати) поклони, (ирон.) гріти поклони; • бить по нервам – бити по нервах (на нерви), дошкуляти, діймати до живого, (образн.) пекти в живе; • бить (ударять) по рукам – бити, ударити по руках; (о свидетеле) перебивати руки; • бить по чему – бити по чому, боротися проти чого; • бить себя в грудь – битися в груди, бити [себе] в груди; • бить сильно кого – бити дуже, бити скільки влізе (влазиться) кого, давати скільки влізе (влазиться) кому, бити не жалуючи кого, давати не жалуючи (не рахувавши) кому, давати духу кому, (изредка) давати затьору (табаки) кому, місити кого, (устар.) справляти бал кому, (образн.) бити так, що аж пір’я летить; • бить тревогу – бити (збивати) тривогу бити на сполох (ґвалт); • бить трепака – бити (вибивати, вистрибувати, садити, шкварити) тропака (дропака, гоцака); • бить хворостиной кого – бити дубцем кого, хворостити (хвоїти) кого, давати прута (лозини) кому, (устар.) давати хльору кому; • бить челом кому за что (благодарить) – чолом бити (давати) кому; • бить челом кому о чём (просить) – просити (прохати) ласки (милості) в кого; чолом давати’; • бить чем-либо тяжёлым – бити чимсь важким, гатити, гнітити, садити, мостити, трощити, гамселити; • бьёт лихорадка кого – пропасниця (лихоманка, трясця) б’є (трясе, трусить, тіпає, колотить) кого; • бьёт мой (его…) [последний] час (перен.) – приходить (надходить) на (для) мене (нього…) остання година (останній час), приходить (надходить) мені (йому…) остання година (останній час), приходить (надходить, настає, наближається) моя (його…) остання година (останній час), приходить (надходить, наближається) мій (його…) кінець, я (він…) доходжу (доходить…) [до] краю ([до] кінця), (разг.) приходить (надходить) моє до мене (його до нього…), (образн.) уривається нитка кому; • бьют и плакать не дают – б’ють і плакать не дають (Пр.); і деруть, і б’ють, і плакать не дають (Пр.); • бьют, как Сидорову козу – б’ють (товчуть, луплять, деруть), як Сидорову козу; • бьют не ради мученья, а ради ученья – доки не намучишся, доти не научишся (Пр.); піти в науку – треба терпіть муку (Пр.); до науки служать і буки (Пр.); не йде наука без бука (Пр.); нема науки без муки (Пр.); б’ють – не на лихо учать (Пр.); • в голове точно молотом бьёт – в голові наче ковалі кують; • жизнь бьёт ключом (образн.) – життя буяє (вирує, клекотить, кипить, шумує), життя грає (б’є) живою цівкою; • избитые плетью (кнутом) кони – збатожені коні; • кого люблю, того и бью – кого люблю, того й чублю (і б’ю) (Пр.); хто кого любить, той того чубить (згубить) (Пр.); • лежачого не бьют – лежачого не б’ють; • на что он бьёт? – на що він б’є?; на що він важить?; на що він ціляє (націляється)?; на що його думки націлені?; • сама себя раба бьёт, коль нечисто жнёт – сама себе раба б’є, що нечисто жито жне (Пр.); він сам собі руку січе (Пр.); ніхто тебе в петлю не тяг — сам в неї вліз (Пр.); зварив (заварив) кашу, так і їж (Пр.); купили хріну — треба з’їсти (Пр.); бачили очі, що купували,— їжте, хоч повилазьте (Пр.); плачте очі, хоч повилазьте: бачили, що купували,— грошам не пропадать (Пр.). [Всім старшинам тут без розбору, Панам, підпанкам і слугам Давали в пеклі добру хльору (І.Котляревський). Натиснули і напустились, Рутульці кинулись на вал, Троянці, як чорти, озлились, Рутульців били наповал. Тріщали кості, ребра, боки. Летіли зуби, пухли щоки, З носів і уст юшила кров: Хто рачки ліз, а хто простягся, Хто був шкереберть, хто качався Хто бив, хто різав, хто колов (І.Котляревський). Вистрибували гоцака (І.Котляревський). І, бачся, він тебе за те й прохворостив (П.Гулак-Артемовський). Хоча лежачого й не б’ють, То й полежать не дають (Т.Шевченко). Сусід Кіхоть із жінкою моєю… гм! гм! не вам кажучи, пані… а свою банить щодня (Г.Барвінок). — Брат старший від мене, може, бив на мої гроші, що я з полку принесу (Г.Барвінок). Як сім раз одважить киякою то хліба більше не їстиме (П.Куліш). — От,— кажуть, — їхав один бідолаха, стрівсь із ними, молодцями, та й засміявсь: «Не боюсь я вас, — каже, — пани мої молодці! Голому розбій не страшний, і життя не дуже його дороге — оцінне. Коли забить, то бийте, а ні, то пускайте — мені нема часу стоять, треба їхать — хазяїн дожидає, буде лаяти!» (М.Вовчок). Музики грають, у бубон б’ють (М.Вовчок). Розумний б’є на те, що справді в нього є, а дурень думкою, як кажуть, багатіє (Л.Глібов). А дід бабу товче, товче, що не рано млинці пече (Сл. Гр.). Нащо коня батожити коли він і так везе (Пр.). Бий скільки влазиться (Номис). Е, гемонів хрін, як уже він у ніс шиба (Сл. Гр.). Співає кругом вас увесь світ, все живе; і ваше серце, тріпаючись, як пташка під сіткою, підспівує світові, б’є й дзвонить у глуху дошку вашої груднини (П.Мирний). Тоді писар почав бити о. Артемія по найчутливішому місці: по кишені (І.Нечуй-Левицький). За кілька хвилин було чути, як вона била по клавішах і тріпала стиркою по струнах фортеп’яно, витираючи його (Л.Українка). — Побила б тебе лиха година, як ти мене б’єш на старість отими словами (М.Коцюбинський). Жінка б’є та духу наслухає (В.Стефаник). Піна била йому з рота. Кров бухає до голови (АС). Він згадував з п’яним задоволенням, як бив образника, як душив його, вивертав, колінчив, і заразом жалкував, що так швидко урвав свою кару. Вбити б гадюку! На юшку потовкти! (В.Підмогильний). — Гамселити, — підказав Покиван. — Товкмачити, — підказали з юрби. — Дубасити! (Олександр Ільченко). Рідний дух шибонув у ніздрю, привів її до тями і повернув на протоптану стежку (В.Діброва). Стрепенувся й Дон Кіхот, кинувся й собі на ко-зопаса, а той, заюшений, набравшись добрих носаків од Санча Панси, ліз рачки до ножа, замисливши криваву помсту. Каноник із парохом не дали йому, одначе, а цилюрник так діло підстроїв, що пастух підвернув під себе рицаря і так почав його гніздити, що бідолашний Дон Кіхот теж незгірше від нього паюхою вмився (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Правда, й сам я був бабій, Може, й досі цим грішу я, Часом сам себе страшу я, Та ще рано бит вібій (М.Лукаш, перекл. П.Верлена). Джез скочив на паркан. Собака — на нього. Джез ухопився за верх огорожі, пес — йому за литку, прокусивши шкіру. Джез добряче хвицнув його і вирвався. Штанина тріснула, пес відлетів, а Джез вихопився на паркан і зі сплеском упав потойбіч. Він опинився в канаві (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Понко був широкий у кості, його руки та ноги тузали мене різко й дошкульно, його волосся, за яке я пробував схопитися, щоб повалити супротивника на спину, виявилося жорстким, немов собача шерсть (Р.Скакун, перекл. Італо Кальвіно). Хіба не вона сказала місіс Сомс, яка одягається дуже елегантно, що пера вульгарні. І місіс Сомс перестала носити пера — так дошкулила їй своєю прямодушністю голубонька Джун (О.Терех, перекл. Д.Ґолсворсі). Щільні лави повітря батожили й збивали з ніг (Б.Антоняк, перекл. Н.Бабіної). 1. Коли мене почали бити в дитячому таборі, мої батьки не стали панікувати. Вони застрахували моє життя і записали ще на дві зміни. 2. Поклонників Каті я поступово почав бити. Побив одного, потім другого, а третій мене спантеличив. Витираючи кров, він сказав: «Усіх не переб’єш»].

Вокруг – навколо, довкола, навкруг, навкруги, округ, округи, круг, кругом, понавкруги, наокруг, довкруж, довкруги, доокіл, доокола, довкіл, круж, навкіл: • вокруг да около – коло та навколо; околесом, околясом; • садиться, сесть вокруг кого, чего – сісти навколо кого, чого; обсідати, обсісти кого, що (кругом, навколо, доокола, навкруги кого, чого); (о многих) пообсідати кого, що (кругом, навколо, доокола, навкруги кого, чого); • становиться, стать вокруг кого, чего – обступати, обступити (обставати, обстати, (о мн.) пообступати, пообставати) кого, що; • ходить вокруг да около, разг. – ходити коло та навколо (околяса, околясом). [— Ой я тобі заспіваю, Що не будеш в цім краю, Бо в цім краю вороги Наокруг тя облягли (Н. п.). Мов ті валькірії, круг неї Танцюють, граються дівчата (Т.Шевченко). А глянь лиш гарно кругом себе, — І раю кращого не треба! (Т.Шевченко). Там десь на широкій долині розлився дов­гий став; кругом ставка над самим берегом біліє смуга з вишневих та черешневих садків (І.Нечуй-Левицький). Тільки навесні згадала я, як-то люди плачуть, як почав мій Данило в дорогу зряджатись. Такий-то жаль мене обняв, як проводила його за село; стала, дивлюсь, тільки округ мене безкраї степи зеленіють (М.Вовчок). Пахощі з липи і квіток носилися в повітрі і розвівалися широкими хвилями далеко навкруги (П.Мирний). Він бачив округи себе лихо, а не міг тому лихові запобігти (Б.Грінченко). За хатою буде зелений садочок, Навколо із квітів рясненький віночок (М.Коцюбинський). Пірнав у гущу осінньої ночі і прислухався, як калатав стукач навкруг подвір’я (М.Коцюбинський). Софія почала раптово збирати та складати різні дріб’язки, що порозкидала баронеса навколо себе (Л.Українка). Довкола розкинулись мило Барвисті дрібні береги (Л.Українка). В лісах довкола села паслися корови і воли (І.Франко). Ввійшов досередини, обмацав доокола стіни (І.Франко). Що за думки, що за замисли роїлися та снували в голові їдучого пана, - сього кождий легко догадається, скоро пізнає, що той пан — наш давній знакомий, Герман Гольдкремер, і що він по довшім побуті у Відні й у Львові вертає оце до Дрогобича. Вид безмірної нужди та погибелі доокола навівав на нього вдоволений, ситий супокій, трохи не радість (І.Франко). Степан зовсім пишний був, вперше за життя із справжньою дівчиною до прилюдного місця потрапивши, і тільки те прикро йому було, що товаришка його забагато стеком крутила та навколо озиралась, а на нього замало звертала уваги й поглядів (В.Підмогильний). Тепер уже йому побожно співають не дяки, а неземними голосами захлинається пташня доокіл, співає нива і сіпожать, співають гори, співає небо дивним гомоном (І.Чендей). Хіба то вояки! Він також знав, що навкіл на багато-багато верст — аж до Чернігова та Києва — жодної князівської дружини, бо всі без винятку Ігореві витязі в Половецькому степу… (В.Малик). З-поміж визубнів заборола городської стіни стріляли з луків простими й важчими стрілами, й хоча се не дошкуляло тим, що підковою стояли круж городу, але заважало воям коло таранів та веж (І.Білик). Хтось чорний-чорний бродить довкруги, із ніг до голови мене обзирить і, не впізнаючи, уже й не вірить, що все це я — угнався в береги, як грудка болю, пам’яттю розмита, живого срібла озеро нічне (В.Стус). Панько перебіг поглядом понавкруги (О.Виженко). …ватаг наостанок кинувся сторчголів, свердлячи туге повітря, креснув, тягнучи за собою зграю над високовольтними стовпами; низько над мертвим горбом лісу билися пташині крила; ватаг повернувся й сам влетів у вир тремтячих людських душ, підхопивши їх у вирій; зграя зробила коло довкруж сонця, вдарила сумним суремним голосом над поверхнею землі, і за годину місто лишилося позаду, червоно займалось небо (О.Ульяненко). Чому ж не летиш? На вологім піску танцюєш довкіл моїх тихих рук. І п’єш з мене довгу предвічну ріку ти, схожий на крука. Ти майже крук (Ю.Андрухович). Звір першим ділом перевернувся у своїй в’язниці, тоді витяг лапи, потягнувся добре, роззявив пащу і позіхнув спроволока, далі висолопив язика мало не в дві п’яді завдовжки і випорошив собі очі та морду вилизав, потому вистромив головень із клітки і повів доокола очима, що жаром жахтіли. Те страховіття нагнало б холоду найшаленішій сміливості, та Дон Кіхот тільки дивився на нього пильно, чекаючи, поки звір із воза сплигне і на нього налізе певен був, що посіче хижака на локшину. От аж куди сягнуло безприкладне його божевілля! (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Собака плигав круж нього, грайливо погарикуючи (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Вколо нього на неозорому кладовищі панувала тиша (О.Жупанський, перекл. А.Камю). Все довкола свідчить про те, що  люди сильні (не важливо, чоловічої чи жіночої статі) не тільки не одружуються з іще сильнішими, але навіть не віддають їм  переваги, коли підбирають собі друзів (Д.Б.Шоу). Виявляється — огорожа навколо Верховної Ради складається з 450 гострих металевих кілків… Це випадковість чи так задумано?].

Грабёж – 1) грабіж, грабіжка, грабунок, (редко) рабунок, (действие) грабування, гарбання,  (разграбление) плюндрування, шарпанина; 2) (обирательство) здирство, здирщина, дряпіжництво: • вооружённый грабёж – збройний грабіж (грабунок), збройна грабіжка; • грабёж среди (средь) бела дня – грабіж (грабунок, грабіжка) серед білого дня (за дня); • это сущий грабёж – це справжній (справжнісінький) грабунок (грабіж); це справжнє (справжнісіньке) здирство; це просто здирство (здирщина). [Ідуть турки на рабунки (Сл. Гр.). Сотник відкинув свою чуприну назад і замислився; якийсь сум охопив його душу, викликавши тим часом в голові елегійні думи: «І коли минеться ця братерська різня, грабіжка та розбій на Україні?!…» (М.Старицький). — Трапилася та грабіжка якраз на перший тиждень великого посту (М.Кропивницький). — Що ти вдієш? Здирство, скрізь здирство, одно слово, — грабіж! Нема честі, у яму честь закопали! (М.Кропивницький). По своїх далеких войнах Граф привчився до грабунку, А потому вже і вдома Він шукав у тім рятунку (Л.Українка). — От, Мусію Степановичу, четвертий, — казав через стіл до Швачки Кушнір, — год пройшов, як ви комуні бика, спасибі вам, взяли в мене, а я не забув. Умру — не забуду: грабіж… (Г.Косинка). —  Наслано забісованих, і вони в немовлят з губи крихту хапають. Був я в дворі Касяненка:  там  діти грудні, а ці прилізли, риються в колисках… дітей викидають просто додолу і дошукуються під пелюшками, чи нема крупинок, бережених на кашку; все чисто забирають. Ви собі мріть із немовлятами! Так це — що, скажіть? Всі ж головні начальники обшуків і грабунків, хто? — саранча з столиці (В.Барка)].

Идея – ідея, (замисел) задум, (мысль) га́дка, ду́мка: • господствующие идеи – панівні ідеї; • идея фикс – ідея фікс; • навязчивая идея – настирлива (невідступна, непозбутна, невідчепна, нав’язлива) ідея; • по идее – за ідеєю, за задумом; • руководящая идея – провідна́ ідея; • спасительная идея – рятівна́ ідея. [Трудно вірить, щоб погану одіж могла носить якась ідея гарна (Л.Українка). Степан з насолодою розкривав сам собі духовну порожнечу господаря хліва, де він мусив тим часом жити замість кімнати, що існувала в його уяві, як чиста ідея (В.Підмогильний). Чому націдея не спрацьовувала? — як лицемірили думні бройлери. Бо досі, для більшості, вона була кишечна: по куску ковбаси й півлітрі кожному; потім: по шматку буженини й потриманій машині кожному; тепер: по джипові й курці кожному. Націдея кишечних мрій і настроїв закінчується під унітазні фанфари (Є.Пашковський). На обрії, на шпичаках чорнолісу Докорчуються трупики ідей (О.Ірванець). Не можна жити ідеями: з ними треба щось робити (Алфред Вайтгед). В незламних твердинях ідей і вір утворюються щілини, де знаходять прихисток люди (С.Є.Лєц). У науці слава дістається тому, хто переконав світ, а не тому, хто перший надибав ідею (Френсіс Дарвін). Якщо ви хочете знищити ідею в сучасному світі, створіть комітет для її втілення (Чарлз Кетерінґ). Ідея зайшла йому в голову і тепер уперто шукає мозок (М.Жванецький)]

Кранты, жарг. – абзац, амба, амбець, аут, вахмурки, вила, гайка (гайки), гаплик, глеваха, глина, дрова, кабздець, капець, каюк, клямка, кода, кранти, ласти (склеїти, завернути, скласти, сплести), срака-дошка, торба, труба, хана, мертві бджоли, жаба цицьки дала. [А тепер перший раз в житті покохала по-справжньому ще когось і так, поки коса на камінь не найде, або хвороби якоїсь не підчепить, або ще щось її не зупинить! Тому й кажуть: «Людоїдка! Погуляла — і кранти!» (Ю.Покальчук). а нам усім давно апостроф останні кілька днів апостроф а потім вже й абзац (В.Цибулько). Головну роль у формації майбутнього письменника відіграє взагалі природа — картопля, коноплі, бур’яни. Коли є в хлопчика чи в дівчинки нахил до замислювання, а навкруги росте картопля, чи бур’ян, чи коноплі — амба! То вже так і знайте, що на письменника воно піде (Остап Вишня). До всіх нас непомітно, Неначе горобець, Крадеться неминучо-Неконтрольований кабздець (Кока Черкаський). Коли ж в її паспорті — прізвище ваше — тоді уже анівідчийні рецепти не спопоможуть тоді вже навсігди — клямка каюк або амба й капець (П.Коробчук). Найбільш бешкетував один пан, який видавав себе за шістнадцятий том наукової енциклопедії видання Отто і у кожного просив, аби його відкрили і знайшли гасло «картонажна швачка», бо інакше йому каюк (С.Масляк, перекл. Я.Гашека). Бабусі бабахнуло сьогодні шістнадцять І ввечері ми ідемо на танці. Відкласти копита і склеїти ласти – Кінець на танцполі бабусі за щастя (Флайза). Якось так уже склалося, що для оцінювання певного явища значно зручніше підшукати для нього вже знайому шухлядку, аніж конструювати нову. А тут сама назва натякає на щось непристойне, спорзне, хуліганське — Бу-Ба-Бу. Саме так: бабу би! І вже маємо шухлядку, задля визначення якої навіть не конче вчитуватись у їхні рядки чи відвідувати вечори: епатаж, футуризм, жовті метелики, „пощечина общественному вкусу", спалення Рафаеля, срака-дошка тощо (Ю.Андрухович). У меценатській структурі стримана ввічливість не завжди доречна, бо можеш не вирвати грошей ще півроку, а потім інфляція, девальвація, гаплик, срака-дошка — у цій державі усе є можливим (С.Процюк). — Якщо ці машни закріпляться у Краю Долин, усім нам клямка. Нам не стане сил вертітися білкою в колесі (Д.Чистяк, перекл.. М.Юрсенар). Не знаю, скільки так тривало, я думав, що мені вже клямка, той кашель ніби заповнив усе моє тіло (О.Сенюк, перекл. Т.Ліндґрена). Якщо дятли дізнаються, скільки тарганів у мене в голові, мені гаплик].

Крепкий – (прочный) міцни́й, тривки́й, дебе́лий, креме́зни́й, крем’язни́й, (диал.) моцний, крі́пки́й, (сильный, выносливый) міцни́й, крі́пки́й, тривки́й, дужий, сильний, цупкий, міцносилий, витривалий (о состоянии, ещё) непохитний, несхитний, незламний; (о фруктах, плодах) яде́рни́й; (о голосе, ещё) лункий; (о растворе, ещё) насичений, концентрований; (о запахе) різкий, терпкий; (о хазяине, ещё) заможний: • более крепкий – міцні́ший, крі́пший, дебелі́ший, покрі́пший; • довольно крепкий – міцне́нький, кріпе́нький (кріпке́нький), дебеле́нький; • думать крепкую думу – ду́же (тя́жко, гли́боко) зами́слюватися (загадуватися) про що, сильну́ (тяжку) ду́му ду́мати про що; • задним умом крепок кто, крепок задним умом кто – мудрий по шкоді хто; пізно до розуму дійшов хто; якби той розум спереду, що тепер іззаду (Пр.); якби знаття, що в кума пиття, то б сам пішов і дітей забрав (Пр.); привів коня кувати, як кузня згоріла (Пр.); як загнав на слизьке, то за (про) підкови згадав (Пр.); (груб., фам.) підтикалась, як задрипалась (Пр.); • крепкая водка, вино, чай – міцна́ горі́лка, міцне́ вино́, міцни́й (густи́й) чай; • крепкая дисциплина – міцна дисципліна; • крепкая стража – пи́льна (го́стра, сильна́) ва́рта, сторо́жа; • крепкая фигура, крепкие руки, ноги, плечи – міцна́ (кремезна́, дебе́ла, ду́жа, заживна́) по́стать, міцні́ (кремезні́, дебе́лі, ду́жі) ру́ки, но́ги, пле́чі; • крепкие напитки – міцні́ (п’я́ні) напої (тру́нки); • крепкий в слове – держки́й на сло́во; • крепкий камень – тверди́й (міцни́й) ка́мінь; • крепкий мороз, холод – цупки́й (лю́тий, си́льний, дошкульний) моро́з холо́д; • крепкий на деньги – скупи́й, тверди́й на гро́ші; • крепкий на язык – цупки́й на язи́к, мовчазни́й, мовчу́н; • крепкий орешек – твердий (міцний) горішок; • крепкий снег, лёд – тверди́й (держки́й) сніг, лід; • крепкий сон – міцни́й (сильни́й, твердий, глибокий, непробудний, (диал.) товсти́й) сон; • крепкий табак – міцни́й (лю́тий, сильни́й) тютю́н; • крепкий ум – міцни́й (ду́жий) ро́зум; • крепкий человек – люди́на при здоро́в’ї, люди́на креме́зна́ (міцна́, крі́пка́, ду́жа, дебе́ла, міцноси́ла, заживна́), (образн.) кремінь, залізняк, моцак, дужак; • крепкое здоровье – міцне́ здоро́в’я; • крепкое слово, словцо (разг.) – круте́ (міцне, гостре) слово, слівце́, (похабность) гниле́ сло́во; • крепкое телосложение – міцна́ (ду́жа, креме́зна́) будо́ва ті́ла, міцна́ (ду́жа, креме́зна́) стату́ра в ко́го; • крепок на ухо кто – недочува́є хто, глухе́нький, приглу́хуватий, підглухий, глухуватий хто; туги́й на слу́хи хто; • он ещё крепок на ногах – він ще міцни́й (тверди́й) на но́ги; • очень крепкий – міцне́нний, кріпе́нний, дебеле́нний; • становиться, стать кре́пче – ду́жчати (дужати), поду́жчати (подужати), міцні́ти (міцні́шати), поміцні́ти, зміцні́ти, поміцні́шати, дебелі́шати, подебелі́шати, умоцьо́вуватися, умоцюва́тися, замоцюва́тися; • человек крепкого сложения – люди́на міцно́ї (ду́жої, креме́зної) будо́ви (стату́ри), міцно́го (дебе́лого) скла́ду. [Лід кріпкий, хоч гармати коти (Пр.). Лях му́дрий по шко́ді: як покра́ли ко́ні, став кінни́цю замика́ти (Пр.). Ко́ник він кріпке́нький (Є.Гребінка). Тесля́р коли́сочку дебе́лу майстру́є в сі́нях (Т.Шевченко). Ви́хор ста́не у крем’язни́х дубі́в колі́на гну́ти (П.Куліш). Того вечора таки недільного з Києва виїхав славний новий віз, запряжений двома міцними волами (М.Вовчок). А зима вже морозами кріпкими укріпила (М.Вовчок). Іще́ кріпки́й чума́к був (М.Вовчок). Натура його не була міцна, завзята (П.Мирний). Будо́ва ті́ла міцна́, кремезна́ (І.Нечуй-Левицький). Натоми́вшися, спав тверди́м, міцни́м сном (М.Левицький). Спить товсти́м сном (І.Рудченко). Дід До́рош був стари́й, але ще кремезни́й чолові́к (Б.Грінченко). Хо́лодом пові́яло цупки́м (Б.Грінченко). Він добре бачив трохи кривий, глибокий і заслинений рот вовка, закрутки шерсті на його грудях і міцні замочені лапи (М.Коцюбинський). Нам дають чаю, гарячого, міцного, що блищить в склянці, як стигла вишня (М.Коцюбинський). Слова були міцні та повні, наче добре зерно (М.Коцюбинський). Гафі́йка стоя́ла міцна́, запа́лена со́нцем (М.Коцюбинський). П’яне́нький, а в нога́х таки́ кріпе́нький (Сніп). Кру́гла, заживна́ по́стать (Л.Українка). Яде́рні я́блука — до́вго проле́жать (М.Грінченкова). Повели́ його́ за го́строю ва́ртою (М.Грінченкова). Потрі́бно насампере́д науко́вого знаря́ддя й тих тривки́х підва́лин, що дає́ позити́вне знаття́ (С.Єфремов). Бу́дем на нево́льників по́кріпші пу́та надіва́ти (Л.Мартович). У ме́не здоро́в’я тривке́: ніко́ли не хворі́ю. Сви́та ще кріпка́, ще о́сінь переходжу́ в їй. Там таки́й ще дебе́лий дід, що ї́сти не проси́тиме: сам собі́ заро́бить. Сукно́ таке́ міцне́, що й зно́су йому́ не бу́де (АС). Міцні, засмальцьовані руки, А м’язи тверді, наче дуб. На білій, як день вишиванці Блищить український тризуб! В очах крижана недовіра, Як глобус блищить голова. Давно не гуляла сокира По вулицях міста Москва! (Ot Vinta). «Яких їм треба президентських указів, цим людям? – косишся на співгромадян. — Чи що їм взагалі потрібно?» Хто б і що не говорив, а зібрати їх-нас у щось притямне і не безсенсове, забезпечити тяглість в історії можуть не прапорці, що колишуться в кабіні водія, і не фізії політиків на білбордах, що миготять обабіч. А що? Так-так, саме вона, скривіться в тисячний раз, мовляв, «сколько можна» і «хіба це главне?» Мова – це і є Україна, і нічого з цим не поробиш, як і з тим, що поки що її не стає більше. Ну, трохи повилася сьогодні біля вуха, долинала десь із переднього майданчика, але вся вийшла на Контрактовій, біля Могилянської академії (П.Вольвач). — Та недалеко вже та пора, коли вашмості будуть мені наказувати, а я вашмостей буду послухати — тоді міцносила правиця моя дасть ознаку мого прагнення служити вам (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Та я ж її добре знаю,— сказав Санчо,- як челядь у селі навкидя грає, то і з найдужчих хлопців ніхто так далеко залізяки не кине, як вона. Там-то голінна дівоха, і вродою, і поставою — всім узяла, і хоч якому мандрованому лицарю перцю дасть, як до неї підсипатись почне! А моцна ж яка, а голос, бісової крові, який! (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Він і досі дужий міцний та худорлявий, залізняк, словом (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Що слабкіші доводи, то міцніша позиція (С.Є.Лєц)].

Латиноамериканец, латиноамериканка – латиноамериканець, латиноамериканка. [— Раніше, коли ми з вами ще були незнайомі, то я й не задумувалась, що таке психоневрологія. А коли познайомились, то я не замислювалась, що ви психоневролог, чим ви займаєтесь, може, гадала, ви в науково-дослідному інституті працюєте, чи в університеті якусь дисципліну викладаєте студентам, еге, еге, ви не смійтеся з мене, так думала, тільки викладаєте навіть не нашим студентам, а іноземним, бо ж у нас багато вчиться і арабів, і негрів, і латиноамериканців (Є.Гуцало). У цієї вулиці натура латиноамериканки. Вона — авеніда. Вона лиш цілий день п’є каву. Вона так заповнює безсенсовність. Кава — її сенс (Т.Прохасько)].

Обыватель – 1) (лишенный общественного кругозора, отличающийся косными мещанскими взглядами, живущий мелкими, личными интересами) обива́тель, міщанин, (без духовных потребностей, филистер) філістер; 2) (постоянный житель какой-либо местности, устар.) обива́тель, ме́шканець, земля́нин. [— Я, Галочка, дочка обивателя, Олексія Таранця, нагадую Семенові Івановичу, що він є благородний, пан (Г.Квітка-Основ’яненко). У земля́ни пи́шемося любчі́вські (М.Вовчок). Мені хотілось цим грубим словом ударить читача, підчеркнути всю гидоту психічної реакції обивателя після хвильового підйому (М.Коцюбинський). — Ти філістер, от що я тобі скажу (І.Франко). Філістери гарно вбрані По полях, лісах гуляють, Раді, скачуть, мов телята, Літо краснеє вітають (Л.Українка). І ця думка була йому страшенно прикра, немов від позаколишнього знайомства з тією дівчиною в нього ще лишився неперетравлений камінь. Гидким злочином уявлялось йому обернути блакитнооку Надійку в куховарку, прибиральницю, в охоронця пісного добробуту молодого міщанина (В.Підмогильний). С. О. Єфремов у своїй «Історії письменства» характеризує котляревщину, як «обивательську літературу» на «всякі злоби дня та біжучі справи». Він указує на її подібність до старих, ще з XVIII в., віршів, сатир та «пашколів», що виходили з «письменних кругів народу» і являли собою відгук на різні події, що так чи інакше будили думку, зворушували уяву широких мас людности: і там, і тут за перо брався «обиватель» — розуміється, в російському, а не польському значенні слова — і орнаментував свій маленький літературний замисел під якийсь визнаний і популярний твір. — Цей «обиватель», цей тихий і мирний провінціял, озивається часом і в Котляревському, в його тирадах про «Полтаву-матушку», про «битую копійку», цю «прелестницю-злодійку» та в елегійних спогадах про те, «як в армії колись велося»; але в авторі «Енеїди», поруч з ним, раз-у-раз вставав, мовляв за Єфремовим, «сковородинець і масон», письменник широких інтересів та широкої сприйнятливости і не давав своєму літературному творові упасти на дно провінціяльної графоманії (М.Зеров). Це спізнення не було виявом недбалості публіки до літератури, а явищем загальним, одним із наслідків глибокої зневіри до громадського життя. Розпорошений і загнаний у свої нори обиватель надто неохоче вилазить із них, і коли йому кажуть прийти о першій, він приходить о другій, ще годину посмоктавши свою лапу (В.Підмогильний). Сьогодні Корнієнко роздвоївся: за дверима десь там, надворі, був Корнієнко-юнак, шо любив бурхливе життя й переможно крутив його за чуба, а тут у низенькій кімнаті, між грамофоном і пелюшками — Корнієнко-обиватель, покірний і плаксивий, якого скрутило життя руками Антоніни (Аркадій Любченко). Ти не хочеш турбувати себе великими проблемами, тобі й без того нелегко забути, що ти — людина. Ти не мешканець мандрівної планети, ти не замислюєшся над питаннями, які не мають відповіді,— ти просто дрібний обиватель з Тулузи. Ніхто тебе не схопив за плечі, не стримав, коли ще був час. А тепер глина, з якої тебе виліплено, засохла, затверділа, і вже ніщо не розбудить у тобі заснулого музику, поета чи астронома, який, можливо, колись у тобі жив (А.Жаловський, перекл. А. де Сент-Екзюпері). Політики, поцікавтесь у гастрологів, що обиватель ще може перетравити (С.Є.Лєц)].

Ожидание, ожиданье – дожида́ння, ждання́, чека́ння, очі́кування чого́, на що; (с оттенком надежды) сподіва́ння, наді́яння, споді́ванка: • быть в ожидании (о беременной) – бути при надії; чекати дитини; бути вагітною; • в ожидании вашего распоряжения – чекаючи вашого розпорядження; • в ожидании кого, чего – ждучи кого, чого; чекаючи кого, чого (на кого, на що); сподіваваючись на кого, на що (кого, чого); (иногда) у сподіванні кого, чого; • в ожидании поезда – чекаючи на потяг (поїзд); • вопреки ожиданиям – усупереч сподіванням (чеканням); • жить ожиданием – жи́ти сподіва́нням (споді́ванками), (шутл.) жда́никами годува́тися; • зал (комната) ожидания – зал (зала, кімната) чекання, чекальня, (редко) дожида́льня, (диал.) почекальня; • обмануть ожидания – не справдити сподіванки (сподівань); • ожиданием сыт не будешь – жданиками не наїсишся (Пр.); • он обманул мои ожидания – він не справдив моїх сподівань (сподіванок); • после долгого ожидания (долгих ожиданий) – по до́вгому чека́нні (дожида́нні); після довгого чекання (дожидання); (иногда) довго ждавши (чекавши); • потерять много времени в напрасном ожидании – змарнува́ти бага́то ча́су в даре́мному чека́нні (дожида́нні), даре́мно чека́ючи (дожида́ючи); • превзойти все ожидания – повершити (перевершити, перевищити) всі сподівання; • против ожидания чьего – проти чийого сподівання; (иногда) ніяк не сподіваючись; чого не сподівався хто; • сверх (против) [всякого] ожидания (разг.) – понад (над) [усяке] сподівання; негадано; (цілком) несподівано; не сподіваючись. [Ждали, ждали, та й ждання погубили (Пр.). Чекання біди — це вже біда (Есп. пр.). Хто сказав, що все уже відкрито? Нащо ж ми народжені тоді? Як нам помістити у корито Наші сподівання молоді? (В.Симоненко). Україні пропонують теплу почекальню, щоб вона не думала про вступ до ЄС (Б.Осадчук). Вибігає водій (великі вуха, міцна потилиця, чорна шкіра — ні, не мурин, а куртка!), стрімко перетинає почекальню, ногою відкриває двері на перон, розглядається на всю навколишню велику порожнечу, копає ногою ліхтарний стовп, ніби насправді він шибеничний, зопалу плює, знімає з пояса мобільняк, але перш ніж набрати номер, зауважує неподалік від перону незапряжену фіру, а тоді й пущеного на вільну пашу Здохляка, отже, доволі слушно вирішує метнутися знову до почекальні (Ю.Андрухович). А чи не засиділись ми в залі чекань вчорашнього дня? (Володимир Шамша). І ще подумав: аби це швидше закінчилося. Чекати — найболючіше. Людину роз’їдає чекання (О.Ульяненко). Щойно котресь виплекане сподівання не втілювалося в життя, Енн поринала «в безодню розпуки», коли ж утілювалося — її підхоплював запаморочлвий і трепетний вир блаженства (А.Вовченко, перекл. Л.-М.Монтгомері). Вони розказували, що в Станиславові не варто перейматися нічлігом. Слід лише піти в бордель, сісти в кутку почекальні й так проспати цілу ніч у теплій кімнаті (Г.Петросаняк, перекл. А.Ґранаха). Стара вернулася до почекальні, сіла поряд із Робінзоном та тіткою, і з добру годину всі троє знов обговорювали лихо, яке спіткало Бебера (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна). Я й зараз бачу, наче на фото, безлюдний перон, жовте світло, що лилося з прочинених дверей зали чекання (Г.Малець, перекл. П.Модіяно). — А знаєте, як можна дізнатися, чи тебе кохають? Я маю на увазі щире кохання. — Я про це ніколи не замислювалась. — А я замислювався. — І знайшли відповідь? — Гадаю, такі речі пов’язані з очікуванням. Якщо він в змозі чекати на вас, значить, кохає (Ю.Григоренко, перекл. А.Баріко). Залізничник стояв на пероні. Побачивши Равіка, він зайшов до чекальні (Є.Попович, перекл. Е.М.Ремарка). Він терпляче стояв у черзі під повіткою з невеличкими колонами, щоб віддати свій квиток, потім ще трохи почекав, доки мовчкуватий черговий цей квиток йому поверне, перетнув залу для чекання, голі і брудні стіни якої прикрашали лише старі плакати, на яких навіть Лазуровий берег набув барв кіптяви, і під косим полудневим промінням шпарко попрямував вулицею, що вела від перестанку до міста (О.Жупанський, перекл. А.Камю). У почекальні повно народу, довкола неї багато галасу, та вона цього не усвідомлює (М.Марченко, перекл. К.Кюсе). Найперший обов’язок письменника — не виправдати сподівань своєї країни (Б.Брендан). Якщо б будували дім щастя, найбільшу кімнату довелося б відвести під залу чекання (Ж.Ренар). Велика перешкода для щастя — це очікування надто великого щастя (Г.Е.Фосдік)].

Осуждающий – який (що) засуджує (осуджує), осу́дливий, огу́дливий, пересу́дливий; осудник, огудник. [А пересудливі жінки Побрали ще й ложки, Бо мали ту надію, Як море стане закипать, Щоб юшки добре посьорбать (Л.Глібов). Раз Радюк йшов попід одним домом і в одчинені вікна почув, як осудливі панії потріпували його ймення, судили й ганили його за напрямок. Він вернувсь додому і, не довго думаючи, зібравсь і переїхав на службу на Кавказ, де його принаймні ніхто не знав і не потріпував його доброї слави (І.Нечуй-Левицький). Дека кидає на мене замислений, осудливий погляд, каже, що Юлі так жити не можна, вона заслуговує на краще (А.Дністровий). Погляд був саме дивним – не осудливий позірк очей, а так, сумне глузування над переляком і розгубленістю вже колишнього товариша, з яким, без ніякого сумніву, вже ніколи не доведеться знатися в майбутньому, бо, бач, розійшлися життєві стежечки на різні боки з обраної колись дороги (Ю.Завгородній). — Знаєш чого, чоловіче? — одказала Тереза.— Бо є така приказка: хто тебе вдяга, той і роздяга. Як убогий іде, то люди на нього чи глянуть, чи не глянуть, а за багатим усяке зирить, найпаче за скоробагатьком, і вже не обберешся пересудів та перегудів, бо ті огудники в нас на вулиці раз у раз бджолиними роями гудуть (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)].

Парашют – (франц.) парашут. [Росте тривоги чорний парашут: у грудях розкривається — і тисне, аж витискає серце крізь горлянку… Із шкаралущі тіла братчик Брут душею снідає моєю (ще й зумисне сріберна ложечка): ти є смашний, Іванку (І.Малкович). Авіамеханік, життєрадісний хлоп із Ліверпуля, стояв нагорі драбини і полірував скло хвостової башти «парашутами» — великими прагматичними трусами, які носили жінки з допоміжних загонів. Краще не замислюватися, як він виявив, що їх шили з найкращого матеріалу для цього життєво важливого завдання (Я.Стріха, перекл. К.Аткінсон). 1. Якщо зазвичай тобі з першого разу не щастить — стрибати з парашутом тобі не можна. 2. Чоловік купляє в магазині парашут і питає продавця: — Припустимо, я стрибнув з цим парашутом з літака. Що треба зробити, щоб він розкрився? — Смикнути за кільце. — А якщо він не розкриється? — Смикнути запасне кільце. — А якщо і після цього не розкриється? — Тоді можете прийти до нас і поміняти парашут].

Раздумье – ро́здум, (задумчивость) заду́ма, (колебание) вагання: • погрузиться, впасть в раздумье – поринути у роздуми; задуматися (замислитися).

Тяжеловоз – ваговоз (ваговіз), (конь, ещё) важкоупряжний, важковозний кінь. [Так атомний ваговоз Гупотить в історії. Міріадами погроз Мозок він заморює (І.Драч). «Щось забагато, як на одне життя, — аж три великі кохання…» — «Чого зараз — великі? — сміявся очима, й вона відтавала усміхом йому назустріч: — Може ж, якраз і мишачі — невеличкі такі?» — хто видав таке говорити на свою любов, навіть якщо затоптана, навіть якщо минула, і переїхала тебе навпіл, як ваговоз пса на дорозі, як мене, тоді взимку — переліт через Атлантику… (О.Забужко). …побачиш — і всією бадьорістю уяви спробуєш забігти навперейми підводам, спробуєш зупинити за оброть, хапаючи обома руками за упряж, та час напирає тупим, скаженооким ваговозом і ти відскакуєш на обочину; їздові в брезентових накидках, сидячи на мішках, на тебе й не глянуть, знай димлять самосадом і покивують сонно (Є.Пашковський). Полковник замислився — тепер він знову був молодшим лейтенантом і їхав на ваговозі, весь у пилюзі, на обличчі його блищали тільки сіро-сталеві очі, повіки були червоні, запалені (Кіра Сухенко і Нінель Тарасенко, перекл. Е.Гемінґвея). Під нами крутяться колеса, ми стоїмо на ваговозі, байдужі до всього, і присідаємо, зачувши вигук: «Увага — дріт!» (Катерина Главацька, перекл. Е.М.Ремарка). Тифож повернувся з Ґольдапа на підводі, в яку були запряжені два могутні ваговози, з вантажем буряків та кукурудзи, призначених для годівлі оленів (В.Шовкун, перекл. М.Турньє)].

Война – війна, розмир; (междоусобная, гражданская) усобиця, чвари, домова (громадянська) війна: • в дни войны – за війни; у дні війни; • вести войну – воюватися, провадити (точити, вести) війну; • война деньги съедает, а кровью запивает – нема моря без води, а війни без крові (Пр.); війна людей їсть, а кров’ю запиває (Пр.); • война оборонительная и наступательная – війна оборонна (оборонча, відпорна) і наступальна (нападча, (устар.) зачіпна); • выступить войной против кого, чего, идти войной на кого – іти воювати кого, воюватися проти кого; іти війною на кого; • находиться в состоянии войны с кем – бути в стані війни з ким. [Все військо сумно мурмотало, Сперва тихенько, послі в глас Гукнули разом: «Все пропало!» Щоб розмир перервать в той час (І.Котляревський). Троянці правило се знали: В війні з врагами не плошай; Хто утіка — не все женися; Хто мов і трусить — стережися; Скиксуєш раз — тогді прощай! (І.Котляревський). Та крім того, усім їм була притаманна ще одна риса, що позначалась цілком уже на першому творі його «Бритва» й пішла розголосом і по дальших оповіданнях Степанових, синтезуючи його уявлення про істоту громадської війни, — величезного масового зруху, де одиниці були непомітні часточки, зрівнені в цілому й безумовно йому підпорядковані, де люди знеособились у вищій волі, що відібрала їм особисте життя і разом з ним усі ілюзії незалежності (В.Підмогильний). Земля кричить. Шинкують кров’ю війни, І падають занози від ярма, І лиш годинник холодно й спокійно Рахує дні, розтрачені дарма (В.Симоненко). Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні, коли згубило зорі в гороскопі моє дитинство, вбите на війні. Треба ставитися до війни не як до тріумфу, а як до великого зла. Тільки імперії радіють війнам (В.Гриневич). На жаль, сталінська формула «Велика Вітчизняна війна» все ще домінує в офіційному дискурсі, імпліцитно підтримуючи поділ українського суспільства на сталіністів-«патріотів» та антисталіністів-«зрадників» (М.Рябчук). — Література пргне облагородити війну, щоб виправдати смерть загиблих, щоб ті, які з неї повернулися, продовжували жити з більш-менш спокійною совістю, щоб ті, які прийдуть їм на зміну, також не замислюючись готові були померти… (В.Слапчук). Виграти війну до снаги всім, не всі здатні її програти (Ю.Педан, перекл. К.Малапарте). Народи справді не хотіли цієї війни! Єдине, чого вони бажали всім серцем і душею — пережити цю війну! (Г.Петросаняк, перекл. А.Ґранаха). Коли двері зачинилися, Хосе Аркадіо Другий відчув упевненість у тому, що його війна скінчилася. За багато років до цього полковник Ауреліано Буендіа розповідав йому про запаморочливу силу війни і намагався довести своє твердження незліченними прикладами з власного життя. Хосе Аркадіо Другий повірив йому. Але в ту ніч, поки офіцер дивився на нього, не помічаючи його, він згадав про напруження останніх місяців, про мерзоти тюрми, про паніку на вокзалі, про поїзд, навантажений трупами, й дійшов висновку, що полковник був просто шарлатан або дурень. Хосе Аркадіо Другий не розумів, навіщо було витрачати стільки слів, щоб пояснити, що саме відчуваєш на війні, коли досить тільки одного слова: страх (П.Соколовський, перекл. Ґ.Ґ.Маркеса). А Кроп, навпаки,— філософ. Він пропонує, щоб день оголошення війни відзначався наче всенародне свято з музикою і вхідними квитками, як ото під час бою биків. На арену повинні вийти міністри й генерали обох держав, у самих трусах, озброєні дрючками, і нехай собі б’ються. Переможе та країна, чий представник зостанеться живий. Це було б простіше й краще, ніж тепер, коли б’ються зовсім не ті, кому слід (К.Гловацька, перекл. Е.М.Ремарка). На той час я вже почав розуміти: мій батько соромився того, що люди вважали його невігласом, уламком війни, де, майже як у всіх війнах, люди воювали в ім’я Бога та батьківщини, щоб надати ще більше влади людям, які мали її досить і до того, як розпочали війну (В.Шовкун, перекл. К.Р.Сафона). Війна, яку майже всі солдати 1918 року ненавиділи, для тих, хто щасливо уцілів, поступово стала цікавою пригодою в їхньому житті. Вони повернулися до буденного життя, яке, коли вони ще сиділи в окопах і проклинали війну, вважалось їм справжнім раєм. Тепер воно знову стало тільки буденним життям — з турботами й неприємностями, а війна здається чимось невиразним, далеким, пережитим; її, всупереч їхній волі і майже без їхньої участі, переосмислено, підроблено, підмальовано. Масове вбивство обернулось на пригоду, з якої пощастило вийти живим. Відчай забуто, горе посвітлішало, і смерть, що її пощастило уникнути, стала такою, якою вона майже завжди буває в житті,— чимсь абстрактним, уже нереальним. Вона реальна лиш тоді, коли влучає когось поряд з нами або зазіхає на нас самих (Є.Попович, перекл. Е.М.Ремарка). Здається, ніби чоловіки йдуть на війну, щоб здобути від цього зиск або відстояти якісь принципи, та насправді воюють вони за землю і за жінок. Раніше чи пізніше інші причини і спонуки тонуть у крові й утрачають свій сенс (В.Александров, перекл. Ґ.Д.Робертса). Війна — надто серйозна справа, щоб довіряти її воякам (Талейран). Війна статей ведеться традиційною зброєю (С.Є.Лєц). Війна — найгірший спосіб здобуття знань про чужу культуру (С.Є.Лем). Перша жертва війни — правда (Г.Джонсон). Я не вірю, що Росія хоче війни, вона хоче плодів війни (В.Черчіл)].

Буха́ть, бухну́ть, разг. – бухати, бухнути, хряпати, хряпнути, банячити. [Зайшов Мусій у ворота, хилиться од вітру. — Оце на трьох, — каже жінці, — хряпнули півлітру. — Та як же ви втрьох сп’яніти з пляшки примудрились? — Дуже просто, дорогенька: двоє не явились (П.Глазовий). Сьогодні день Св. Валентина, ми були самі в неї вдома; її батьки здиміли бухати до знайомих до знайомих, нам пощастило провести вечір удвох (А.Дністровий). Він не шкодував себе, немилосердно бухаючи без перекурів і раз-у-раз кудись відлучаючись, тому через нього я не мав змоги поблукати по Джордж-стрит і посидіти на стільці в затінку під швидкісною автострадою Кагілл-експресвей (В.Горбатько, перекл. П.Кері). Артур замислено зупинився. «Паб!» — осяяло його. — Та я ж таки банячив учора!» (Олексій Антономов, перекл. Адамса Дуґласа)].

 Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) 

 Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) 

 Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) 

 Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) 

 Правописний словник 1929р. (Г. Голоскевич) 

 Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) 

 Словник української мови 1927-1928рр. (Б. Грінченко, вид. 3-тє, за ред. С. Єфремова, А. Ніковського) 

 Російсько-український словник військової термінології 1928р. (С. та О. Якубські) 

 Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) 

Помилка в тексті? Виділіть і натисніть Ctrl+Enter, або напишіть на github. Дякуємо.

Клавішні скорочення: виділіть слово і натисніть:
• Ctrl+Shift+1 — пошук на r2u.org.ua «Російсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+2 — пошук на e2u.org.ua «Англійсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+3 — пошук на sum.in.ua «Академічний тлумачний словник української мови»
• Ctrl+Shift+4 — пошук у корпусі «ГРАК» (на сайті корпусу можна шукати лему, фразу, словоформу або сполуку)